Невдалий «день побєди» або чергова поразка Путіна

Помпезне святкування так званого «Дня Побєди», яке закінчилося показовим парадом за участю «найсучаснішої» техніки, деякі зразки якої не те що воювати, але навіть без поламок проїхати 500 метрів не можуть, не додало політичних балів Путіну та його оточенню.

Скоріше навпаки – 9 травня 2015 року стало символом ще однієї поразки Москви на світовій арені. Адже жоден лідер жодної (!) з європейських країн не наважився святкувати цю дату разом з російським диктатором. Навіть одіозний проросійський прем’єр Греції Алексіс Ципрас не ризикнув скласти компанію Путіну на Червоній площі. Очевидно, фінансова підтримка від ЄС – вагоміший аргумент, ніж ефемерні подачки від «Газпрому» та інших російських компаній, що зараз зазнають суттєвих економічних втрат.

Натомість «День Побєди» показав, хто насправді буде союзником Кремля в нинішніх геополітичних умовах. Зімбабве, Венесуела, Китай, КНДР – гідна компанія для російського диктатора. Тільки от жодна з цивілізованих країн ніколи не піде на тісний контакт з тими, хто під прикриттям «боротьби з нацизмом» сам не приховано продовжує його традиції.

Провалилися й намагання путінських бойовиків захопити українські позиції, скориставшись травневими святами. Паралельно керівництво ДНР вчергове зганьбилося на цілий світ – Захарченко, приймаючи «потішний» парад військ «наваросії» ледь втримався на ногах, перебравши оковитої.

Що ж до України, то вперше наша держава офіційно відзначала не лише 9 травня, але й День памяті і примирення. Разом з усім європейським загалом, 8 травня. Без пафосу, показових парадів та червоних кумачів. І дійсно – хіба зараз українським учасникам Другої світової війни потрібні червоні стяги, георгіївські стрічки та концерти з Повалій і Кобзоном? Ні, їм треба теж, що й ветеранам країни Європи і Америки – повага, пам’ять і підтримка держави. Це те, до чого ми почали впритул підходити лише зараз і те, чого в Росії взагалі не намічається.

Адже тільки за офіційними даними, з бюджету РФ було витрачено 7 млрд. рублів на святкування «Дня Побєди», левова частка яких пішла на розважальні програми, парад і рекламу зі Сталіним. В той же час на підтримку ветеранів практично нічого не було витрачено. І це при тому, що в Росії проживає лише трохи більше 21 тисячі реальних учасників бойових дій, більшість з яких вже практично є недієздатними. Втім, в путінській Росії статус ветерана мають аж 3 млн. осіб – в основному це так звані «ряжені», що їх використовують на офіційних заходах Кремля, а також ветерани КДБ-НКВС, більшість з яких на період закінчення війни навіть не досягла повноліття.

Таких подвійних стандартів у плані відзначення 9 травня, як у путінській РФ, не було навіть в часи СРСР. Адже День Перемоги в Радянському Союзі не відзначали на офіційному рівні аж до 1965 року. Помпезні паради радянські диктатори проводили лише в 1945-у (24 червня!), 1975 і 1985 роках. За часів «пізнього Путіна» «бряцання зброєю» проводиться фактично щороку. Але це ніяким чином не відбивається на добробуті учасників бойових дій та їх родин. Натомість міф «про Вєлікую Побєду под чуткім руководством товаріща Сталіна» розрісся до небачених навіть за часів Союзу масштабів.

Та будь які подвійні стандарти та намагання приватизувати перемогу над нацизмом рано чи пізно наражаються на несприйняття і недовіру до тих, хто їх ширить. Навіть союзники РФ – Білорусь і Казахстан – вирішили відзначити 9 травня без Путіна й ввели стрічки з національними кольорами на противагу георгіївській. Схоже, «Рускій мір» зазнає поразки, спотикнувшись на створених ним же самим міфах.

Сергій Багряний