«Я приймаю Ваш вирок смерті»…

posivnych-2019

Микола Посівнич

(виступ на урочистій академії в Мюнхені 19 жовтня)

Кожен із членів ОУН і УПА чітко усвідомлював, що воюючи за державну незалежність на нього чекає певна і неминуча смерть. Тому слова  Бандери до членів Великого Збору ОУН, які обрали його в 1955 р. Головою Проводу ЗЧ ОУН, видаються цілком логічними: «Я приймаю Ваш вирок смерті». Він, як і сотні тисяч його соратників, бажали такої смерті, яка б у свою чергу породжувала все нових борців та сприяла подальшій боротьбі національно-визвольного руху.

Степан Бандера як історичний діяч сформувався завдяки реалізації одного з найбільш успішних українських суспільних проектів – ОУН, основними цілями якого були відновлення незалежності та усвідомлення народом необхідності власної держави, відсутність якої стала основною причиною поразки визвольних змагань 1917-21 рр. Однак його постать й надалі залишається міфологізованою. На сході України, не кажучи вже про Росію й Польщу, Бандеру знають лише як «фанатичного терориста», котрий застосовував всі методи для досягнення своїх цілей, а це мало має спільного із його реальною діяльністю та політичними поглядами.

Степан Бандера майже протягом тридцяти років був активним учасником та провідником визвольного руху. Він став основоположником цілого ряду політико-ідеологічних, стратегічних і тактичних засад національно-визвольного руху. Його громадсько-політична, організаційна та публіцистична діяльність багатогранна і дуже важлива саме сьогодні. Своє життя, талант і працю він повністю присвятив ідеалам боротьби за визволення України.

Бути символом українського визвольного руху за життя і відчувати відповідальність за свої вчинки були найбільшим тягарем для Провідника ОУН. Про це Степан Бандера писав весною 1951 р. у листі до Головного Командира УПА Василя Кука: «Мушу Вам щиро сказати, що мені дуже важко. Гнітить мене невимовно те, що з моїм ім’ям зв’язується найбільші цінності нашої боротьби, куплені працею, великими жертвами і кровію Найкращих Друзів. Чуюся негідним служити за символічне зосередження тих вартостей українського визвольного руху. Під тим моральним тягарем людина слаба, все бачить, як мало сама внесла до спільних надбань, яка безмежна різниця між власним вкладом, власною спроможністю і власною вартістю та тим, що має репрезентувати й очолювати. Репрезентація – це не моє діло, не маю для цього жодних диспозицій і чуюсь зле в такій ролі. Змістом мойого життя досі була боротьба, так і мусить бути дальше. Не можу боротьби репрезентувати, коли не беру в ній участі. На репрезентанта «за шклом» не надаюся».

Так виглядає, що сподівання частини українського суспільства, які формулюються в сентенції: «Бандера прийде, порядок наведе» та «Бандерштату» виглядають репрезентацією «за склом» його особи, а не боротьби. Парадокс, проголошуючи бандерівські гасла, наші політики і громадські діячі їх не дотримуються. Бандеризація, на думку автора, та й мабуть в розумінні кремлівського режиму на чолі з Путіним, полягає в тому, щоб діяти і думати в інтересах України…

Його основне кредо: «Хто працює, той главує», дало змогу розвинутися цілій плеяді молодих націоналістичних лідерів, яких згодом назвали бандерівцями.

Наступне його кредо – опертя на власні сили і тактики малих справ – повсякденної праці напередодні майбутньої боротьби, усвідомлюючи, що вона буде жорсткою і принесе з собою численні втрати. Бандера прагнув зосередити фізичні й моральні сили для здобуття незалежності та подальшого її захисту. Він ставив реальні завдання, продумуючи наступні кроки, але водночас і розумів, що на цьому шляху вони не застраховані від невдач та поразок.

