Фонд «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва
Аналітична довідка
Політичні інституції і демократичні процеси
Початок нової сесії Верховної Ради: протистояння влади й опозиції загострюється
7 лютого відбулося відкриття десятої сесії Верховної Ради шостого скликання, під час якої опозиційні депутати протягом кількох хвилин не давали Президенту Вікторові Януковичу почати свій виступ, скандуючи «Юлі – волю!». Вже наступного дня у парламенті спалахнув гучний скандал, приводом до якого стала заява депутата від Блоку Юлії Тимошенко (БЮТ) Романа Забзалюка про його підкуп лідером фракції «Реформи заради майбутнього» Ігорем Рибаковим. На тлі такого підвищення градусу протистояння влади й опозиції 8 лютого Президент призначив новим міністром оборони колишнього керівника державної компанії «Укрспецекспорт» Дмитра Саламатіна, відомого неодноразовим застосуванням фізичної сили до своїх опонентів.
Про що свідчить такий бурхливий початок нової парламентської сесії? До чого може призвести загострення політичної боротьби між владою й опозицією?
Спалені мости
Показова акція із скандуванням гасла з вимогою звільнити колишнього прем’єр-міністра Юлію Тимошенко 7 лютого засвідчила, що парламентська опозиція усвідомила безперспективність будь-яких спроб досягти цієї мети переговорним шляхом. Те, що Президент і його оточення не мають наміру за жодних умов переглядати вирок Тимошенко як мінімум до часу проведення парламентських виборів у жовтні цього року, підтвердив і черговий провал голосування за декриміналізацію відповідних статей Кримінального кодексу, який відбувся 8 лютого.
Тому, скоріше за все, опозиція – передусім БЮТ і його основна партії «Батьківщина» – обрала іншу стратегію ведення боротьби.
Скандал довкола Романа Забзалюка, який опублікував аудіозаписи, на яких нібито чутно, як Ігор Рибаков пропонує йому 450 тисяч доларів за приєднання до фракції «Реформи заради майбутнього», засвідчив, що однопартійці Тимошенко вже включилися в передвиборчу кампанію. З одного боку, незалежно від того, чи є аудіозаписи автентичними, практика підкупу депутатів в українському парламенті є дуже поширеною і по суті не потребує документальних доказів.
Крім того, практично немає сумнівів і в тому, що озвучені на записах плани Рибакова забезпечити лояльний до влади склад більшості виборчих комісій, в тому числі за допомогою підкупу, будуть одним із «брудних» методів боротьби, які правляча команда застосовуватиме на майбутніх парламентських виборах. Однак зважаючи на повну підконтрольність правоохоронних і судових органів президентській команді, сподіватися на справедливе розслідування цієї справи не доводиться.
Відповідно, оприлюднивши цю інформацію, члени «Батьківщини» мали на меті досягти передусім два завдання. По-перше, зіпсувати імідж правлячої команди в очах виборців, наочно продемонструвавши корупційні методи її діяльності. По- друге, запобігти небезпеці «перекуповування» членів виборчих комісій напередодні виборів, з якою усім опозиційним силам, вочевидь, доведеться зіткнутися вже найближчим часом. Зрозуміло, що за умов існування незалежних гілок влади і конкурентного політичного середовища такий скандал міг мати значно серйозніші наслідки – аж до дострокового припинення повноважень парламенту та притягнення винуватців до кримінальної відповідальності.
Однак у сучасній Україні такі сенсаційні викриття можуть стати лише елементами передвиборної боротьби, гострота якої з часом буде лише зростати.
