Оксана Мітрофанова
кандидат політичних наук, старший науковий співробітник
ДУ «Інститут всесвітньої історії НАН України»
Найбільш вірогідним переможцем цьогорічних президентських виборів у Франції на даному етапі є Е. Макрон. Переконаний прихильник посилення ЄС, фахівець з питань економіки та фінансів, молодий енергійний політик у разі своєї перемоги цілком здатний надати нового імпульсу ЄС та принести довгоочікувані зміни всередині Франції. Французи, насамперед, чекатимуть від нього розв’язання проблеми безробіття, що не вдалося його попереднику Ф. Олланду, та полегшення податкових тягарів. У цьому напрямі він уже анонсував низку можливих заходів: скорочення податку на житло та поліпшення бюджетної ситуації.
З огляду на посилення тероризму у світі та непередбачуваність терактів французи очікують також посилення заходів безпеки: і Е. Макрон висловив намір серйозно посилити співпрацю європейських розвідувальних служб та поліцій. Однак успіх його програми залежатиме від здатності цих структур до належної координації як на загальноєвропейському рівні, так і в самій Франції, де є проблема суперництва розвідувальних органів.
Для України Е. Макрон як президент Франції є цілком прийнятним партнером за умови розуміння, що він обстоюватиме, насамперед, інтереси Франції та ЄС та прискіпливо аналізуватиме економічну ситуацію й питання корупції в Україні, яка, до того ж, не перебуває у пріоритетній сфері національних інтересів Франції. За умови успіху українських реформ він продовжить підтримку мінського процесу та допомоги Україні. Однак подальші корупційні скандали та втечі за кордон українських високопосадовців-корупціонерів можуть зменшити підтримку неуспішній країні. Виборці чекатимуть від нового президента вирішення французьких проблем, а не витрачання коштів на допомогу корумпованим країнам, і Макрон буде змушений дослухатися до них більше, ніж будь який президент Франції, оскільки не має власної політичної партії, яка перебуває лише на стадії формування.
Популярність Марін Ле Пен можна пояснити кількома чинниками. По-перше, невідомо, скільки є насправді прихильників «Національного фронту» та його очільниці. У певних колах Франції не прийнято повідомляти, що голосуєш за Ле Пен, щоб уникнути закидів у ксенофобії та радикалізмі, надмірних з погляду багатьох французів.
Отже, певна кількість виборців не зізнається в симпатіях до цієї партії. По-друге, М. Ле Пен осучаснила цей рух і зробила його прийнятнішим, ніж він був за часів її батька Жан-Марі Ле Пена, який заснував «Національний фронт» у 1972 р. Вона доклала зусиль для того, щоб антисемітизм та гомофобія, притаманні партії її батька, відійшли в минуле, а протекціонізм щодо громадян Франції та їхня безпека стали наріжним каменем політичної програми, що додало їй прихильників. 4 травня 2015 р. «Національний фронт» призупинив членство Ж.-М. Ле Пена у партії, на що він відповів, що зрікається доньки, яка її очолила, а 20 серпня 2015 р. партія оголосила про виключення зі своїх лав колишнього лідера. По-третє, протягом останніх років ситуація у Франції зазнала докорінних змін: теракти в Парижі 2015 р. та у Ніцці 2016 р. спричинили встановлення атмосфери небезпеки та незахищеності. У такій атмосфері М. Ле Пен нагадує виборцям, що в той час, як корінні французи страждають від податкових тягарів, іммігранти отримують соціальну допомогу (зауважимо, що за особливого бажання й корінні французи цілком можуть не працювати, отримуючи численні різновиди допомоги та соціальне житло від держави). Марін Ле Пен привертає увагу громадян до недоліків чинної системи, закликаючи до її реформування в бік посилення захисту корінних французів. Актуальність піднятих Ле Пен проблем засвідчує й те, що й Е. Макрон також прагне зменшити податок на житло для небагатих французів. Ле Пен наголошує й на доцільності повернення прикордонного контролю заради безпеки, адже для пересічних громадян питання внутрішньої політики є більш актуальними, ніж зовнішньої. І коли вона закликає визнати анексію Криму та зняти санкції з Росії, слід розуміти, що для пересічного француза Україна є далекою, бідною та корумпованою країною. Реакцію пересічних французів та можливість їхньої симпатії до передвиборчих гасел Ле Пен і преференцій щодо гасел інших кандидатів нам слід враховувати вже сьогодні.
