Полковник Армії УНР Павло Шандрук у російсько-польсько-українській війні 1920 року

За матеріалами книжки Ярослава Середницького «Павло Шандрук. Перша світова і три російсько-українські війни. – Тернопіль: Мандрівець, 2015. – 224 с.

На зламі 1919-1920 років владні та військові кола, очолювані Начальником Польської держави маршалком Юзефом Пілсудскім, у рамках «федералістської» або «прометеївської» політики приділяли велику увагу військовій підтримці незалежності держав, що межували з Польщею і Совєцькою Росією – України, Білорусі та Прибалтійських республік. У цей час підполковник Армії УНР П. Шандрук у Кам’янці-Подільському всіма силами старався зберегти, сформований ним 1-ий Рекрутський полк, незважаючи на дезертирство новобранців і непрості часи після завершення військових дій регулярної Армії УНР.

Польща задовго до Союзної угоди з Україною від 20 квітня 1920 року приступила до надання їй військової допомоги. 2 грудня 1919 року маршалек Ю. Пілсудскі дозволив формувати українські частини на території, зайнятій польськими військами. У другій половині грудня 1919 року розпочалося створення майбутньої 6-ої Січової дивізії Армії УНР у таборі інтернованих вояків Армії УНР у Бересті. 2 січня 1920 року Міністерство військових справ Польщі надало українським воякам статус «військових осіб заприязненої держави». Формування 6-ої Січової дивізії продовжилося в таборі в Ланьцуті. МВС Польщі забезпечувало українську частину продовольством та іншими матеріалами.

10 січня 1920 року у Варшаві Генштаб Армії УНР видав наказ про формування 2-ої Стрілецької бригади на Поділлі під командуванням полковника Олександра Шаповала. 16 січня підполковник П. Шандрук був присутнім у Кам’янці-Подільському на обговоренні Урядом УНР звіту міністра закордонних справ Андрія Лівицького, що прибув із Варшави. Нарада підтримала дії Уряду УНР, спрямовані на укладення військового і політичного союзу з Польщею.

Через декілька днів командувач української залоги в Камянці-Подільському генерал Федір Колодій доручив полковникові О. Шаповалові приступити до формування 2-ої Стрілецької бригади і послав підполковника П. Шандрука для опрацювання деталей до Варшави. Відрядження підписав командувач 18-ої польської дивізії генерал Францішек Кралічек-Крайовскі. Прибувши до Варшави, П. Шандрук доповів Головному Отаманові Симону Петлюрі та військовому міністрові Уряду УНР генералові Володимиру Сальському про військову ситуацію на Поділлі та отримав гроші на формування бригади. Генерал В. Сальський повідомив його про перебіг дипломатичних переговорів зі створення польсько-українського союзу.

Підполковник П. Шандрук, повернувшись через два тижні до Кам’янця-Подільського, «був сповнений надій і в доброму настрої». Старшини і вояки 1-го Рекрутського полку чекали на нього «з нетерпінням, всі хотіли почути про продовження війни з більшовиками». 18 лютого 1920 року полковник О. Удовиченко паралельно створював Окрему Стрілецьку бригаду (400 багнетів і 200 шабель) у Могилівському та Ямпільському повітах. 20 березня він отримав наказ генерала В. Сальського про перетворення бригади на 2-гу Стрілецьку дивізію. До дивізії ввійшли: 4-та Стрілецька бригада П. Шандрука, 1-ий Могилянський стрілецький полк, Окремий галицький курінь, курінь „Вільна Україна”, відділ кінноти імені Івана Сірка, гарматний відділ та інженерна сотня. 2-а Стрілецька дивізія зайняла відтинок Більшовицького фронту в районі Нової Ушиці складалася з 317 старшин і 1462 козаки, які мали 407 коней, 29 кулеметів і 7 гармат.

У ніч із 21 на 22 квітня 1920 року міністри закордонних справ Польщі й України Ян Домбскі та Андрій Лівицький підписали Союзну угоду. 24 квітня майор В. Славек і капітан В. Єнджеєвіч з польської та генерал В. Сінклер і полковник М. Дідковський з української сторони підписали Військову конвенцію. Генерал П. Шандрук, в 1935 році, як керівник Генштабу Армії УНР, проаналізував ці події в статті «Geneza umowy kwietniowej z 1920 roku» і відзначив, що згідно Союзної угоди Військо Польське мало ввійти до України і допомогти визволити її від більшовиків.

