Не журився, а боровся за незалежність України: херсонський націоналіст Іван Журба

Юрій Щур

Протягом двох десятиліть, від 1930-го по 1950-й, херсонський вчитель Іван Журба, 1895 р.н., чотири рази заарештовувався совєтськими органами державної безпеки. І звинувачений він завжди був у антисовєтській боротьбі за створення незалежної України. Очевидно, що для цього вже було достатньо факту належності до товариства «Просвіта» під час Української революції та підтримка поглядів самостійників.

Іван Журба, фото 1937

У жовтні 1930 року його «злочинна діяльність виражалася у проведенні систематичної контрреволюційної роботи у колах української інтелігенції, спрямованої на створення українських шовіністичних кадрів для відродження Української Народної Республіки». Очевидно, що відродження УНР мало відбутися після повалення існуючого совєтського устрою. Того разу Журбі повезло. Буквально трохи більше ніж за місяць його з під варти звільнили. Та, як виявилося, не надовго. Вже у серпні 1931 року його вчергове заарештували за підозрою в «участі в українській контрреволюційній організації, яка мала на меті повалення совєтської влади». Піврічне слідство не дало результатів й наприкінці зими 1932 року Івана Журбу звільнили з-під варти.

Наступне «рандеву» з НКВД припало на 1937 рік. Черговий арешт та чергове звинувачення у націоналістичній та контрреволюційній діяльності. У листопаді того ж року Іван Журба був засуджений до 10 років таборів. Цього разу також, відверто, повезло. Свідчення одного із свідків по справі після скарги було визнано такими, що вибиті під тиском. З огляду на це, наприкінці 1939 року було підписано документи для звільнення Журби з табору.

Вчетверте Іван Журба був заарештований 6 квітня 1950 року Оперативною групою контррозвідки МГБ у Румунії, де той проживав після відступу німців з Херсону. Для проведення слідства його було етаповано на місце «злочину» – до Херсону. Цього разу звинувачення у антисовєтській діяльності вже мали окреслені риси – Журба під час німецької окупації належав до підпілля ОУН (р), яке діяло у Херсоні (на той час – місто Миколаївської області).

Від жовтня 1941 року до січня 1942-го Іван Журба працював інспектором відділу народної освіти міської управи. Серед іншого, він очолював комісію, яка займалася «фільтрацією» вчителів. Займаючись укомплектуванням шкіл вчителями, не допускав до роботи колишніх комсомольців, кандидатів та членів компартії й загалом просовєтськи налаштованих викладачів.

У цей же час Іван Журба познайомився із членами похідної групи ОУН, які прибули для розбудови підпілля у Херсоні. Зокрема, з редактором газети «Голос Дніпра» Федором Вдовиченком, заступником голови міської управи Грицаєм тощо. Особливо дружні відносини у Журби склалися із Ярославом Степовим (цим псевдонімом користувався Юліан Войтович). Останнє також отримало власну інтерпретацію серед вчителів Херсону: серед останніх зокрема ходили розмови, що Степовий заручений із донькою Журби (що не відповідало дійсності). Принагідно відзначимо також, що коли Войтович – «Степовий» у 1942 році захворів на тиф і перебував у лікарні Херсону, саме родина Журби опікувалася ним.

З січня 1942 року по серпень 1943-го Іван Журба працював директором сільськогосподарської школи, яка готувала агрономів. Історію та німецьку мову у цьому навчальному закладі викладав Степовий. Не дивно, що у школі також було створено осередок ОУН. За даними совєтських органів державної безпеки, керівниками організації були Ростислав Шевченко та Юрій Вороненко (загинув під час війни). Осередок ОУН у агрошколі підтримував зв’язки із центром підпілля у Миколаєві через зв’язкових Павла Соболенка та Григорія Біду.

Допоки оунівці контролювали херсонську газету «Голос Дніпра», Іван Журба співпрацював із нею як автор. Зокрема, відомо про друк двох його статей – «Під брамою» та «Їх було 43».

Під час відступу німецької армії з Херсону Іван Журба разом з родиною виїхав до Румунії, маючи на руках відповідні документи від румунського коменданта. Від 1947 року перебував у розшуку МГБ.

На момент провадження слідства по справі Івана Журби у співробітників совєтських органів державної безпеки Херсонської області вже було достатньо матеріалів про діяльність підпілля ОУН під час німецької окупації та в перші повоєнні роки. Відповідно до протоколів допитів самого Журби підшивалися копії та виписки з протоколів допитів інших освітян та членів ОУН з Херсону. За вироком Воєнного Трибуналу військ МВД Херсонської області від 20 жовтня 1950 року, Івана Журбу було засуджено до 25 років таборів з ураженням в правах на 5 років.

31 серпня 1956 року Воєнним Трибуналом Одеського військового округу термін ув’язнення було зменшено до 10 років, та загалом прийнято рішення зняти з нього судимість й ураження в правах. Таке рішення обґрунтовувалося тим, що він потрапив під амністію 1955 року. Іван Журба на той час проживав у Херсоні, оскільки у зв’язку із станом здоров’я вже був звільнений із табору 27 лютого 1956 року. У березні 1993 року реабілітований.

Опубліковано Національна пам'ять.