Моє призначене місце на відкритті пам’ятника Голодомору у Вашингтоні було на відстані в два крісла від колишнього Міністра закордонних справ України Костянтина Грищенка. Спочатку, коли я побачив його ім’я та прізвище приклеєне до стільця, я подумав, що це помилка, але коли сам Грищенко прийшов на своє призначене місце, простяг до мене руку і я подав свою, я зрозумів, що це дійсність. Ми нічого не сказали один другому, хоча в мене на устах крутилися слова: “Я здивований, що ви тут а не в тюрмі”. але вкусився за язик.
Я сидів і розмірковував: Грищенко був найдовше Міністром закордонних справ України за президента Віктора Януковича. Він був архітектором і виконавцем проросійської політики Януковича. У ті часи в своїй публіцистиці я присвятив йому чимало рядків і всі вони були негативні. Яке він має відношення до пам’ятника Голодомору ? Хіба те, що він з клану мецената Фірташа. Крайовий комітет мабуть його не задумав просити. Залишилась хіба Україна. Але посол Чалий зовсім новий, не відважився би на таке рішення без узгодження з Міністерством у Києві. Міністр Клімкін теж новий, не професіонал, тому не міг сам прийняти таке рішення. Мабуть, сам Президент реабілітує Грищенка!
Тепер інша історія, але пов’язана. Недавно я довідався, що завершує свою місію довголітній ( від 2006 року) Постійний представник України при ООН Юрій Сергеєв. Думаю, що це відбувається не з волі п. Сергеєва, а по рішенню Міністерства закордонних справ. Зрештою, таке важливе рішення, напевно, узгоджували з президентом.
Юрій Сергеєв був відданим українським службовцем у ,мабуть, найважчі роки для української дипломатії. Він учень легендарного українського дипломата Геннадія Удовенка. В мене з ним теж були конфлікти. Це було, коли Янукович тільки зайняв місце на Банковій. Зрештою, з ким в мене не було конфліктів?! Призначений Президентом Ющенком, п. Сергеєв залишався на посаді під час всього президентства Януковича. Зачарована держава! Зрештою, Янукович намагався вкрасти вибори у Ющенка, а коли це не вдалося і Ющенко прийшов до влади, то за якийсь час призначив Януковича своїм прем’єр міністром. Годі звичайним людям зрозуміти політику України!
Сергеєв сумлінно виконував свої обов’язки в ООН. До речі, навіть за Януковича влаштовував більш- менш вдалі відзначення Голодомору в ООН. Остаточно він публічно виступив проти злочинної поведінки Януковича в той час, коли Янукович ще був на Банковій. Переважаюча більшість українських дипломатів вичікувала. Деякі з них взагалі ніколи не визначилися . З відставкою ( точніше втечею) Януковича та вторгненням Росії на територію України, Сергеєв вміло і сумлінно обстоював інтереси України, зокрема, у Раді Безпеки ООН, а також в Генеральній Асамблеї, та з окремими державами-членами ООН в дуже важких умовинах. Послу Юрію Сергеєву належиться признання і подяка. Громада, напевно, це розуміє і відповідно оцінить. Чи оцінить держава- не знаю.
А хто прийде на місце Сергеєва? Між чутками кружляє ім’я Володимир Єльченка. Озвучую це ім’я навмисно ще перед формальним призначенням, щоби внести ясність, а також застерегти.
Україна не може собі дозволити таку помилку сьогодні у ці дуже складні часи. Єльченко, здавалося би, досвідчений дипломат, професійний, був уже на цій посаді в 1997-2000рр. Але ким є Володимир Єльченко?
Він є синком. Його батько був Міністром культури УРСР в ранніх 1970-их роках, коли українську культуру арештовували. Правда, ми не є більшовиками і тому гріхи батька не повинні падати на сина, навіть тоді, коли радянські заслуги батька прокладали кар’єрний професійний шлях сина.
Тому треба придивитися до цього кар’єрного шляху та саму особу. Володимир Єльченко не молодий. Його дипломатський побут у Ню Йорку, а пізніше в Австрії не відмітився нічим особливим. Був Послом в Москві від 2010 року. Приступив на цей пост після Костянтина Грищенка. Фактично, його поставили на цю посаду дві або три надзвичайно одіозні постаті: Янукович-президент, Азаров-прем’єр міністр і той же Грищенко, новий Міністр закордонних справ. Може вони помилилися і Єльченко не виконував їхню проросійську політику?
Одначе, знаємо , що за час господарювання Єльченка, як представника України у Москві, Кремль справився з грубою ліквідацією єдиних двох українських крайових центральних репрезентацій у Росії: Об’єднання Українців Росії і Федеральну Національно-Культурну Автономію. Грубою тому, що відкрито закидалося проводові цих установ гріхи відзначення Голодомору України. Знаємо також, що не було найменшого протесту зі сторони Єльченка чи Міністра Грищенка щодо цієї ліквідації. Знаємо, що натомість Грищенко і Єльченко, замість категорично запротестувати проти анти-української політики Москви, обвинуватили самих українців в Росії за не виконання дрібних вимог Кремля. Знаємо також, що за час вторгнення Росії на територію України від лютого 2014 року до сьогодні, Єльченко, окрім формальностей, сидить тихо як миша під віником.
Тому, якщо дійсно Єльченко сьогодні є кандидатом на Постійного представника України при ООН, то Україна цю кандидатуру повинна серйозно переглянути. Таке призначення піде тільки на користь Москві, дасть Україні зовсім не адекватний, не впливовий голос та не додасть авторитету в ООН. Треба мати політичну стратегію захисту і розвитку. Треба пізнавати ворогів і приятелів. Мені здається, що сьогоднішній Україні після трьох революцій та майже 25 років і стільки жертв, цього далі бракує.
24 листопада 2015р.
Аскольд Лозинський, New York
