Іде війна… Збірка, яка випереджає час

Нещодавно потрапила до рук збірка поезії учасника АТО, волонтера та відомого журналіста Петра Клименка «Іменем народу». З Петром ми познайомились напередодні, під час випробувань корисного ноу-хау для армії – каталітичного активатора палива. Цей унікальний прилад вітчизняних науковців дозволяє на будь-яких типах двигунів внутрішнього згоряння економити до 10-15% палива та до 40% знижувати викиди шкідливих речовин! Незважаючи на вражаючі показники згаданого девайсу, вітчизняна промисловість не поспішає його застосовувати, бо це значно ускладнює корупційні махінації із паливом.  До речі, поки в Міноборони думають, чи варто їм застосовувати прилад, аналогів якому дійсно немає в світі, потужна Індія замовляє вже не першу партію вітчизняних активаторів палива. Але то вже наступна історія. Зараз хочу зосередитись саме на поезії Петра Клименка, збірку якої він мені люб’язно подарував.

Не дивлячись на те, що більшість його віршів написані більш, ніж п’ять років тому (видання 2016 року) багато з них наче з’явились лише вчора – настільки актуально та гостро сприймаються теми і проблематика, що там піднімаються.  На вістрі його пера і героїзм наших воїнів, і звіряча підступність ворога, і фонтануюча брехливість кремлівської верхівки, і , на жаль, обурення від зрад і помилок корупціонерів у владі та п’ятої колони. А рядки з військових буднів і щоденних вражень з перебування в зоні АТО у 2014-2016 роках дуже рельєфно перекликаються із сьогоднішніми героїчними подіями, виглядають як пророцтва.

Рефлексії автора стосуються найактуальніших питань пост-майданного суспільства, живляться тим яскравим піднесенням, яке надихнуло на боротьбу та виявило усі проблеми, що гальмують розвиток України.

У своєму образному мовленні поет віддає перевагу чітким дохідливим образам, народним приказкам з військового фольклору, які, наче кулеметні черги, влучно криють ворога болючою та гострою правдою.

Про що пишу  – не тільки біль

Це і набат, це і надія

Писати – це не самоціль,

В моїх віршах народна мрія!

В них і наказ, і вірний план

Побудувати світлу днину,

Щоб знищити той підлий клан,

Щоб гідною була Країна.

Турбота є у всіх одна:

Як заповіт Майдан лунає,

Тремтить, мов кобзаря струна,

Мов сурма кличе вимагає.

Суспільство стане одним цілим!

Агресора народ здолає!

Захистимо ми Україну!

Майдан живий! Майдан чекає!

Є в нього і дотепна сатира, що немов обгортає ворожого негідника терновою стрічкою та пахучою ганьбою. Чого лише вартий Лист українських козаків російському султану, де чується лайка «всіх часів і народів», а гостре слівце завзято кляне смердючого тирана.

Ты, Вован, всех гадов друг…

…На поверку слеп и глух…

Ти пройдысвит, страрый блазень

И вселенская зараза

Ты – расейская злодюка, не политик, а гадюка!

У тебя народ хиреет в Дагестане, Адыгее

Татарстане и Туве,

Черте-как и черте-где.

И в Карелии, и в Коми

Не допросишься соломы.

Ты задрипаный тиран,

Как живет Башкортостан?

А Удмуртия, Саха?

Здесь Москва не без греха?

Ингушетия, буряты – как затраханые гады.

Чуваши и Мари-Эл  – всюду пьянь и беспредел…

Петра Клименка також можна назвати одним із засновників жанру новітньої антикорупційної проукраїнської поезії. Де фокус тримається на соціально-політичних викликах і негараздах, що руйнують країну як ззовні, так і зсередини. І завдання поета – привернути максимум уваги людей, спонукати їх на спротив, на об’єднання та рішучі дії  за кращу долю України.

Коли автор пише про війну, про Іловайськ чи Дебальцево, відверто, без прикрас, ти емоційно, немов шкірою відчуваєш біль Маріуполя, Бучі, Ізюма, Оленівки, біль кожного бійця, що прямо зараз сидить в окопах, чи штурмує ворожі позиції.

Зовнішній і внутрішній ворог майже зрівняний у відповідальності перед Державою, а корупціонер і політичний пристосуванець, за переконанням  автора, є не менш серйозною загрозою для незалежності України, ніж путінська росія та її посіпаки.

Я намалюю вам війну,

Не з боку, а зсередини…

Не з фільмів, гамірно-дурну,

А ту, яку не згледіли.

Бійцям війна іде ногами –

Окопи, тиснява, багнюка,

Листи до дівчини, до мами,

Що тут стріля ота падлюка…

Комбат і взводний – найрідніші-

У них в руках твоє життя,

А спогади – лиш наймиліші,

І роздуми, і каяття…

Все, що зробив – як на долоні:

Як ріс, навчався, з ким дружив,

Всі прорахунки, дні солоні,

Про тих, кому десь завинив.

Душа чистішає і люди

Війна – могутній автоклав,

Як в переддень страшного суду,

Погане, добре – все згадав.

Коли закінчиться війна,

Ті, що пройшли її горнило,

За смерть питатимуть сповна –

У них уже своє мірило!

Деякі з його віршів дуже мелодійні і можуть гарно лягти на музику, стати надихаючим маршем українських патріотів. Можливо, знайдеться виконавець чи композитор, який побачить в цьому гарний матеріал для створення власних пісенних композицій. Ну, а  всім відповідальним українцям просто рекомендую до читання, така поезія надихає і підтримує!