До написання цих рядків мене спонукали вкрай неприємні для нашої держави тенденції, які чітко викристалізувалися протягом минулого тижня. В першу чергу – це нахабні дії російських терористів в Донбасі, які не лише продовжують бити із забороненої «мінськими угодами» зброї, знищуючи українських військових і мирних мешканців, але й перешкоджання діям моніторингової місії ОБСЄ. Друге – безпорадність місцевої влади (Київ, Дніпро) перед діями проросійських сил, що проводили так званий «марш бєзсмєртного полка» на 9 травня, влаштувавши масові провокації із побиттям українських патріотів, а то й відверте загравання з агентурою Кремля (як було в Одесі, де за мовчазної згоди мера Труханова місцеві депутати проводили «антидекомунізацію» міста). Третє – все ще помітна присутність «старої гвардії» в рядах правоохоронних органів. Зокрема – в поліції, яка в Дніпрі на 9 травня діяла синхронно з «тітушками» ахметівського прихвосня Вілкула.
А тут ще й суд зняв всі арешти з майна російського тютюнового трейдера «Мегаполіс-Тедіс», який має відношення до російського «збройного барона» Кєсаєва, що фінансує окупантів… Вкупі з досить прозорим геополітичним меседжем США, який викристалізувався під час зустрічі Трампа з міністром закордонних справ Лавровим і головою МЗС України Клімкіним – «домовляйтеся між собою, а ми поспостерігаємо» – всі ці тенденції говорять на користь того, що влада в українській державі втрачає здатність до адекватного опору путінській Росії…
Наслідком минулого тижня також стала жорстка критика виконавчої влади в Україні з боку навіть тих, хто також свого часу уособлював керівництво постмайданної країни. І не так важливо, хто більш винен – президент, уряд, генпрокурор чи голова НБУ. Важливо, що загроза реваншу з боку «старої еліти» (читай – російської агентури в особі «Опозиційного блоку», партії «За життя», «українського вибору» Медведчука і «Успішної країни» Клименка) є як ніколи високою.
Активізація реваншистських сил напряму пов’язана з ситуацією в Росії. Падіння економіки, ціни на нафту, санкції негативно впливають на шанси Путіна переобратися на посаду президента в 2018 році. Навіть попри здатність російського адмінресурусу організувати масові фальсифікації на користь «вождя», безболісно вибори-2018 точно не пройдуть. В першу чергу через те, що аж занадто нахабні репресивні методи проти тамтешньої опозиції все більше налаштовують західних лідерів на думку про визнання виборів президента в РФ нелегітимними. Це в Кремлі розуміють й готуються до «останньої мобілізації», метою якої є максимальне розхитування ситуації в Україні й Білорусі та посилення позиції в Молдові й країнах Центральної Азії. Для цього режим Путіна кидає мільйони на фінансування терористів «днр-лнр» і п’ятої колони на не окупованих територіях. З цією метою нарощується військова міць на кордонах з Україною, з цією метою готують навчання в Білорусі «Захід-2017», за наслідком яких планується перетворення території нашого північного сусіду на плацдарм для можливої агресії проти України, Польщі, Литви. Путін ще сподівається, що посилення військової присутності в Україні (а потім – і в Білорусі та Молдові) налякає НАТО і ЄС та змусить Захід прийняти деякі умови Москви (мова про визнання Путіна як легітимно обраного президента внаслідок виборів-2018).
А ще Путін дуже боїться Майдану в самій РФ. Тому він «закриває» лідерів суспільної думки або бере їх на гачок (Навального, Мальцева. Гальперіна і т.д.). Разом з тим Росгвардія спільно з ОМОНом, поліцією і підрозділами збройних сил Росії проводить навчання із придушення мітингів засобами авіації і танкових військ. Про це вже заявив російський опозиційний журналіст Федір Клименко. Путіна дуже непокоїть висока протестна активність в містах Росії, яка, за прогнозами експертів, тільки зростає. А останні рейтинги «вождя» говорять про те, що рівень довіри до Путіна є рекордно низьким, починаючи з лютого 2014 року… А ще Путін боїться, що у Росії відберуть чемпіонат світу з футболу-2018 (а до цього все і йде). Це в свою чергу означатиме, що не відбудеться такого бажаного для режиму поповнення держбюджету, який схуд внаслідок санкцій, а оточення Путіна не отримає можливості «розпилити» пару десятків мільярдів рублів…
Та попри таку мало оптимістичну перспективу для РФ, українцям зарано радіти. Адже найтемніша ніч – перед світанком, а найсильніше психічне загострення у диктаторів – перед кінцем. І щоби бути максимально готовим до «дембельського акорду» кремлівського тирана, український народ (і, звісно ж, влада), мають чимшвидше взятися за «зачистку» реваншистів. Інакше нам не уникнути зіткнення з регулярною (хоч і ослабленою) армією РФ вже в цьому році. Адже тих, хто готовий «відкрити двері» окупанту, в Україні ще багато. І тому краще владі діяти на випередження, поки у народу ще не урвався терпець і він не забажав застосувати проти різних медведчуків-кернесів-ахмєтових «народний революційний український трибунал».
Сергій Пархоменко, УІС