Бандера і члени ОУН, які в 1930 р. масово почали працювати на місцях, зіштовхнулися з проблемами, на які не мали відповіді. Що запропонувати загалу, яку ефективну структуру діяльності та подолання соціально-економічних негараздів. Тому націоналісти почали будувати державу з місцевої громади / села, яку організовували через різного роду громадські організації та кооперативи, каси взаємодопомоги, які одночасно ставали легальним прикриттям їх діяльності. Гасла: «Свій до свого по своє», «Українські гроші в українські руки», «Купуй українське» ставали ефективними засобами в боротьбі за побудову українського світу та держави у державі. Відновлення незалежності України мало ґрунтуватися на «побудові держави від першого села» та розбудові українського світу.

Поруч з матеріальними аспектами Бандера й інші провідні члени ОУН запустили нову форму суспільної архітектури, яка базувалася на ВІРІ (Десять Заповідей Українського Націоналіста (Декалог), 12 прикмет характеру Українського Націоналіста, 44 правила життя Українського Націоналіста). Саме віра стала невичерпним джерелом «націоналістичного двигуна», який гарантував сталий розвиток руху і матеріалізовувався в реальні вчинки. Гасло «Бог і Україна» концептуально вплітає християнські цінності в націоналістичну ідеологію. Членські внески – десятина – стали надійною фінансовою базою для визвольного руху. З іншого боку почався творитися культ Героїв, які полягли за волю України та їх могил, боротьба за душу української дитини у школах, проволи антиалкогольні і тютюнові компанії, пропагували здоровий спосіб життя.

Важливим аспектом організованості націоналістичного активу на місцях стала постійна підготовка й навчання з суворими екзаменаційними випробуваннями. Постійний ріст у різних напрямках діяльності членства ОУН був запорукою подальшого успіху. Адже нові виховники / провідники не могли б у свою чергу підготувати якісні кадри. Також цікавим феноменом і каталізатором усієї діяльності ОУН стало ув’язнення та тюремні вироки багатьом націоналістам. Саме цей «фільтр» дозволив побачити якість кожного члена і подальшу його діяльність в підпільних структурах. Більшість націоналістів використала свій присуд для навчання чи вдосконалення своїх навиків, отримавши свої «університетські освіти» від побратимів, які водночас були суворими учителями і учнями для себе.

Одним із найважливіших фронтів Степана Бандери було ідейно-інформаційне протистояння, відповідно вся діяльність ОУН та УПА була спрямована в першу чергу на зміну свідомості українського загалу, виховання його на прикладах героїзму та самопосвяти.

«Нашою перемогою є перемога наших ідей» говорив Провідник ОУН. Тому таке важливе місце в діяльності націоналістичних структур відводилося питанню збереженню пам’яті про визвольну боротьбу. Це дало змогу йому стати одним із наймасовіших визвольних рухів і чинити найтриваліший опір комуністичній і нацистській тоталітарним системам.

У своїх дослідженнях намагаюся показати постать Провідника ОУН в контексті історичних подій й реалій тих часів. Важко не погодитися з думками його внука Степана Бандери, які той висловив у документальному фільмі «Ціна свободи»: «Сьогодні постать Степана Бандери викликає шквал емоцій – позитивних і негативних. Власне емоцій забагато, а фактажу замало. Хотілося б запропонувати об’єктивну інформацію про Степана Бандеру, його родину, соратників. Щоб кожен мав можливість зробити свій висновок про цю історичну постать».

Безперечно, сучасні події надаватимуть дискусіям нового спрямування, підніматимуться старі й нові міфи, стереотипи. У свою чергу поляки, росіяни, євреї, чехи, німці та представники інших національностей і надалі активно дискутують про його місце і роль в історії. На думку автора, постать Степана Бандери потрібно виводити з біло-чорних тіней, забронзовіння й подавати його погляди, вчинки та умови прийняття тих чи інших рішень в контексті історичних реалій, а не сучасних світоглядних позицій.