Російський імператор Олександр III якось глибокодумно вимовив, що у Росії є тільки два справжніх союзника – її флот і армія. Ця фраза настільки «зайшла» московським імперцям, що вони невтомно цитують її ось уже два століття. Любить її повторювати і нинішній господар Кремля Володимир Путін – він узагалі з великим пієтетом ставиться до Олександра III. Про російську армію сьогодні говорити не будемо – це надто велика тема, гідна кількох окремих матеріалів. Краще обговоримо інший предмет гордості великодержавних патріотів – російський військовий флот.
Перемоги Ушакова, оборона Севастополя, загибель «Варяга» – військово-морська тема завжди посідала важливе місце в російській пропаганді. І це показує, в наскільки збоченій реальності живуть наші московські «небрати», бо ганебних сторінок в історії російського флоту на порядок більше, ніж подвигів і перемог. Можна сказати, що з моменту свого народження російський флот регулярно ходив у те місце, куди послали крейсер «Москву» героїчні захисники острова Зміїний.
У цьому матеріалі ми розповімо про наймасштабніші катастрофи російського флоту, починаючи від Петра I і до наших днів. А говорити тут є про що: за цей час Росія побудувала сім величезних флотів – і всі вони канули в Лету. Причому йдеться не тільки про військові розгроми – нерідко росіяни самі топили свої кораблі або вони тупо згнивали на базах через непотрібність. Вивчаючи це питання, я взагалі дійшов цікавого висновку, що російський флот – це, мабуть, найнепотрібніша у світі річ. Ну а зараз я спробую довести цей висновок.
Як згнив флот Петра Великого
Творцем російського флоту, по праву, вважається Петро Великий. Перший російський імператор буквально марив морем і кораблями. Однак тут справа не тільки в особистих пристрастях царя – Росія гостро потребувала виходів до моря, чого домогтися без флоту було вельми проблематично.
Першою метою Петра був вихід в Азовське і Чорне море, для чого спочатку потрібно було взяти турецьку фортецю Азов в гирлі Дону. Уже 1695 року на півдні Росії в районі Воронежа було закладено верфі, де почалося будівництво кораблів для майбутнього походу. Однак організовано все було настільки кострубато і невміло, що результат вийшов очікуваним.
Керували будівництвом першого російського флоту були запрошені європейські фахівці, але рівень їхньої кваліфікації виявився вкрай низьким, оскільки брали всіх без розбору. Деякі західні кораблебудівники виявилися просто пройдисвітами, які вирушили в далеку Московію, зазіхнувши на великі гроші. В якості робітників на верфях використовували звичайних кріпаків-селян, які природньо не мали жодного досвіду в цій справі. Тому якість робіт не витримувала критики. Для будівництва використовували абсолютно непридатний матеріал – непросушену сосну замість дуба, тому кораблі починали гнити практично відразу після спуску на воду.
Але головний «фейл» петровських кораблебудівників полягав у самому виборі місця для верфі. Побудовані кораблі просто не могли вийти в море через мілини і незручний річковий фарватер. У підсумку, за п’ятнадцять років на Дону побудували 71 великий корабель, з яких в Азов змогли вийти тільки 4. Решта залишилися гнити по берегах річки на велику радість навколишніх селян, які розбирали їх на дрова. Фортецю Азов зрештою взяли, але завдяки козацьким чайкам, а не великим кораблям, побудованим Петром.
На Балтиці ситуація повторилася – кораблі знову будували з непридатного сирого дерева, верфі розташовували за сотні кілометрів від моря, як робочу силу використовували кріпаків. Підсумком стали гнилі «корита» і занедбані підприємства, на будівництво яких пішло стільки сил, коштів і людських життів, що їх важко навіть підрахувати. Наведу лише одну цифру: з 1702 по 1707 рік на північному заході побудували 46 великих кораблів, а до 1711 року всі вони пішли на дрова. Уже через 6-7 років після смерті Петра I російський флот практично перестав існувати, бо те, що він побудував, швидко прийшло в непридатність, а його спадкоємців військово-морська тема не надто цікавила.
Сумна доля флоту Катерини
Ані Анна Іоанівна, ані Єлизавета Петрівна морськими справами не займалися. Тобто при них російський флот формально був, проводив навчання і навіть брав участь у локальних війнах. Але понад півстоліття жодних серйозних кораблебудівних програм не затівалося, в далекі походи ніхто не ходив. Все змінилося зі сходженням на престол Катерини II, яка була вельми зацікавлена в різних геополітичних забавах. А для них потрібен був флот.
Царювання Катерини II – це, ймовірно, один із найуспішніших періодів для російського флоту. Було розгорнуто масштабну програму будівництва нових кораблів, почалися далекі морські походи, у Росії вперше з’явився флотоводець світового рівня – Федір Ушаков. Саме в цей період російські моряки здобули кілька гучних перемог, щоправда, в основному над турками.
