ДЕЩО ПРО НЕЗВИЧАЙНУ АЛЕ АКТУАЛЬНУ КНИГУ БЛАЖЕНІШОГО СВЯТОСЛАВА ШЕВЧУКА

dialogРозгорнута книга нагадує птаха в польоті, є в цьому щось хвилююче і значуще. Розгорнута книга – як розпростерті крила. Я заглиблююсь в неї і відчуваю, що крилатію сам. Крила книги – мої крила. (Базилевський В.)

Дехто каже, що книга подібна до води, вона здатна пробивати тверду дорогу. За народним баченням цінності книги вимірюється життєво важливими природними реаліями. Так, наприклад, поля без вологи не дадуть врожаю, як і посіви без теплого дощику не піднімуться, а також складно уявити хату без вікон. Водночас потоки води – талої чи дощової – можуть пробити собі глибоку й широку дорогу. В цих порівняннях розкриваються особливості народного бачення світу. Саме це впровадження яскраво і образно ілюструють цінності  доброї книги і її значення. Добру книгу можна порівняти з добрим другом, який вірний в кожніой життєвій ситуації.  Ось перед мною лежить книжка «Діялог лікує рани» Блаженішого Святослава Шевчука, яка народилася  2018 р. в наслідок інтерв’ю з Кшиштофом Томасиком і вперше книжка вийшла 2018 р.в польській мові, а зразу у цьому ж році була переведена на українську мову – Тарасом Різуном. Ця книга на мою думку повинна стояти на горішній полиці в кожній сім’ї. Вона вартісна тим, що вона не руйнує а виправляє всякі спотворення, особливо в наш час, які виростають не на здоровому діялозі, а народжуються на примітивній демагогії. І така демагогічна ідеологія не лікує, а навпаки роз’ятрують рани в суспільстві. Це грунтовне інтерв’ю є цінним дороговсказом сперте на роздумах про минуле й сучасне не тільки УГКЦ, але ці вартісні  думки значно ширше і глибше розкривають відношення в українсько-польських взаєминах, які в останньому періоді деякі сили спихають в братовбивчий конфлкт. Зарівно Кшиштоф Томасик, як і Блаженіший Святослав Шевчук – голова УГКЦ, дісно взнеслися на вижини мислення і беручи до уваги зміст книга трафно її назвали «Діялог лікує рани». Ця назва вповністю відповідає змістові книги, потребі часу і ці лікування вкрай не обхідні в наш час.
Бо хворих все більше і більше, а лікарів все менше і менше. Хворобливі бактерійні заразки без лікування вони неустанно поширюються і несуть колосальну загрозу для майбутніх поколінь і для нашої  доростаючої молоді. Книга «Діялог лікує рани» – за обсягом невеличка, вона складається з 175 сторінок. Але не дивлячись на обсяг книги, її зміст і включні запитання та феноменальмі відповіді дають книзі безцінну вартість. Слом такий діялог зогріває душу, що є люди бо обох сторонах барикадів, які спільно намагаються восресити те, що інші зневажають, ате що вони воскресають це християнська і демокртична вартість, без якої немає повноцінного життя. З увагою читаючи книгу, роздумуючи над цінними пропозиціями, доходимо до внеску що такий підхід і тільки такий може забеспечити нормальне співжиття між народами. Коли тверезо замислитися над зростаючим упередженням, яке з кожним днем прибирає на силі між нашими народами,та неустанне взаємне роздрапування ран то треба признати, що книга появилася в надзвичайному доброму часі і вона повинна сповнити апостольську місію в наших взаєминах. Багато намножилося тих, які глухі на кривди других, а затьмарені  імперіялістичним поглядом поривають всякі добросусідські взаємини між нашими народами. Засліплені у свому націоналістичному еґоїзмі, зниважать живих і мертвих, руйнують могили і всякий тріюмф нашої співпраці протягом нелегкого  нашого минулого співжиття, перекручуючи очевидні факти, подається їх у спотвореному зеркалі. І саме ця книжка намагається відповісти всім тим, хто намагається в наш час на спотворених фактах створювати нові конфлікти і поширювати ненависть на живих і не народжених. Кшиштоф Томасик польський журналкіст, Блаженіший глава УГКЦ – Святослав Шевчук  у своїй книзі стали конструкцією мосту взаємного вибачення за минуле і мостом спрямованим на братання між нашими народами на майбутнє. До своєї здорової ідеї автори книги в цей нурт хочуть втягти широкий загал суспільства і без сумніву всі ми їм повинні в тому допомогти. Книга складається з чотиринадцять розділів,  які попереджує змістовне вступне слово написане кардиналом Станіславом Дзівішем та перед розділами є заміщенна актуальна стаття «Україна сьогодні». В цій статті йдеться, щоб  головно розповісти про Україну та її історію, польському читачеві, про яку він майже нічого не знають, або знає спотворену історію, де українські герої подаються за проімперським мислинням. Ця унікальна книга вийшла в березні ц.р. польською мовою і на мою думку вона повинна  внести оздоровлення і ліки в хору частуну суспільства.
