МГБ Херсонщини проти ОУН

kgb-archive

Юрій Щур

Совєтські каральні органи тривалий час не могли заарештувати керівників українського націоналістичного руху, зокрема Василя Галасу («Орлана») та Василя Кука («Леміша»). Відповідно, намагалися використовувати усі можливі варіанти, серед яких були і розробки потенційних членів та симпатиків ОУН, які в якості переселенців прибули на Херсонщину.

У 1953 році співробітники МГБ отримали директиву, у якій йшла мова про намагання «Леміша» й «Орлана» максимально поширити діяльність ОУН на Східноукраїнські землі. Зважаючи на це, у документі перераховувалися райони західних областей України, де базувалися вказані підпільники. Співробітники місцевих відділів МГБ мали виявити усіх дорослих уродженців цих регіонів. Із них необхідно було виокремити найбільш підозрілих осіб й здійснити спеціальну перевірку, залучивши відповідну агентуру.

Зверталася увага також на ту обставину, що більшість із запідозрених у належності до ОУН осіб оселилася у сільській місцевості, багато з них – самовільно, уникнувши планового переселення та організаційного набору. У самому ж Херсоні було зафіксовано тисячу переселенців із Західної України, серед яких також вистачало «підозрілих» осіб. Однак агентури, яка могла б розробляти оунівців у обласному центрі, було явно недостатньо. Відповідно, швидкого вирішення вимагала й ця проблема.

Серед тих, проти кого працювала агентура МГБ, був Іван Мандзюк, учасник молодіжної організації у Городку Тернопільської області, який 1951 року самостійно прибув на Херсонщину. Розроблявся він агентом «Вася», якого чекісти намагалися таким чином інкорпорувати до збройного підпілля ОУН. Операція, яка отримала назву «Посланці», не дала очікуваного результату й Іван Мандзюк був заарештований та засуджений 1953 року. З аналогічною метою агент «Вася» брав участь у розробці Анни Зубейко.

У Голопристанському районі співробітників МГБ зацікавив Василь Повняк, який за їхньою інформацією був зв’язковим боївки «Дубки». Агент «Валя», яка займалася безпосередньою розробкою, повідомляла кураторам, що Повняк восени 1952 року виїжджав до Підкаменецького району, де мав зустрічі з місцевими підпільниками. Поза увагою чекістів не залишилася й дружина Василя Повняка Анна, колишня господарча в ОУН, батько якої був утримувачем конспіративної квартири підпільників ОУН «Бояна», «Дуба» й інших.

Намагаючись зачепитися за цю лінію зв’язку із підпіллям, співробітники МГБ мали намір через «Валю» ввести в розробку агента «Бориса», який мав легенду людини, яка потребує допомоги від підпільників на Західній Україні. Агентурним псевдонімом «Борис» користувався уродженець Львівщини Іван Ткачук, колишній командир відділу польової жандармерії УПА. Від жовтня 1945 року він був у агентурній мережі, допоміг заарештувати 5 підпільників. У 1952 році, згідно з директивою МГБ УССР, був направлений до Херсонської області, де допомагав місцевим чекістам боротися з українськими націоналістами.

По справі також працювала агентка «Патріотка» (уродженка Львівської області Анна Круба). Вона встановила, що до найближчого кола спілкування Повняка належать Богдан Головацький (брат загиблого сотенного УПА) та його дружина Галина, Степан Мизюк і його батьки Федір та Софія Колодій і Василь Мельниченко. Усі вони тим чи іншим чином були знайомі з підпільниками «Бояном» та «Дубом».

Сама ж розробка для херсонських чекістів виявилася нерезультативною, оскільки подружжя у жовтні 1953 року повернулося до Підкаменецького району. Відповідно, матеріали й напрацювання передавалися до Львова. Проте, наголос розробки Повняка залишався незмінним – інкорпорація агентів МГБ у діюче націоналістичне підпілля. Задля цього також намагалися використати всліпу нових переселенців із Західної України, які також були знайомі з «Дубом» і «Бояном» – Івана Коваля та Йосипа Гладуна. А допомогти «Патріотці» у цьому мали агенти «Вася» та «Роза».

Зауважимо, що херсонські чекісти намагалися проникнути до підпілля ОУН, яке діяло на Західній Україні, й раніше. Серед розсекречених документів МГБ за 1951 рік знаходимо план створення псевдорезидентури ОУН. В якості «керівника» осередків псевдопідпілля пропонувалася кандидатура колишнього співробітника МГБ Миколи Корнієнка. У 1946 році його звільнили з «органів» через те, що занадто захоплювався вибиванням необхідних свідчень від заарештованих. Досить цікаво ця робота, ще до арешту, характеризувалася тодішнім Міністром МГБ УССР генерал-лейтенантом Савченком:

«Майор Корнієнко в НКГБ УССР прибув у листопаді 1943 року, з часу звільнення Західних областей України відряджений до Рівненської, а потім до Львівської оперативної групи, по боротьбі з бандитсько-терористичним підпіллям ОУН-УПА. За короткий строк добре вивчив обстановку й особливості чекістської роботи на Україні. Відмінно вивчив, зокрема, основний об’єкт нашої чекістської роботи – ОУН-УПА. … До роботи майор Корнієнко відноситься добросовісно й старанно, проявляв ініціативу й кмітливість, що дозволило досягти добрих результатів з викриття й ліквідації оунівського підпілля, особисто розшукував й затримував ряд керівників підпілля ОУН».

Та щось пішло у кар’єрі такого «видатного» спеціаліста не так. За порушення «революційної законності» Корнієнко був засуджений Воєнним Трибуналом військ МВД Львівської області до п’яти років таборів. Після звільнення з ув’язнення, Корнієнко проживав у Херсоні й нічим не займався.

Очевидно, херсонські чекісти розраховували на те, що Корнієнко має величезний досвід у боротьбі з українськими націоналістами й розуміється на самій сутності націоналістичного руху. Такий «цінний кадр» міг значно підсилити діяльність МГБ. Однак, заступник міністра МГБ не дозволив вербовку Корнієнка, на надавши жодних пояснень у досить лаконічній записці.

Опубліковано Національна пам'ять.