Тут слід розуміти, що успіхи російського флоту за Катерини багато в чому зумовлені геополітичними чинниками. У цей час головним союзником Росії була Англія, тому британці не тільки не заважали російській експансії, а й надавали їй усіляку допомогу. Загалом же російський флот значно поступався військово-морським силам провідних європейських держав, насамперед за рівнем підготовки рядових моряків та офіцерського складу. Наприклад, російська ескадра з великими труднощами дісталася з Балтики до Середземного моря, хоча для тих же англійців або французів трансатлантичні або навколосвітні подорожі були на той час звичайною справою.
До кінця царювання Катерини II російський флот мав майже 70 великих лінійних кораблів, десятки фрегатів, сотні малих суден, проте його «золотий вік» скінчився разом зі смертю імператриці. І ось тут-то і виявилося, що всі ці кораблі нікому не потрібні. Онук Катерини Олександр I вважав, що Росія – це сухопутна держава, а флот – не більше, ніж іграшка, до того ж вкрай дорога. Тому кораблі, побудовані в епоху Катерини, на які було витрачено гігантські кошти, швидко прийшли в непридатність і фактично згнили в портах. Таким сумним виявився кінець другого «великого» російського флоту. Адмірала Ушакова відправили на почесну пенсію в рідний маєток, де він невдовзі й помер.
Севастопольська катастрофа
Третю спробу побудови флоту зробив імператор Микола I. І йому знову довелося робити все заново. Проблема була в тому, що Росія першої половини XIX століття була дуже відсталою аграрною країною, з кріпосним правом і практично повною відсутністю промисловості, що вкрай негативно позначалося на розвитку військового флоту. У той час, коли провідні морські держави активно впроваджували парові машини, російський флот вважав за краще жити за традиціями Ушакова, роблячи ставку на вітрильні судна. На початок Кримської війни на російському флоті не було жодного парового лінійного корабля.
Незважаючи на явне економічне і технологічне відставання, миколаївська Росія замість вирішення своїх внутрішніх проблем вплуталася у велику війну з коаліцією найсильніших держав того часу. Так, спочатку росіяни розгромили турків у Синопській битві, але коли проти них виступив об’єднаний англо-французький флот, різко засумували. Причому настільки, що навіть не наважилися дати бій ворогові, а просто затопили власні кораблі в Севастопольській бухті. Моряків же списали на берег і перетворили їх на піхоту. Потім була оборона Севастополя, його здача, поразка у війні та ганебний Паризький мир, за яким Росія взагалі втратила право мати військові кораблі на Чорному морі.
Цікаво, що і російська, і радянська історіографія намагалася обходити причини Кримської війни стороною. Мовляв, англійці і французи через хронічну русофобію взяли і напали на Крим. Хоча, все було зовсім не так: саме агресивна російська політика проти Туреччини і бажання забрати «Царгород і протоки», які ніколи не належали росіянам, призвели до цього конфлікту.
Сам цар був упевнений у непереможності свого флоту, а російське суспільство вважало, що нащадки суворовських «чудо-богатирів» легко розчавлять якихось там недолугих європейців. У підсумку вийшов розгром і повна втрата флоту. До речі, сам Микола I після поразки в Кримській війні впав у депресію і якось дуже дивно і раптово помер.
Рішення затопити свої ж кораблі, замість того, щоб вступити в бій з ворогом, виглядає вкрай дивно, хоча в наступному столітті росіяни двічі повторять подібний фокус. Виявилося, що російський флот, на який було витрачено величезні кошти, придатний лише на те, щоб самознищитися на очах противника.
Падіння Порт-Артура і Цусіма
В останні десятиліття XIX століття Росія зайнялася створенням чергового «великого» флоту, вже четвертого за рахунком. На нього знову пішли фантастичні суми, і до кінця століття тільки Балтійський флот мав у своєму складі 250 бойових кораблів різних класів.
У 1904 році Росія вплуталася у війну з Японією, яка бачилася царським сановникам «маленькою і переможною», але закінчилася для імперії повною катастрофою. Японці блокували російську ескадру в Порт-Артурі, а потім потопили її в гавані артилерією. Ну і за традицією, російські моряки самі підірвали частину своїх кораблів, щоб вони не дісталися ворогові.
Ще до падіння Порт-Артура на допомогу далекосхідній ескадрі з Балтики і Чорного моря було надіслано підкріплення у складі кількох десятків бойових кораблів. Вони обігнули півсвіту, але лише для того, щоб безславно згинути в Корейській протоці, поблизу острова Цусіма, де російський флот зазнав нищівної поразки. Десятки кораблів були захоплені або потоплені японцями, тисячі моряків загинули, у полоні опинилися два російські адмірали.
У Порт-Артурі і при Цусімі були знищені практично усі боєздатні сили російського флоту – після російсько-японської війни Росію перестали вважати великою морською державою. Крім того, Цусимський розгром шокував російське суспільство, він опустив нижче плінтуса і так невеликий авторитет царської влади і став однією з головних причин першої російської революції.