У квітні 1920 року польська розвідка встановила, що значні сили Червоної армії, сконцентрованих у так званій „Смоленській брамі”, запланували наступ на початок травня. Начальний вождь Ю. Пілсудскі вирішив нанести випереджувальний удар в Україні. Спільний польсько-український наступ (Wyprawa Kijowska) розпочався на світанку 25 квітня 1920 року. На Київ наступали 2-га і 3-тя польські армії під командуванням генералів Антоні Лістовского і Едварда Ридз-Смігли. Правий фланг прикривала на Поділлі 6-та армія генерала Вацлава Івашкєвіча.

Армії Війська Польського мали 9 дивізій піхоти і 4 бригади кавалерії – 44 тисячі багнетів і 6 тисяч шабель. Їм протистояли 7 дивізій піхоти й 1 дивізія кавалерії в 12-ій та 14-ій більшовицьких арміях. 2-га і 6-та Стрілецькі дивізії Армії УНР, не завершивши озброєння, вирушили на фронт на початку третьої декади квітня 1920 року. 6-та Січова дивізія полковника М. Безручка оперативно підпорядковувалася 3-ій, а 2-га Стрілецька дивізія полковника О. Удовиченка – 6-ій польським арміям. Дві українських дивізії нараховували 556 старшин і 3384 козаків. На озброєнні було 11 гармат та 56 кулеметів.

ШандрукСтаршини 4-ої Стрілецької бригади 2-ої Стрілецької дивізії Армії УНР. Сидять (зліва-направо): сотник Олександр Шандрук, підполковник Павло Шандрук, Військовий міністр Уряду УНР полковник Олександр Шаповал. 20 травня 1920 р.

За спогадами генерала П. Шандрука: «На час наступу 25 квітня 1920 року ми не мали достатньо ні людей, ні зброї». 27 квітня 2-га Стрілецька дивізія звільнила від більшовиків Могилів-Подільський. Жителі міста влаштували для українських старшин урочисте прийняття, на якому були офіцери 18-ої польської піхотної дивізії на чолі з генералом Ф. Кралічеком-Крайовскім і полковником К. Лагосєм. 2 травня 2-га Стрілецька дивізія зайняла ділянку Більшовицького фронту на схід від Могилева-Подільського.

6 травня 1920 року Армія УНР під командуванням генерала Михайла Омеляновича-Павленка, що поверталися із Першого Зимового походу (397 старшин, 5950 стрільців, 144 кулемети і 14 гармат), прорвала фронт Червоної армії в районі Ямполя на лівому березі Дністра. Перед тим вона розбила 14-ту совєцьку армію в районі „Рибниця – Рудниці”. Наступ на Київ 2-ої та 3-ої польських армій, розвивався блискавично. 6-та Січова дивізія полковника Марка Безручка діяла на стику 2-ої й 3-ої армій. Більшовицький фронт прорвали в кількох місцях. 26 квітня 1920 року польські частини вступили до Житомира, Коростеня і Овруча, а 27 квітня – до Бердичева і Козятина.

Пілсуд+ПетлюраНачальний вождь Війська Польського маршалек Юзеф Пілсудскі та Головний Отаман Армії УНР Симон Петлюра серед офіцерів обох армій під час Служби Божої на залізничній станції у Вінниці. 15 травня 1920 р.

7 травня 1920 року 6-та Січова дивізія полковника М. Безручка в авангарді польсько-українських військ, вступила до Києва. 8 травня відбувся урочистий вступ польських і українських військ до звільненої від більшовиків столиці України. 10 травня 1920 року Головний Отаман С. Петлюра прибув у розташування військ генерала М. Омеляновича-Павленка, які з’єдналися з 2-ою Стрілецькою дивізією полковника О. Удовиченка. Командувачем Армії УНР залишився генерал М. Омелянович-Павленко. 15 травня у Вінниці зустрілися Головний Отаман Симон Петлюра і Начальний вождь маршалек Юзеф Пілсудскі.