Сімейні охоронці
Серйозні превентивні кроки відбуваються і по той бік політичного табору, хоча вони носять зовсім відмінний характер. Так, ще 3 лютого Віктор Янукович призначив новим головою Служби безпеки України (СБУ) Ігоря Калініна, який до того обіймав посаду начальника Управління державної охорони (УДО), яке відповідало за охорону глави держави. Це призначення засвідчило, що Президент продовжив розставляти на ключові посади в силових органах максимально наближених до нього осіб. Логічним завершенням цього процесу стало призначення міністром оборони Дмитра Саламатіна, який не належить до жодної помітної групи впливу всередині оточення Президента, а тому, згідно з очікуваннями глави держави, буде повністю до нього лояльний. Таким чином, після 8 лютого всі чотири ключові силові відомства очолили ставленики Віктора Януковича та його «сім’ї»: згадаймо, що Генеральний прокурор Віктор Пшонка є близьким знайомим Президента, а Міністр Внутрішніх справ Віталій Захарченко – сина глави держави Олександра Януковича.
Причини таких кадрових призначень досить очевидні. По-перше, Президент намагається дистанціюватися від основних груп впливу всередині своєї команди та максимально посилити власну вагу. Не останню роль у цьому відіграють амбіції його сина Олександра Януковича, чий політичний вплив протягом останнього часу різко зріс.
Відповідно, ми можемо спостерігати формування нової потужної групи, яка, на відміну від кількох олігархічних угруповань, які зараз стоять при владі, перебуває під прямим контролем президентської сім’ї. І хоча таке посилення незалежності Президента може принести йому серйозні дивіденди, воно також може призвести до серйозного конфлікту з іншими групами інтересів. Цілком очевидно, що чимало підстав для незадоволення мають і Рінат Ахметов, і Борис Колесніков, і Андрій Клюєв, чий політичний вплив останнім часом помітно зменшився.
Не виключено також, що владні амбіції Олександра Януковича можуть викликати опір групи Дмитра Фірташа. А подібні конфлікти неодмінно загрожуватимуть позиції самого Президента. Крім того, невідомо, чи можна повністю покладатися на лояльність новопризначених силовиків: Ігор Калінін довгий час працював у Комітеті державної безпеки Радянського Союзу, а Дмитро Саламатін донедавна був громадянином Росії і є зятем колишнього віце-прем’єр-міністра Росії Олега Сосковця. Відповідно, обидва можуть відігравати роль агентів впливу Москви, що вкрай небезпечно не лише для самого Віктора Януковича, а й для державної безпеки України.
Зрозуміло й те, що поставивши під особистий контроль всі ключові силові структури, Президент продемонстрував свою готовність жорстко реагувати на будь-які прояви народного невдоволення. В умовах, коли маса негативу в ставленні до влади починає наближатися до критичної точки, а опозиція виявляє готовність очолити та спрямувати його проти влади, останні кадрові перестановки можуть свідчити лише про бажання Президента мати таких силовиків, які за потреби виконають будь-який його наказ. І хоча поки що немає передумов для трансформації невдоволення громадян у серйозні вуличні протести, фобії Віктора Януковича з приводу повторення Помаранчевої революції стають усе сильнішими. Їх втілення в життя може мати для України дуже неприємні наслідки: дарма й говорити, чим небезпечна готовність керівників силових відомств застосувати силу проти свого населення.
Висновки
Таким чином, перший тиждень десятої сесії Верховної Ради позначився поглибленням конфронтації між представниками влади й опозиції. Непривітна зустріч Віктора Януковича парламентською опозицією продемонструвала, що будь-які спроби її співпраці з владою з приводу звільнення Тимошенко лишилися в минулому. Скандал довкола підкупу члена БЮТ Романа Забзалюка лідером фракції «Реформи заради майбутнього» Ігорем Рибаковим засвідчив, що передвиборна кампанія вже почалася, і обидві сторони налаштовані боротися за перемогу на виборах вельми серйозно. Зрештою, призначення Дмитра Саламатіна міністром оборони стало завершальним етапом стратегії глави держави зі встановлення контролю над ключовими силовими відомствами, які він буде готовий використати не лише у своїй боротьбі з політичними опонентами, а й – можливо – проти громадян власної держави.
Отримано з розсилки Фонду «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва
Received: from cockchafer.dif.org.ua Mon, 13 Feb 2012 12:07:14 +0200