Марін Ле Пен є фігуранткою кількох скандалів, які, втім, не матимуть таких наслідків для її рейтингу, як у випадку іншого кандидата Ф. Фійона. Про кредит, отриманий М. Ле Пен від пов’язаного з Росією банку, пишуть вже давно, проте цей факт не стосується французького бюджету та не заторкує безпосередньо інтересів французів. Більш серйозним є звинувачення щодо нецільового використання фінансів Європарламенту. Утім, і це – не гроші національного бюджету, до того ж, виборці Ле Пен підтримують антиєвросоюзівську налаштованість її політичної сили, тому оприлюднені факти не здатні відштовхнути її прихильників.
У випадку перемоги Марін Ле Пен французька політика ввійде в період турбулентності. У зовнішньополітичній царині відбудуться значні зміни з непередбачуваними наслідками. Ле Пен здатна розпочати процес виходу Франції з НАТО, а Франція має вже подібний досвід – виходу та повернення у військові комітети НАТО, провідну роль у якому відіграли свого часу рішення Шарля де Голля та Ніколя Саркозі. Ле Пен може оголосити та провести референдум щодо членства в ЄС, і після Брексіту ніхто не може бути певним щодо результатів такого референдуму. Франція є одним із співзасновників та основних акторів в ЄС, її вихід змінить всю сутність та стабільність організації. Щонайменше Ле Пен потурбується про відновлення прикордонного контролю всупереч Шенгенській угоді. Наразі неможливо прогнозувати, на що перетвориться ЄС в разі приходу до влади Марін Ле Пен.
Ле Пен, напевне, не зазіхатиме на соціальний захист французів та не провадитиме значні скорочення робітників, хоча, безумовно, змінить політику щодо іммігрантів – саме цього і очікують від неї її виборці. Щодо України, цілком ймовірно, вона вважатиме за недоцільне продовження мінських угод та санкцій проти Росії, що підтверджують її висловлювання з цього приводу та визнання анексії Криму. Прораховувати сценарії розвитку подій після приходу до влади Ле Пен є вкрай важко, проте цілком ймовірним є те, що в разі програшу виборів Ле Пен не зробить належні висновки та продовжить реформувати свою партію, наближаючи її до традиційної правоцентричної позиції та зменшуючи її радикалізм (а що на це вона здатна, продемонструвала зміна її підходів до антисемітизму та гомосексуалізму). У наслідку протягом наступних років її партія може посилитися, а сама вона, перебуваючи у середньому віці, має час ще кілька разів брати участь у виборах президента.
За умов обрання президентом Ф. Фійона французька політика буде більш-менш прогнозованою та спиратиметься на традиційні засади правоцентричної неоголлістської політичної течії. Утім, невідомо, чи вдасться Ф. Фійону приборкати значне безробіття у Франції, його наміри суттєвим чином скоротити чисельність держслужбовців вже викликають побоювання у французів.
У відносинах з Україною Ф. Фійон як прихильник консервативної течії змушений буде спиратись на міжнародне право, а отже й на мінський процес, хоча питання продовження санкцій не буде автоматичним і невідомо, які рішення щодо них прийме прагматичний Фійон, прорахувавши збитки від санкцій для французької економіки та вважаючи, що Україна через свою слабкість не є цікавим союзником для рішення міжнародних проблем.
Малоймовірно, що наступним президентом Франції стане Б. Амон. Він, безумовно, матиме складнощі практично втілити свою програму щодо посилення соціального захисту французів, значні зусилля зосереджуючи на подолання безробіття. Міжнародна політика Б. Амона продовжуватиме в загальних рисах політику Ф. Олланда та спиратиметься на обстоювання засад міжнародного права і практичного втілення мінських угод.
Саме у ці тижні передвиборчих перегонів, коли мають остаточно визначитися французькі виборці, вирішується не лише хто стане президентом, але й який буде вірогідний курс Франції.