24 травня 1920 року до Києва прибули Головний Отаман С. Петлюра та Уряд УНР. На Софійській площі відбувся спільний парад українських і польських військ, який приймали Головний Отаман С. Петлюра і командувач 3-ої польської армії генерал Е. Ридз-Смігли. Армія УНР під командуванням генерала М. Омеляновича-Павленка з боями вийшла на рубіж від Дністра біля Могилева-Подільського до річки Марківка на південь від Вапнярки. Командування 6-ої польської армії відзначало в наказах хоробрість, бойову ініціативу й геройську поведінку українських старшин і стрільців.

Шандрук+ПетлюраГоловний Отаман Симон Петлюра (крайній справа) та старшини Армії УНР у Києві. Другий зліва – командувач 6-ої Січової дивізії полковник Марко Безручко. Кінець травня 1920 р. https://tygodnik.tvp.pl/43857393/armia-URL-apomniany-sojuznik/

У кінці травня 1920 року 7-ма (колишня 4-та) Стрілецька бригада підполковника П. Шандрука, як і 2-га Стрілецька дивізія полковника О. Удовиченка, після поповнення за рахунок мобілізації, проведеної в Ямпільському й Ново-Ушицькому повітах наступали в боях на схід від Кам’янця-Подільського. Генерал П. Шандрук відзначив у спогадах і негативний момент наступу: «Явно недостатнім було забезпечення зброєю та обмундируванням, яке здійснювала польська сторона за Військовою конвенцією. Значну кількість рекрутів довелося відпустити додому». 9 червня 1920 року 2-ій Стрілецькій дивізії повернули назву 3-тя Залізна дивізія, під якою вона прославилася в боях з більшовиками в 1919 році. Командувача 7-ої Стрілецької бригади підполковника П. Шандрука підвищили до рангу полковника.

На початку червня 1920 року після передислокації 1-ої Кінної армії C. Будьонного з Північного Кавказу стратегічна ініціатива перейшла до Червоної армії. 5 червня 1-ша Кінна армія (16 тисяч шабель, 10 тисяч багнетів, 337 кулеметів, із них багато на тачанках, і 7 бронепотягів) прорвала фронт 6-ої польської армії в районі міста Сквири і просувалася на Бердичів і Житомир. 10 червня 3-тя польська армія генерала Е. Ридз-Смігли залишила Київ. У важких боях при відступі до Коростеня й Рівного відзначилася 6-та Січова дивізія. Перебуваючи в ар’єргарді, вона не мала великих втрат і захопила полонених та трофеї.

У червні-липні 1920 року 2-га та 3-тя польські армії відступали на Північному крилі фронту в Україні. 3-липня 1-ша Кінна армія форсувала Горинь, 5 липня зайняла Рівне й повернула на Львів. На Варшавському напрямку більшовики сконцентрували 27 піших і 3 кінні дивізії, разом 150 тисяч багнетів і шабель. 2 липня 1920 року командувач Західного фронту М. Тухачєвскій оголосив наказ: «Війська червоного прапора стоять готові до смертельної битви з військами білого орла… до помсти за збезчещений Київ і до втоплення злочинного Уряду Пілсудского в крові знищеної Польської армії. На Заході вирішується доля Всесвітньої революції. Через труп Польщі – до всесвітнього пожару… На Вільно – Мінськ – Варшаву марш!».

У 1922 році генерал Микола Капустянський, аналізуючи в таборі для інтернованих вояків Армії УНР в Ланьцуті, відступ польських армій з України і Білорусі до Вісли, писав: «Хвиля червоного війська на початку серпня 1920 року докотилася до Західного Буга. Польське військо в повному відвороті за Вислу. Але Червона армія знесилилася. Стратегія вимагала припинити наступ, бо майже всі чотири армії Тухачєвского розтягнулися в ниточку. Тили не налагодили, повний брак вогнеприпасу, резервів майже не залишилося… Троцький і комісари захопилися політичною метою взяти Варшаву та робити Світову революцію й принесли в жертву стратегічні вимоги. Червона армія потерпіла рішучу поразку під Варшавою»..

Начальний вождь Ю. Пілсудскі віддав військам наказ відійти в ніч з 5 на 6 серпня на лінію рік Вісла і Віепш (Вепр). Розпочалося перегрупування уцілілих і прибулих частин Війська Польського. Генштаб ВП розробив план битви на підходах до Варшави. Дав результати оголошений Ю. Пілсудскім призов добровольців до війська.

