СЕРЕД КОГОРТИ УКРАЇНСЬКИХ ГЕРОЇНЬ ОДНЕ З ПЕРЕДОВИХ МІСЦЬ ЗАЙМАЄ МАРІЯ САВЧИН

savchyn

Гей, у бій ставаймо разом
Грудь при груди до ряду!
Кров, життя не жаль віддати
За народ, за Вітчину! (Костянтина Малицька)

Український жіночий героїзм дуже влучно на початку українського відродження 80-90 років, висловив о.Ярослав Тихій, він сказав: “Всюди, де важко й небезпечно, попереду були жінки”.  Отець розвивав цю тезу у своїх проповідях починаючи від часів Ісуса Христа, акцентував на тому моменті, коли розп’яли Ісуса Христа. Апостоли, вражені й налякані, зачинились у скритому приміщенні, боячись можливих переслідувань щодо себе, здавалося, що справа Ісуса Христа загинула, що все пропало, відступило перед жорстоким злом… І у цей важкий момент саме жінки, жінки-мироносиці, не злякались, а пішли вперед, пішли виконувати те, що вважали своїм обов’язком. І саме їм ангел сповістив благу вість. На основі цього можна  сказати, що від зарання існування укранської нації тобто від  княгині Ольги, Упродовж всієї багатовікової нашої історії можемо побачити величні постаті жінок героїчного духу, які захоплювали сучасників, прославляли наш народ та служили надихаючими гідними прикладами для наступних поколінь. Якою небувалою на свій час жінкою була княгиня Ольга, яка зуміла зберегти і зміцнити велику державу, знайти, зрозуміти та вказати майбутнім поколінням вірний шлях до Бога, а тим самим всказала безмежну любов до своєї нації і держави. Протягом тисячоліття вшановує наш народ пам’ять про Ольгу – княгиню Русі-України, названої під час св.Хрищення Оленою.“Була вона християнським предтечею Руської землі, Як рання зірка перед приходом сонця, – читаємо в першому українському літописі “Повість врем’яних літ”, – немов місяць уночі; її життя так ясніло між невірними людьми, як перлина в болоті, бо люди ще не були обмиті святим Хрищенням. А вона обмилась у святій купелі й зняла з себе гріховну одежу старого Адама, і зодягнулася в нового -– у Христа. А ми скажімо їй: “Радій, руське пізнання Бога, початку нашого примирення з ним! Вона перша від Русі ввійшла в Царство Небесне, і її прославляють сини Русі як свою володарку, бо вона і після смерті молить Бога за Русь-Україну”.Отак написав чернець Нестор (1056-1114) про Ольгу – дружину володаря Київської держави Ігоря, матір князя Святослава й бабуню св.Володимира. А ми задумаймось, яку мудрість і мужність треба було мати, щоб повернути у ті давні часи колесо історії, щоб зробити перший крок української нації по шляху християнства… І зробила це українська жінка! То ж як не гордитись, що її Вселенська Церква визнала святою, це приклад гордитисти.
