Життєносні стовпи “Просвіти”

Визначний просвітянин Михайло Цегельський

(6.ХІ.1848 – 5.ІV.1944)

Цього року, сповненого багатьох тривог в Україні, доволі скромно відзначається 150-літній ювілей української “Просвіти”. А це ж – джерело духовного українства, оберіг історії й культури України! Так було від початку створення Товариства і так має тривати й надалі.

Адже Товариство “Просвіта” – громадська організація, створена 1868 року у Львові з метою культурного розвитку, консолідації народної спільноти та піднесення національної свідомості українського народу.

Тож варто згадувати тих, хто стояв біля колиски “Просвіти”, чиї життя й діла здатні надихати сучасників на таке ж самовіддане служіння Україні.

Хочу розповісти про одного з таких корифеїв “Просвіти” – греко-католицького священика Михайла Цегельського. Цей священик – надзвичайно ревний душпастир і видатний громадський діяч – виділяється ще й тим, що ціле своє 70-літнє священиче служіння провів на одній-єдиній парохії у тодішній Камінці Струмиловій (тепер – м. Кам’янка-Бузька Львівської області). Покидав парохію лише один раз, коли під час Першої світової війни царські російські війська заарештували його й вивезли до Києва. Згодом при першій же нагоді повернувся на свою парохію.

Мих_ЦегМихайло Цегельський ще студентом був на установчих зборах Товариства “Просвіта” 8 грудня 1868 року, а в 1892 році виступив ініціатором створення філії цього Товариства в Камінці Струмиловій. Уже на перших зборах цієї філії у липні 1892 р. він був обраний головою. Зразу ж виступив з ініціативою побудувати пам’ятник на могилі Маркіяна Шашкевича в с. Підлисся Камінецького повіту.

У підписаній ним заяві закликалося громадськість “поставити на могилі пам’ятник та тим показати, що в нас не загибла вдячна пам’ять про того, що збудив русинів-галичан до праці на рідній руській ниві”. (газета “Діло”, 11 липня 1892 р., № 155). Роком пізніше отець Цегельський був серед ініціаторів перенесення тлінних останків Маркіяна Шашкевича на Личаківський цвинтар у Львові.

Головою камінецької “Просвіти” о. Цегельський беззмінно залишався до 1927 р., коли, маючи майже 80 років, передав обов’язки голови адвокату Роману Петрушевичу. Проте, під час святкування 60-х роковин “Просвіти” саме він відправив у Львові святкову Службу Божу та приймав численні вітання як один з небагатьох живих учасників установчих зборів Товариства.

Крім “Просвіти”, о. Цегельський був членом-засновником ще багатьох товариств та організацій. Зокрема, був членом-засновником Акційної Спілки залізниці Львів-Стоянів і там належав до Надзірної Ради, був членом Повітової Шкільної Ради, належав до дирекції Каси Задаткової тощо. При цьому був членом Відділу повітового в Камінці та Міської Ради.

За Австрії о. Михайло Цегельський переміг на виборах до Галицького Сейму, однак віддав мандат своєму заступнику на виборах Володимиру Сінґалевичу, вважаючи, що як парох він зможе зробити для Камінки Струмилової більше, ніж як посол до Сейму. А балотувався тому, що на виборах він мав явно більше шансів. (На жаль, тепер щось не видно таких підходів до депутатства.)

До результатів діяльності отця Цегельського, які й сьогодні можуть бачити мешканці міста Кам’янка-Бузька, крім збудованої ним церкви, слід віднести й Народний Дім філії Товариства “Просвіта”. Свій давній задум побудови Народного Дому о. М. Цегельський зміг втілити в життя у 1911 році. Велична будівля Народного Дому була споруджена за проектом відомого архітектора Івана Левинського.

Впродовж 20-40-х років минулого століття о. Михайло Цегельський залишався одним з найвпливовіших людей у Камінці Струмиловій. У його домі вважали за честь побувати високопоставлені урядовці, люди, відомі далеко за межами Камінки.

Коли, маючи вже понад 90 літ, отець Михайло не міг інтенсивно виконувати всі священичі обов’язки, йому активно допомагали сотрудники, спочатку о. Євген Дмитрук, а з 1942 по 1944 рр. – син о. Ігнатій Цегельський.

Проте і в такому поважному віці о. Михайло Цегельський зберіг світлість розуму і був у курсі вирішення важливих справ.

Зокрема, в камінецькій історії зафіксовано такий факт: німці, обурені антинімецькими акціями українських партизанів, заарештували як заручників багатьох каміничан і в тому числі церковного “старшого брата” Різника. Робили це за доносами місцевих поляків, які при німцях зробилися “фольксдойчами”. Рознеслася чутка, що арештованих повезуть до Освєнціма, щоб там знищити.

І ось 96-річний о. Михайло Цегельський їде до німецького крайс-гавптмана і сміливо й гостро переконує його, що арешт цих невинних людей може спровокувати рейд вояків УПА на Камінку, в якій німці не мали достатньої воєнної сили. У результаті цієї аудієнції німецький зверхник розпорядився відпустити заарештованих, лише висунув умову, щоб вони на якийсь час зникли з терену Камінеччини.

Але цей сміливий крок, мабуть, коштував старенькому отцю Михайлу Цегельському останніх сил, бо скоро після цієї візити він відійшов до Господа.

5-го квітня 1944 року перестало битися серце цього видатного душпастиря, який ціле земне життя ревно служив Богові й Україні, а в позаземному житті світить яскравим дороговказом для наступних поколінь священиків.

Про життя й діяльність цього священика-патріота можна писати книги, ставити фільми, а наразі з нагоди 150-ліття “Просвіти” славімо його як видатного просвітянина.

Опубліковано Блоги, Громадське життя.