140 років тому:
26(13).04.1884 – у Санкт-Петербурзі народився Вадим Меллер, художник-авангардист, графік, художник театру, ілюстратор, архітектор, Заслужений діяч мистецтв УРСР (1942). Член Асоціації революційного мистецтва України (1925-1932) та Спілки художників України (з 1938). Чоловік художниці Ніни Генке-Меллер, дідо української художниці у США Ніни Вєтрової-Робінсон. Батько Герогій Меллер походив із знаного шведського роду і займав високу посаду в Міністерстві юстиції Московитської імперії, мати Хелена Карузо, напівіталійка-напівгрекиня, також із шляхетського роду. Навчався у школах Єревану та Тифлісу, на юридичному факультеті Київського університету та паралельно у Київській художній школі. У 1905 брав уроки в Женеві в приватній художній школі Франца Рубо за рекомендаціями якого продовжив художню освіту в приватній школі графіки та малювання у Мюнхені (1908) та Мюнхенській королівській академії мистецтв (1909-1912). Відтак навчався у «Вільних майстернях» Парижа (1912-1914). У Парижі почав експонувати свої роботи, які виставлялися поруч із П. Пікассо, Ж. Бреке, А. Дереном. Влітку 1914 приїхав до Києва відвідати матір та початок Першої світової війни не дозволив вернутись в Європу. Ранні європейські твори втрачено. До мистецтва повернувся 1917. Попри непролетарське походження зробив стрімку кар’єру художника в тоталітарній більшовицькій системі. Працював у Майстерні декоративного мистецтва Олександри Екстер (1918-1920), художником балетної студії Броніслави Ніжинської (1918-1921), Першого державного театру радянської України (1920) та низки інших театрів. Співорганізатор Спілки робітників мистецтва, професор Академії мистецтв України (з 1920), викладач Київського художнього інституту (1925-1926). Художник-оформлювач революційних свят, спектаклів, автор архітектурних проєктів, художник кіно та книжковий ілюстратор (1924-1925). На Міжнародній виставці сучасного індустріального й декоративного мистецтва у Парижі отримав золоту медаль (1925), учасник Міжнародної виставки театрального мистецтва у Нью-Йорку (1925), Міжнародної виставки преси в Кельні (1928). Найповніше талант мистця розкрився у співпраці з Лесем Курбасом в театрі «Березіль» (1922-1933; Київ-Харків). Обстоював принципи «культурного синтезу» – програми, яка повинна об’єднати архітектуру, театр, кіно, простір, просвітництво. Проте з арештом Курбаса творчі пошуки й експерименти було раптово перервані. Хоч постійно перебував під ідеологічним наглядом системи, все ж дивом уник репресій та загибелі в комуністичних тюрмах чи таборах. В часі Другої світової війни евакуйований до Середньої Азії. Після війни директор Інституту монументального живопису та скульптури Академії архітектури УРСР (1946-1948; звільнений 1949 за звинуваченням у космополітизмі). Головний художник Київського театру музичної комедії (1948-1953), головний художник Київського українського драматичного театру ім. І. Франка (1953-1959). Помер у Києві 1962.