        З найдавніших переказів і легенд докнязівського періоду доходять до нас відомості про прадавнє жіноцтво України: Либідь, сестру засновників Києва, Доброгніву, дочку київського посадника Уліба, княгиню Ірину Аскольдову та інших. І завжди перекази підкреслюють, що цим жінкам були притаманні мудрість і мужність. У часи, коли багато народів оспівували лише жіночу красу своїх дочок, українські легенди й літописи відзначали героїзм і патріотизм, притаманний українському жіноцтву. Споглядаючи під таким напрямком  на історію України, бачимо на всіх її сторінках яскраві ілюстрації жіночого героїзму. Пригадаймо легендарну Роксоляну – Настусю Лісовську. Хіба це не героїзм, потрапивши (не по своїй вині) у полон, Настя нестала рабинею, а змусити себе поважати і віидограла важливу роль в політиці. Хіба це не переконлива перемога українського інтелекту над цілим східним світом? На жаль, ми ще дотепер сприймаємо Роксоляну як якусь легендарну й легковажну, а не історичну постать, в якої був не звиклий розум в разв’язувані найскладніших проблем світового ммаштабу. Таких прикладів в нашій історії доволі багато. Варто згадати долю Катрі Гриневичевої. Ця дівчина, яка виросла у заможній спольщеній родині і до вісімнадцяти років навіть не знала української мови, коли усвідомила свою національну приналежність та збагнула всі кривди, які Польща чинила українському народові, постановила собі подальшим своїм життям спокутувати «свій гріх» перед власним народом. Ідеями українського патріотизму були пройняті всі художні твори цієї письменниці, назвичайною самопожертвою і самопосвятою була виповнена її педагогічна діяльність. Небачений у світі героїзм проявляли українки в добу визвольних змагань українського народу в період Першої світової війни; Олена Степанівна, Софія Галечко, Ганна Дмитерко та інші – яким героїзмом і самовідданою любов’ю до України виявили вони героїзм в Січових стрільцях. Згадаймо нескорених львівських студенток “Процесу 59-ти”, які з гордим викликом зустріли смертні вироки, вони не плакали, не благали ворога про змилування, а лише турбувалися, щоб достойно прийняти смерть з словами “Слава Україні!” Були це: Ганни Боднар, Наталі Винників, Олени Волошин, Марти Грицай, Ірини Зубач, Володимири Ковалюк, Дарії Коверко, Олени Столяр та інші. А скільки їх загинуло в Кергійському повстанні. Назавжди  в народній пам’яті також залишаться  імена Катрусі Зарицької, Богдани Світлик, Галини Дидик, Олександри Паєвської, Олени Кліш та багатьох інших підпільниць, що боролися в рядах УПА, а згодом з мужністю захищали свою особисту і національну гідність у в’язницях.
До таких героїчних жінок належала Марія Савчин визначна підпільниця, провідна діячка ОУН та УПА. Вона народилася 1 жовтня 1925 р. в селі Задвір’я Кам’янецький повіт на Тернопільщині в селянській родині у батька Петра і матері Анастазії. Марія після закінчення початкової школи поступила до Львівської  гімназії. Вчилася надзвичайно добре і в 1939 р. вона склала іспити до другого класу, в цей час  вибухла Друга світова війна. З різними учуттями люди приймали війну, але більшість раділа, що врешті закінчиться польська неволя. На українські землі  поляки насаджували колоністів, а в школах намагалися польонізувати українську молодь. В коротці на Західну Україну пийшли боільшевики, Марійка продовжувала навчання в гімназії. > але большевики зразу стали впроваджувати свої порядки. Українці, а зокрема ОУН стали скріплювати національний дух і підготовлятися до боротьби за незалежність України. Ще з більшим посиленням цей період підготовки почався з занімецької окупації. Свідома національно молодь під проводом ОУН масово горнулася до підпільної праці. Вже в 1940 р М. Савчин вступила в ряди  підпільного юнацтва ОУН  у Львові, в коротці її призначено функцію надрайонової УЧХ (Українського Червоного Хреста) Перемишльщини і вона вповністю переходить на підпільну працю. Принимає  псевдо «Марічка» і її призначують на зв’язкову референтури Служби Безпеки у Крайовому Проводі ОУН.  У травні 1945 р. вийшла заміж за Василя «Орлана» Галасу- полковника УПА, обласного провідника ОУН Перемишльської області [нині Польща].  Під час затримання в 1947 році співробітниками МГБ у Краківському «котлі» втратила кількамісячного сина Зенона (нр. 1946). За чутками, його всиновив начальник місцевої служби безпеки Польщі. Перебувала в підпіллі на Перемищині, в Карпатах, на Волині та Поліссі.  «Марічка»  виконувала складні в підпіллю завдання, в тому займалася рейдами УПА. У липні 1948 р. Галасу призначили крайовим провідником Північно-Західних українських земель (Волинь і Полісся). У жовтні 1948 р. у Василя і Марії народився син Петро. 1952 року головний командир УПА Василь “Леміш” Кук передав під керівництво Галаси ще Вінницьку та Кам’янець-Подільську області. У квітні 1953 р. створилася критична ситуація: зв’язки обірвалися, у найближчому оточенні залишилося кілька підпільників. Це спонукало Галасу до переходу на східні терени України, де 11 липня 1953 р. Галасу з дружиною та охоронцями схопила група МГБ.