Затоплення російського флоту в Новоросійську
Після російсько-японської війни Росії вкотре фактично заново довелося відбудовувати свій флот. З 1906 до 1913 року було ухвалено кілька суднобудівних програм, які коштували скарбниці шалених грошей. За витратами на флот у цей період Росія поступилася лише Англії, Франції та США.
Плани були ще грандіознішими, але тут почалася Перша світова війна. Флот мало вплинув на результат конфлікту – на Балтиці російські кораблі відстоювалися на своїх базах, а на Чорному морі – бігали від німецьких крейсерів «Гессен» і «Бреслау». При цьому, повторю, грошей на будівництво кораблів перед війною пішло чи не більше, ніж на армію. І це була стратегічна помилка. Уже через кілька місяців бойових дій російські війська стали відчувати жорстокий «снарядний голод», гостру нестачу артилерійських гармат і навіть звичайних гвинтівок. Якби Микола II витратив гроші замість побудови непотрібних кораблів на озброєння армії, то хід війни міг би піти зовсім за іншим сценарієм. Однак історія, як відомо, не має умовного способу.
Однак і це ще не все. Одурівши від неробства на своїх базах, балтійські морячки спочатку перебили своїх офіцерів, а потім узяли найактивнішу участь у поваленні царя і Тимчасового уряду. Більшовики називали матросів Балтфлоту «гвардією революції». Сумнішою виявилася доля Чорноморського флоту. За умовами Брестського миру, більшовики мали віддати його Німеччині, однак виконувати обіцянки вони не стали. Натомість флот вивели до Новоросійська, де значна його частина була затоплена своїми екіпажами.
Кораблі, що залишилися, стали частиною так званої Російської ескадри, яка брала участь в евакуації з Криму залишків армії Врангеля. Рештки колись могутнього імператорського Чорноморського флоту закінчили свої дні в Бізерті, що в далекому Тунісі, де їх, зрештою, порізали на брухт. Так абсолютно безславно загинув ще один російський флот.
Друга світова війна
Будівництвом чергового «великого» російського флоту зайнявся Сталін. Він не встиг до початку війни зробити все, що хотів, але і досягнуті результати були вражаючі. Однак і цей флот мало чим допоміг Радянському Союзу в двобої з гітлерівською Німеччиною. Практично відразу після початку бойових дій Балтійський і Чорноморський флот опинилися замкненими у своїх базах, а Північний флот лише брав участь у проводці союзних конвоїв. Вдруге було втрачено Севастополь – ворогові дісталися величезні трофеї і тисячі полонених. Моряків масово списували з кораблів і відправляли відбивати удари німецьких танкових клинів в якості простої піхоти. Черговий величезний флот, на будівництво якого пішли мільйони народних грошей, виявився марним.
Флот Холодної війни
Історія нічому не вчить, але жорстоко карає за незнання уроків – ці слова Ключевського можна епіграфом до нашої розповіді. Не зробивши жодних висновків із минулих провалів, після війни керівництво СССР приступило до створення нового «мегафлоту». Тепер вже для протистояння зі США та його союзниками по блоку НАТО.
До кінця 80-х років у складі радянського флоту перебувало понад 160 кораблів океанської зони, майже 200 атомних і 254 дизельних підводних човнів. Загальна чисельність особового складу ВМФ СРСР становила 450 тис. осіб. У 1991 році все це виявилося нікому не потрібним.
Після розпаду Радянського Союзу нікому з колишніх радянських республік було просто не під силу утримувати таке величезне і дороге господарство. Та й не потрібні були нікому десятки крейсерів, фрегатів і атомних підводних човнів. Тому «великий» радянський флот також згнив у базах і на стапелях верфей, як уже не раз траплялося в історії.
Агонія ця триває і сьогодні: наприклад, нещодавно в Росії заявили, що флагман їхнього флоту атомний крейсер «Петр Великий» скоро «піде на голки». А стан єдиного радянського, а нині російського авіаносця «Адмірал Кузнєцов», нічого, крім сміху, викликати не може. Можна додати, що російський флот виявився абсолютно марним у війні, яку Кремль розв’язав проти України. Єдине, на що він виявився здатний – це обстріли мирних міст крилатими ракетами. Українці, зовсім не маючи великих бойових кораблів, примудрилися потопити флагман Чорноморського флоту крейсер «Москву» і поставити хрест на вологих мріях кремлівського диктатора про захоплення Одеси і Миколаєва.
Замість епілогу
Кажуть, що один раз – це випадковість, два рази – збіг, ну а три – явна закономірність. Росіяни примудрилися «пролюбити» свій флот аж сім разів, причому нерідко для цього їм навіть не був потрібен противник. Тут можна говорити не про закономірність, а просто-таки про закон природи. Який свідчить одне: Росія – сухопутна країна і флот – просто не для неї. Ну а всі спроби його побудувати – дурне порожнє мавпування, мовляв, у інших є, то нехай і у нас буде. Ще одне можна сказати точно: нинішній російський флот – останній в її історії, найближчими роками московитам буде точно не до морських пригод.
Дмитро Петров