Чудо на Віслою. 14 серпня 1920 року польські армії Середнього фронту нанесли контрудар від Варшави на Схід – на Демблін і Люблін. Тріумфи Начального вождя й командувача Середнього (Варшавського) фронту Ю. Пілсудского і командувача Північного фронту генерала Ю. Галлєра. Катастрофа полчищ комфронту М. Тухачєвского.

Генерал П. Шандрук проаналізував битву під Замосцям у машинописі «Дії Української армії у війні 1920 року» (Центральний військовий архів у Варшаві): «Марш такої грізної під Сквирою, Житомиром, Бердичевом і Рівним потуги, як 1-ша Кінна армія Сємьона Будьонного, на допомогу військам Західного фронту М. Тухачєвского зупинила під Замосцям 6-та Січова дивізія полковника Марка Безручка. Вона прикривала на початку серпня район концентрації польських сил, зібраних Ю. Пілсудскім для контрудару з-за ріки Віепш на Демблін і Люблін. 12 серпня дивізія відбила в більшовиків Чернєйов і в марші на схід зайняла Краснистав і Замосць. Там полковник М. Безручко отримав наказ перекрити дорогу 1-ій Кінній армії».

Полковник М. Безручко мав у місті Замосць 1000 вояків 6-ої Січової дивізії, 31-ий польський піхотний полк, кілька менших відділів, дивізіон артилерії та бронепотяг. Саперний курінь разом із тисячами місцевих жителів за кілька діб збудували навколо міста 18-кілометрову смугу оборони з ровів проти кінноти, 3-4 рядів кільчастого дроту, окопів, кулеметних гнізд і ходів сполучення. Від 28 серпня 1920 року протягом трьох днів піхота і спішена кавалерія командарма С. Будьонного безуспішно штурмувала Замосць. І не змогла прорватися на допомогу військам М. Тухачєвского під Варшаву.

Армія УНР під командуванням генерала М. Омеляновича-Павленка, до якої входила 3-тя Залізна дивізія полковника О. Удовиченка, втримувала фронт на Правому крилі польських військ. На початку липня 1920 року українці мали великі втрати у битвах на схід від Могилева-Подільського. 14 липня Армія УНР організовано відійшла за Збруч. На цьому рубежі два тижні стійко оборонялася 7-ма Стрілецька бригада полковника П. Шандрука. Польські історики, оцінюючи дії Армії УНР (Armii Pawlenki), підкреслюють її вміння використовувати для оборони ріки – притоки Дністра, а також вдале використання маневру при бойових операціях. Армії УНР вдавалося завдяки маневрам і активності нівелювали чисельну перевагу противника.

На Південно-Східному відтинку фронту, який утримувала Армія УНР, 3-тю Залізну дивізію перевели до Городенки. Звідти вона 15 вересня 1920 року форсувала Дністер і рушила на схід у напрямку на «Скалу – Гусятин». Червоні в паніці відступали. 21 вересня дивізія, подолавши 120 кілометрів, перетнула Збруч і опинилася на рідній землі. На пагорбі поблизу містечка Ориніна на північ від Кам’янця-Подільського стрільці й старшини зібралися на Службу Божу, дякуючи Господу за повернення на Батьківщину.

Генерал П. Шандрук згадував: «Хоч нам вдалося погнати ворога з мінімальними втратами, нас було мало. Незважаючи, що більшовики отримали підкріплення, ми вирішили переслідувати їх і просуватись якомога скоріше, використовуючи піднесення бойового духу вояків. Знову й знову повторювалося те саме: бої, прискорені марші, короткий відпочинок». Командувач 3-ої Залізної дивізії генерал О. Удовиченко передав до Генштабу Армії УНР рапорт про підвищення полковника П. Шандрука до рангу генерала-хорунжого за бойові заслуги у форсуванні Дністра, де 3-тя Залізна дивізія прокладала Армії УНР шлях на схід, і в наступі до Збруча.

Дійсний член Наукового товариства

імені Шевченка Ярослав Середницький (Львів)

Опубліковано Національна пам'ять.