Олекса Волянський – священник УГКЦ, етнограф, культурно-освітній діяч Гуцульщини, дійсний член НТШ (160 років тому)
160 років тому:
7.10.1862 – у с. Звиняч на Тернопільщині в шляхетській та священничій сім’ї народився Олекса Волянський, священник УГКЦ, етнограф, культурно-освітній діяч Гуцульщини, дійсний член НТШ (1905). Закінчив Львівську духовну семінарію. 1886 одружився з донькою священника Марією Бурачинською, в шлюбі народилися син і дві доньки. У 1887-1893 душпастирював у містечках Товсте на Поділлі та Серет на Буковині, а в 1893-1923 – у с. Криворівня на Гуцульщині. За час його душпастирства Криворівня перетворилась на правдивий центр національного паломництва української інтелігенції. Від 1900-го на літній відпочинок сюди регулярно приїздили Іван Франко, Леся Українка, Володимир Гнатюк, Михайло Грушевський, Марко Черемшина, Гнат Хоткевич, Олександр Олесь, Федір Вовк, Михайло Коцюбинський, Ольга Кобилянська, Іван Крип’якевич, Іван Труш, Василь Стефаник, Антін Крушельницький, Осип Маковей, Дмитро та Володимир Дорошенки, Лука Гарматій, Андрей Шептицький, Григорій Хомишин та інші видатні діячі української культури. Приваблювали таких знатних гостей велика ерудиція та авторитет господаря – отця Олекси. Очолив у Криворівні читальню «Просвіти» і провадив діяльну просвітницьку працю серед народу. Допомагав В. Шухевичу у пошуку матеріалів до його фундаментального дослідження про Гуцульщину. Зібрав велику бібліотеку та унікальний архів про які згадувала Леся Українка у листах до Ольги Кобилянської. На жаль у 1917 московитські офіцери спалили цю книгозбірню та архів (це в їхній ментальности палити книжки та й на загал нищити усе, що потрапить їм на очі), а принагідно в Криворівні окупанти спалили читальню «Просвіти», садибу Михайла Грушевського, чималу бібліотеку місцевого шляхтича і доброчинця криворівнянської церкви Станіслава Пшибиловського. Тоді у вогні загинуло обширне листування о. Олекси з українськими діячами культури. Згодом про брутально спалені листи Івана Франка радянське франкознавство воліло мовчати. У 1920 за підтримку ЗУНР заарештований польською владою та утримуваний у львівській в’язниці і тільки стараннями доньки невдовзі був звільнений. З 1923 парох у карпатському селі Соколівка, де подібно крім ревної душпастирської провадив активну національно-просвітницьку працю. За короткий час сільську «Просвіту» перетворив на найбільшу та найдієвішу в окрузі. Знову зібрав велику бібліотеку і знову її разом з унікальним фотоархівом українських діячів спалили московсько-більшовицькі вандали у 1945. Помер у с. Соколівка на Івано-Франківщині 1947.
