Майстер чарівної сопілки

5525b1893e16b19ac6ba385d3132f225_M

Його думи нехитрі

Додумають внуки,

І з очей ще віки пломенітимуть в них

Його пристрасть і гнів,

Його радощі й муки,

Що, вмираючи,

Він передав для живих.

Саме ці слова з вірша Василя Симоненка «Дід умер» проявилися в пам’яті, коли дізнався про смерть Леопольда Ященка – незмінного керівника народного хору «Гомін». Доброокий дідусь з чарівною сопілкою: його можна було зустріти в переході чи у вагоні столичного метрополітену, він зі своїми хористами був постійним учасником найрізноманітніших патріотичних заходів, він став своєрідним символом нескореної України, співцем і творцем національного відродження.

Пригадалися холодні гранітномайданні жовтневі дні і ночі 1990-го. «Ой у лузі червона калина…» – задавала тон сопілка Ященка, і за нею тисячоголосе – «А ми тії московські кайдани розірвемо, а ми нашу славну Україну гей-гей розвеселимо!» І розривав Ященко зі своїм «Гомоном» московські кайдани, і веселив своїм співом нашу славну Україну.

На 88-му році життя знайшла Вічний Спокій його неспокійна пречиста душа, полетіла до раю, склалися на грудях натруджені руки, а козацьке тіло прийняла рідна земля.

«Були всі свої. Членів коаліції та представників державної влади не зауважено. Вічную пам’ять проспівали глибоко і з чуттям», – лаконічно прокоментував обряд прощання з маестро Ростислав Мартинюк. Ну і добре, мабуть добре, що не було зачитаних з казенних папірців формальних слів-співчуттів, нещирих зітхань.

«Неможливо забути його голос, як і смуток його впізнаваної здалеку сопілки, на якій він так самозречено вигравав! І на неї та на його спів, як на святу зорю, йшли, тягнулися люди. Бо він ніс їм рятівну пісню, зцілюючи забруднену імперським зросійщенням та комуністичними «ізмами» душу.

Леопольд Іванович на крилах українських пісень відлетів у вирій, щоб і в раю, а він безумовно заслужив його у Бога своїм стражденним праведним життям, продовжувати натхненно співати золотих наших пісень», – говорить Георгій Лук’янчук.

Тарас Компаніченко провів Вчителя в останню путь: «Відлітають сірим шнурком… Кличуть «Кру-Кру-Кру!» «Відлітають сірим…» Ні! «Відлітають світлим, чистим праведним…» Залишають за собою слід і пам’ять… Вічную пам’ять…

Віктор РОГ

Опубліковано Національна пам'ять.