Афганістан спричинив цунамі політологічної компаративістики, окремі хвилі якого докотилися аж до стін Вічного Міста. Під ударами варварів пала третя Римська імперія!

Якби алармісти від політології більше вчили філософії, хоча б теорію ідей Платона, то мали б не панікувати, а дивуватися тому, що ідея Риму –  libertas, civitas, res publica, lex – залишається незнищенною. Просто кожного разу вона знаходить інші тіла для свого утілювання. І повсякчас торжествує. А що сталося з тими варварами-переможцями..?

Порівнявши нинішній український «режим» з афганським урядом Гані, російські пропагандисти зі всіх прасок марять про те, як український президент  тікає з Києва, а «бандерівці та нацики» чіпляються за шасі американських літаків, злітаючих з аеродромів Борисполя та Жулян.

Ця просто таки плутархівська за яскравістю викладення компаративістика кульгає на одну ногу. Кого призначити на роль українських «талібів»? І призначати треба якнайшвидше, адже унікальність моменту (занепаду Римо-американської імперії) вимагає рішучих дій тут і зараз.

«Є велика кількість людей, які не приймають того, що сталося в країні – ані заборону російської мови, ані закриття каналів, ані придушення інакодумства. Це є. Але мабуть прийшов час, щоби… прийшли», – сказав у солов’їній студії януковичівський соціолог Копатько і майже підморгнув.

«А Донбасу мало?» – дорікнув Соловйов.

«Ой, – зітхнув соціолог, оцінюючи боєздатність ДЛНР, – я не хочу здатися дисидентом тут… Але не можна сидіти в окопі сім років».

«А таліби двадцять років сиділи», – не вгамовується компаративіст Соловйов, проте натикається на рішуче: «Але ж ми не таліби, Володимире Рудольфовичу, ми не хочемо цього порівняння. Ми хочемо результатів».

Результатів, яких можна досягнути  лише за умови повномасштабного вторгнення російської армії, з одного боку, та проявів «глибокого занепокоєння», з іншого. З західного.

«Но наверное пришло время, чтобы …пришли». Так тепер, після Афганістану, звучить гасло «Путин, введи войска!».