Пригадаймо, що автор «Вступного слова» до книги кардинал Станіслав Дзівіш, багатолітній особистий секретар Папи Івана Павла ІІ. І це аж ніяк не випадково, бо якраз постать Івана Павла ІІ є однією із найбільш визначальних у налагодженні адекватно конструктивних зв’язків між нашими народами. Йдеться зовсім не про безглузді компроміси, применшення одного народу перед обличчям іншого, йдеться про чітке відмежування патріотизму від проявів крайньої ненависті. Не вдаючись в деталі  постать папи Івана Павла ІІ є якби природним поєднанням наших народів. Так Кардинал Войтила, як і  митрополит Андрей Шептицький були тими релігійними двигуна і титанами, на яких зростало братолюбіє, яке треба неустанно плекати, поширювати і розвивати. Іншими словами треба  лікувати і гоїти хворобливі рани співжиття, які є нашою спільною недугою. Сама книга відіграє в цьому закресі прорітетну і позитивну роль і на її численних  презинтаціях Блаженніший Святослав Шевчук про це широко коментував так в польськомовних , як і в українськомовних середовищах. Цей порівняно молодого віку Глава УГКЦ, володіє бездоганно серед інших мов, вільно послуговується польською мовою і це додатковий атут, який допомагає йому в контактах і впорозумінбях. В різних середовищах Блаженіщого по різному принимали його співрозмовники. Книга називається «Діялог лікує рани», треба вдумливого читача, щоб зрозуміти сенс і мету книги. Повстає питання, чи вміє одна і друга сторона провадити не упереджений діалог, за допомогою якого можна б було лікувати нарослі упередження і рани. Натлі книги зроджується запитання, чи  одна і друга стортона суспільства доросла до об’єтивної розмови, чи народи, які століттями жили не завжди за гуманними принципами,  пліч-о-пліч, здатні чути один одного чесно? Чи політики, які на чолі обох суверенних держав допомагають засівати здове зерно в наші взаємини? Наші народи, тісно з собою пов’язані не лише спільними кордонами, а й спільною історією. Наші взаємини протягом багатьох століть були різними. Деколи між нашими народами бряжчала зброя, горіли села і лилася кров, руйнувалися святі храми. Болючі і незатерті до кінця кривди ув’язнюваних і насильно депортованих з рідних земель, породжують упередження. І тут пора підойнятися до того рівня  і схаменутися, що в наш час обидва народи мають все для того, щоб унормалізувати взаємини, почати чесно розвивати спібробітництво в усіх ділянках політичного, економічного, наукового, культурного та і церковного життя. Україна пройшла довгий шлях до створення своєї суверенної держави.
