Військові й політичні аспекти створення 14-ї Гренадерської дивізії Ваффен СС «Галичина»

17 лютого 2021 року Львівська обласна рада прийняла рішення звернутися до Кабінету міністрів України та Верховної Ради України щодо визнання вояків Першої Української дивізії (14-ої Гренадерської дивізії Ваффен-СС «Галичина») борцями за незалежність України.

1 Емблема дивізії СС «Галичина»8 лютого 1943 року райхсміністр Східних окупованих територій Альфред Розенберг заявив Адольфу. Гітлеру, що «силу большевизму можна зламати лише активнішим використанням місцевих сил окупованих територій. Також запропонував створити з пропагандистською метою окремі Національні комітети і військові Легіони для росіян і українців. А. Гітлер не прийняв остаточного рішення, але дозволив А. Розенбергу розробляти питання далі».

У тому ж лютому 1943 року губернатор дистрикту «Галичина» Генерал-губернаторства группенфюрер СС Отто Вехтер виступив з ініціативою формування в Галичині більшого військового з’єднання галицької (не української, а саме галицької) дивізії для боротьби проти Москви. Від української сторони організацією майбутньої Дивізії зайнявся Український Центральний Комітет (УЦК) на чолі з професором Володимиром Кубійовичем і сформована Військова Управа.

divizion2Емблема 14-ої Гренадерської дивізії Ваффен-СС «Галичина» на тлі фрагменту плакату «З крісом у ряди СС»

divizionГруппенфюрер СС Отто Вехтер із новобранцями дивізії. Літо 1943 р.

divizion3Організатори 14-ої Гренадерської дивізії Ваффен-СС «Галичина» професор Володимир Кубійович (в чорному) й группенфюрер СС Отто Вехтер (праворуч від нього) на параді у Львові. 18 липня 1943 р. www.e-reading.club/chapter.php/97393/67.html

FrejtagКомандувач 14-ої Гренадирської дивізії Ваффен-СС «Галичина» оберфюрер СС Фріц Фрайтаґ. http://galiciadivision.org.ua

PankivskijЗаступник Голови Українського Центрального Комітету, один з організаторів Дивізії Кость Паньківський

28 квітня 1943 року губернатор О. Вехтер урочисто проголосив у Львові створення 14-ої Гренадерської (напівмоторизованої) дивізії Ваффен-СС «Галичина». Керівні кола українського громадянства Варшави, Праги і Берліну сприйняли цю акцію позитивно. Організація Українських Націоналістів – негативно, бо вищі німецькі влади не підкріпили формування Дивізії політичними гарантіями незалежності України. Проте до Дивізії вступило багато членів ОУН.

9 травня 1943 року сотник Дмитро Паліїв – ад’ютант полковника Дмитра Вітовського в час Листопадового зриву в Львові, ад’ютант командувача Української Галицької Армії генерала Мирона Тарнавського в 1919-1920 роках і майбутній Ваффен-штурмбаннфюрер (майор) дивізії «Галичина» – вказав у статті «Продовження» в ч. 96 «Краківських Вістей», що «пливуть тисячними лавами українські сини Галицької Волости, щоб взяти активну участь у змагу, якого закінчення можливе тільки одне: фундаментальна перебудова світу, а нашого континенту зокрема… Йде сотня за сотнею у свідомості, що під час війни тільки зорганізована збройна участь рішає, чи хтось є підметом подій».

19 жовтня 1943 року постійним командувачем Дивізії став «класичний прусак», учасник двох світових воєн оберфюрер СС (ранґ оберста Вермахту), пізніше бригаденфюрер СС, Фріц Фрайтаґ. Від 17 квітня до 1 червня 1943 року він командував на Східному фронті 4-ою поліційною танково-гренадерською дивізією СС.

divizion4У відділі 1С (штабі) Дивізії. Зліва-направо: губернатор дистрикту «Галичина» группенфюрер СС Отто Вехтер, Кость Панківський, бригаденфюрер СС Фріц Фрайтаг, полковник Альфред Бізанц. 1943-1944 роки

Один із організаторів Дивізії Кость Паньківський після перебування 24-25 квітня 1944 року в Нойгаммері вказував: «Тут ми ближче познайомилися з Фрайтаґом і самі бачили, що вибір командира дивізії був найгірший… Як людина – холодний, непривітний, а як вояк – нуля. Колишній вищий офіцер поліції, на швидку руку пройшов курс дивізійних командирів, видно по нім було недостачу військового виступу… До того приєднувалася повна недостача політичного вироблення й обізнання з проблемами сходу Європи, що мусіло б бути передумовою для командира ненімецької дивізії».

Генерал Павло Шандрук вказував у 1965 році в статті «Правда про 1-шу Українську дивізію і Українську Національну Армію» , що «в деяких органах польської преси появилися атаки на мене за 1) незрозуміле для них вшанування мене польським орденом «Virtuti» Militari» та 2) те, що я ніби командував Дивізією СС «Галичина»… На жаль, деяка частина нашого громадянства ще й досі виявляє повну непоінформованість».

ShandrukКомандувач Української Національної Армії генерал Павло Шандрук. Південна Австрія. Квітень 1945 р.

К. Паньківський підтвердив, що в Галичині на рівні Військової Управи розглядали в 1943 році кандидатуру генерала П. Шандрука на командувача Дивізії. Перед формуванням Дивізії її українські організатори поставили німецькій владі вимоги про «український характер дивізії» – за назвою, відзнаками і командним складом. Командира Дивізії могли дати тільки військові кола Державного Центру УНР і наша увага тоді була скерована, передовсім, на особу підполковника Павла Шандрука. Він був абсольвентом школи Польського ген. [Генерального] штабу, активним старшиною…, учасником Німецько-польської війни 1939 року на пості шефа штабу бриґади». Німці проігнорували цю вимогу українців, як і багато інших.

Треба відзначити, що К. Панківський не мав у 1943 році інформації, що випускника Вищої військової школи у Варшаві (Академії Генштабу) й контрактового підполковника Війська Польського Павла Шандрука 19 березня 1939 року підвищили до рангу полковника. 1 вересня 1939 року полковник П. Шандрук очолював штаб 18-го піхотного полку 26-ої піхотної дивізії на Північно-Західному фронті в районі Познані.

Вже як командувач Української Національної Армії, до якої входила Перша Українська дивізія, генерал Павло Шандрук так оцінював після війни передумови створення Дивізії: «До організації Дивізії «Галичина» в окупованій німцями частині Галичини приступлено в березні 1943 року, коли для кожного не лише вояка, а й мало усвідомленого в міліарних справах цивільного громадянина було цілком ясним, що Німеччина війну програла, бо німецькі війська перебували у безперервнім і безнадійнім дефензивнім відступі…Чи може будь-хто мати сумніви у тім, що члени УЦК і Військової Управи знали про ставлення німецької верхівки та адміністрації щодо майбутнього України на випадок перемоги німців?… Вони бачили й навіть на собі досвідчили майже дворічне панування червоної Москви під час першої окупації москалями Галичини 1939-1941 років».

(За матеріалами книги: Середницький Я. Павло Шандрук. Друга світова війна. – Львів: Каменяр, 2019. – 278 с.)

Дійсний член Наукового Товариства імені Шевченка

Ярослав Середницький, Львів

Опубліковано Аналітика.