Підступно схоплене одружжя перевезли у київську в’язницю на вулиці Володимирській. Керівництво МГБ вдалося до хитрощів і М. Савчин рішило послати як кур’єра на Захід у США для встановлення контакту із Закйордонним Представництвом УГВР. Галаса погодився на таку пропозицію, бо безмежно довіряв дружині. Заручниками в Україні залишалися їхні родичі, син, та й він сам. “Орлана” пообіцяли звільнити після повернення Марії з Заходу. За таємною домовленістю Василя Галаси з дружиною, Марія повинна була розкрити плани МГБ і не повертатися в Радянський Союз. Перед від’їздом у 1954 р. Марії в США їй дали змогу з вікна автомобіля побачити свого 6-річного сина Петруся, якого виховувала двоюрідна сестра Василя на Тернопільщині і який не знав, що живе у прийомних батьків. Марія і Василь були упевнені, що їм більше не побачитися. “Орлан” очікував розстрілу, але 1958 року його засудили до 10 років ув’язнення. У 1960-х рр. звільнений на волю Василь Галаса одружився вдруге й забрав сина Петра до себе. Марія Савчин виконала свою з черги місію, розкрила світові провокаційні плани МГБ, скеровані на знищення українських визвольних осередків за кордоном. З  1955 р. жила вона у м. Мілкові, Вісконсин США.  Вийшла заміж вдруге за Володимира Пискіра. У другому шлюбі народились діти: Богдан та Ларису. Брала вона активну участь в діяльності громадських організацій діаспори. Була головою відділу Союзу Українок Америки. У жовтні 2002 р. була делегатом VIII Конґресу Світової Федерації Українських Жіночих Організацій у Торонто, де автор статті мав змогу з нею особисто познайомитися і взяти від неї інтерв’ю. Осмислюючи своєрірний феномем життя Марії Савчин «Марічки», можна сказати її життя дивовижне, а разом з тим прекрасне і в терпіннях щасливе. Кожен з читачів по своєму відчуває красу життя…Підсумком цього життя М. Савчин є її геніяльний твір «Тисяча доріг», це гарний з найгарніших мемуарів присвячених визвольним змаганням УПА. Книга «Тисяча доріг» перевидало видавництво «Смолоскип» та ці феноменальні думки опублікувало видавництво «Літопис УПА» том 28, 1995 р. (599 ст. за ред. видавничий Комітету. Сила «Тисяча доріг» полягає в тому, що це правдивий глибоко патріотичний твір опертий на реаліях подіях, це творчий  скарб минулого.
Перегортаючи сторінки цього морально епічного та виховного твору, мимоволі ми наближуємося до тих незабутніх днів неперевершеної стійкості і мужності цього героїчного покоління, яке переживало неймовірні випробування з колосальною самопосвятою в ім’я ідеї – «Здобудеш Вільну Україну, або загинеш в боротьбі за неї!» Марія Савчин так під час підпільної діяльності, як  і після, коли знайшлася на Заході довела свою інтелектуальну велич, що такі особистості, як вона не відходять у вічність зі своєю смертю, а продовжують жити своєю неповторністю. Її «Тисячав долріг» становить рідкісний феномен, який засвідчує нетільки про її героїчне життя, але і те життя вона з великим вмінням із неперевершеною геніяльністю вміє передати. Відзеркалюючи з математичною точністю непрості емоційні події, які увічнюють подвиги, мужність, героїчну мужність українського воїна в рядах УПА. З якою безмежною посвятою та людською гідністю кувалася воля українського народу.  Чи усі ми доцінюємо цей колосальний вклад  наших партизанів, що в злиднях, терпіннях і важкими зусиллями наближували нам перемогу. Тож з покоління в покоління ніколи нам не забути подвигу наших героїв, які відстоювали святе право нам називатися народом. Їхній подвиг, це мірило стійкости, мужности і патріотизму. В тому наші жінки довели світові незборимість і прагнення жити ідеалами справедливости на своїй землі у власній державі. Марія Савчин її «Тисяча доріг», часто називають найкращими мемуарами, присвяченими темі ОУН і УПА. Секрет «Тисячі доріг» полягає у тому, що це гімн підпільним збройним силам Украни, Командирам, загиблим партизанам,інвалідам, та вічна Слава українському жіноцтву та усім хто брав участь і залишився живим. Ця книга не пропаґандистська, а психологічно переконливий і людяний текст, хоч оповідає він і про трагічні  реалії людей і становить дороговсказ до волі в ім’я майбутніх поколінь. Зрештою численні рецензії про книгу доводять, що Марійка свою книгу написала душею і її вдалося  це завдання  виконати на відмінно. Лише ці читачі, які не обізнані з кривавою боротьбою 1940-50 рр. ХХ ст. деякі зних  приймають книгу як фантастичний ромам.