Був час коли Польша перша з країн привітала українців після проголошення Української державности. Була це велика моральна пітримка і здавалося, що все буде відбуватися у взаємопошані, без втручань у внутрішні справи. Та на жаль до влади в Польщі дійшли люди у великій мірі з протилежними поглядами, які свої амбіції стали реалізувати в іншій площині. І тут книга стає на допомогу і пропонує, що тільки розсудливий «Діялог лікує рани», що всякі життєві починання є сперті саме на діялогу: «Бог промовив до людини, а вона Йому відповіла. Коли людина діялогує, вона стає Людиною з великої букви», – так повчає Блаженніший Святослав. Війна, крик і наруга, доказування своєї рації, не є шлях найкращий  на примирення, а скоріше стає шляхом на конфронтацію і  загострення. «Якщо українці не чують того, хто поруч, то годі й говорити, коли йдеться про инший народ. Діялог провадить нас до зовсім иншого способу життя. Він потрібен як інструмент лікування, терапія ран», – наголошує Святослав Шевчук. Книга не лише закликає до «діялогування», але й сама має таку форму. Читач час від часу натрапляє на думки, які висловлював блаженної пам’яті кардинал Великий мислитель Гузар, а також Іван Павло ІІ. Папа був переконаний, коли прийшов до служіння, що успадкував дуже зранену й поділену Європу, що народи, які вийшли з Другої світової війни, були розненавиджені.  Сьогодні у своїй пам’яті народи продовжують носити болючі рани. Чим їх маємо лікувати? «Він мав діялог і лікував ним, був апостолом діялогу. Бо нема іншого способу, як вилікувати рани Европи. Можливо, ми маємо повернутися до тієї Европи, яка базувалася на філософських діялогах Платона», – говорить не одноразово  Блаженніший Святослав. Історія польсько-українських взаємин пройшлася гіркими ранами серцями жителів Західної України. Але це не означає, що ми неустанно повинні провадити діялог на взаємних звинуваченнях. Це  логіка повинна замінити істерику,  щоб в результаті все вийшло, так як я хочу. Але глибина метода за словами Блаженішого Святослава полягає якраз в тому, що ти не обов’язково виграєш суперечку, але діялог конструктивний має завдання завершити війну і агресивні емоції. Книга «Діялог лікує рани» категорично виступає проти закликів до насильства чи розпалювання міжнаціональної ворожнечі.
Але разом з тим, українське суспільство надзвичайно турбують контраверсійні зміни законодавства Польщі та маніпулятивна риторика деяких польських політиків і урядовців. Частина  українського суспільства емоційно реагує на націоналістичні марші в Польщі з відверто антиукраїнськими гаслами, атаки на релігійні процесії, руйнування українських могил та інші  антиукраїнські понижаючі вигуки. Тому не можна в оспіп сприймати підступних і не чесних діялогів. Можна закінчити ці розважання загальною фразою; обов’язок перед невинними жертвами братовбивчих конфліктів минулого закликає нас до критичного, чесного і конструктивного діалогу обох сторін, а не до насильницьких практики постійних звинувачень односторонніх. Якими для прикладу  безустанно послуговується ксіондз Тадеуш Ісакович-Залевський,  з Кракова та він не осамітнений. Книга вчить, як ми повинні розуміти один одного, навіть якщо ми у чомусь не згодні, – в цьому напрямку зміряє книга, щоб поборювати спокійним тоном  діялогом і тоді така форма «лікує рани». Тільки конструктивним християнським діялогом можна оздоровити  повноцінне життя обох народів і прокладати мирний шлях в майбутні покоління. Слова Блаженішого в книзі майже у кожному рядку додають нез’ясованого чару і сили, що так переконливо промовляють до нашої душі напвняють її світлом, спокоєм і вдячністю. За універсальними словами Глави УГКЦ Блаженішого Святослава сказано, що властивстю діялогу є доходити до глибин людського почуття, а через почуття зворушувати свідомість народу і перебудовувати його  в життєву людську досконалість і безустанно її спрямовувати в християнське русло до Бога.  Ісус Христос виразно і недвозначно вчить, яка є найважливіша заповідь, що її християни мають притримуватися: “Люби Господа, Бога твого, всім твоїм серцем, усією твоєю душею і всією думкою твоєю: це найбільша  і перша заповідь. А друга подібна до неї: люби ближнього твого, як себе самого” (Мт. 22, 37-38). Ось і це головні напрямний дивіз книги-книг, якою є «Діялог лікує Рани».

Опубліковано Блоги.