Пам’яті «Побратима»

Фото М.Панчука

Осмислюючи період державного будівництва вже незалежної України і особливо за часів правління останнього президента вкотре переконуюсь у далекоглядності довголітнього політв’язня Євгена Сверстюка, який, оцінюючи існуючий стан духовності та національної свідомості українців на постколоніальній стадії, сказав, що найбільшою загрозою для суспільства є знецінення слова.

В цьому контексті дуже цікаво виглядають періодичні спалахи суспільного захоплення націоналістичною ідеєю з активізацією мас в сенсі «поговорити». Повсюдно лунаюче «Слава Україні!» створило враження, що ледь не вся Україна, як за часів Богдана Хмельницького покозачилась, так після Майдану Гідності … «понаціоналізувалась». Та виявляється, що не кожен є націоналіст, хто вигукує «Україна понад усе!» або «Слава Нації – смерть ворогам!». Навесні 2019 року стало більш ясно, хто є українцем і вірує у «Слава Україні! Героям Слава!», і хто є малоросом, хохлом, бо сповідує життєве кредо «какаяразніца». І тим не менш, хто ж такі націоналісти, що їх як «чорт ладана» боїться Москва.

Думаю, що сьогодні багатьом зацікавленим націоналістичним рухом відомі моральні засади викладені в «Катехизисі українського націоналіста», з яких до порушеної теми я вважаю найбільш актуальною п’яту точку Прикмет характеру українського націоналіста: «5. Активний і підприємчивий, це значить, що він бореться всіма силами, використовуючи всі можливості, кожну хвилину для добра Великої Справи – Української Національної Революції. Він не знає безділля. В нього за думкою і словом іде чин, мов за блискавкою грім. Бо життя – це рух, боротьба, а спокій – це застій, і холодна смерть. Кожну ідею, організацію чи людину він оцінює по ділах, а не по словах. Пасивність – це прикмета раба. Пасивності раба протиставляє він творчу ініціятиву й напружену активність борця-провідника».

Як прихильник першоджерел, не усучаснюю стилістику і правопис з метою зберегти автентичність і уникнути звинувачень в правці тексту. Тим більш, що націоналістична вимога викладена чітко і зрозуміло. І таких вимог до характеру націоналіста є дванадцять. Крім того націоналіст зобов’язаний крім вітання «Слава Україні! Героям Слава!» знати і у житті керуватися «Декалогом» і «44 правилами українського націоналіста».

На практиці люди, знаючи ознаки українського націоналіста, самі можуть визначити хто є хто. Скептикам, що мають сумніви щодо можливості існування такої людини, відповідаю: націоналісти самі вважають свої погляди і вимоги ідеалістичними. Тому кажуть, що «Досконалими не будемо ніколи, але вишколені, упорядковані, на належному місці боротьби за означені вартості – ми є і такими мусимо бути». І такі націоналісти були, є і будуть. Впевнений в цьому, бо у своєму житті мав нагоду з ними неодноразово зустрічатися і вдячний їм за сприяння моєму становленню.

Одним із них був Мирослав Панчук («Побратим»), член Проводу Організації Українських Націоналістів (бандерівців), чільний діяч націоналістичного руху, пам’ять якого сьогодні вшановуємо у зв’язку двадцятиріччям від дня смерті.

Друг Мирослав запам’ятався своєю надзвичайною скромністю, інтелігентністю, відповідальністю і точністю. Напевне це закарбувалося також і через брак таких людей сьогодні. На жаль нині його людські якості не в «тренді». Але впевнений з такими особистостями кожен хоче мати діло, от тільки нам самим бути подібними до них дуже важко. Тому особливо гірко, коли ми їх втрачаємо.

Безумовно, що їхній рівень досконалості є вислідом системної праці над собою шляхом самовишколу. Самовдосконалення, коли постійне гартування характеру і сили волі робить риси націоналіста настільки обов’язковими, що здаються вже вродженими. А починається цей шлях з малого. У друга Мирослава не було малих справ і дріб’язкових речей. До кожного слова і діла він завжди ставився з великою відповідальністю, наче кожного разу стверджував останнє правило життя українського націоналіста «Що робиш, роби совісно й так, якби воно мало остатися вічно й мало стати останнім і найкращим свідоцтвом про Тебе».

MPanchuk

Життєвий приклад таких людей, як Мирослав Панчук, надихає нас робити українську справу за будь-яких умов з метою створити сильну Українську Державу, що стане найкращою пам’яттю про нього і його побратимів учасників визвольних змагань за Україну.

Тарас Рондзістий