Зміст книги ґрунтується на реальних подіях і болісних переживанях різних подій і акцій авторки. Пригадаймо неімовірну болісну картину «Марічки», коли вона знайшлася в у ворожих лепетах в Кракові разом зі своїм  новонародженим  сином. І тут вона підняла блискуче складне рішення тікати і залишити дитину. Це не була звикла втеча матері і залишити дитя, при тому квартира знаходилася на поверху. Вона вистребнула через вікно і чудом її вдалося втекти від лютих ворогів. А пізніше дісталася до поїзду, який їхав з Кракова до Перемишля і коли вона в поїзді спостерегла, що вона під обсервацією, вона не завагалася і на повній скорості поїзда вистрибнути з нього  в полях в околицях Ярослава. З невеликими ушкодженнями при критті ночі дісталася на заплановану нараду УПА в умовленому місці на Перемищині. Усі ці події в книжці висвітлині дуже докладно з глибокими і встрісаючими тяжкими деталями пережиття. М. Савчин не боїться писати правду з різних причин, до неї різні люди ставились по різному, навіть  в США їй недовіряли, а тут ще могли оскаржити її додатково в негідности материнства, що  залишила дитину в Кракові. Вона була свідма що жде її довголітня тюрма без дитини. І під тягарем рішилася на такий крок. Збагнути і зрозуміти жорстокі вимоги, які життя її поставило, треба глибинно в чутися в цю подію. Саме з них і склалися карколомні сюжети «Тисячі доріг». Є тут  найрізноманітніші пригоди. Скажімо, Савчин розповідає, як тікала від аґентів спецслужб комуністичної Польщі, які вже майже «накрили» її у вагоні. Вона, як знаменита авторка з самостійним мисленням, здатна виходити за рамки  так особистих, чи ідеологічних міркувань. Однак червоною ниткою у її творові, вона залишалася відданою ідеї своєї організації в цілому – й очевидно оминала найскладніші та найсуперечливіші питання оунівської історії взаємини з іншими українськими організаціями. Жертвенну боротьбу націоналістичного підпілля УПА Савчин по суті правельно оцінювала, що на могилах УПА виросте нове свідоме покоління, яке завершить визвольні змагання. Так чи інакше, «Тисяча доріг» залишається яскравим, психологічно виразним та емоційно напруженим документом драматичних і кривавих подій середини двадцятого століття. Кожна жертва, а зокрема жертва українських героїчних жінок їхня терпіння за волю України ніколи не може бути забуте усіма поколінням нашого українського народу.
Як відомо, 22 квітня2013 року померла Марія Савчин-Пискір  – “Марічка”, одна з останніх провідних діячів підпілля ОУН – УПА, дружина Василя “Орлана” Галяси, автор чудово написаних спогадів “Тисячі доріг”, (у другому шлюбі — Пискір) її похоронили у місті Кергонксон (штат Нью-Йорк США). Вічна її пам’ять!

Опубліковано Блоги.