17 лютого 2021 року Львівська обласна рада прийняла рішення звернутися до Кабінету міністрів України та Верховної Ради України щодо визнання вояків Першої Української дивізії (14-ої Гренадерської дивізії Ваффен-СС «Галичина») борцями за незалежність України.
8 лютого 1943 року райхсміністр Східних окупованих територій Альфред Розенберг заявив Адольфу. Гітлеру, що «силу большевизму можна зламати лише активнішим використанням місцевих сил окупованих територій. Також запропонував створити з пропагандистською метою окремі Національні комітети і військові Легіони для росіян і українців. А. Гітлер не прийняв остаточного рішення, але дозволив А. Розенбергу розробляти питання далі».
У тому ж лютому 1943 року губернатор дистрикту «Галичина» Генерал-губернаторства группенфюрер СС Отто Вехтер виступив з ініціативою формування в Галичині більшого військового з’єднання – галицької (не української, а саме галицької) дивізії для боротьби проти Москви. Від української сторони організацією майбутньої Дивізії зайнявся Український Центральний Комітет (УЦК) на чолі з професором Володимиром Кубійовичем і сформована Військова Управа.
Емблема 14-ої Гренадерської дивізії Ваффен-СС «Галичина» на тлі фрагменту плакату «З крісом у ряди СС»
Группенфюрер СС Отто Вехтер із новобранцями дивізії. Літо 1943 р.
Організатори 14-ої Гренадерської дивізії Ваффен-СС «Галичина» професор Володимир Кубійович (в чорному) й группенфюрер СС Отто Вехтер (праворуч від нього) на параді у Львові. 18 липня 1943 р. www.e-reading.club/chapter.php/97393/67.html
Командувач 14-ої Гренадирської дивізії Ваффен-СС «Галичина» оберфюрер СС Фріц Фрайтаґ. http://galiciadivision.org.ua
Заступник Голови Українського Центрального Комітету, один з організаторів Дивізії Кость Паньківський
28 квітня 1943 року губернатор О. Вехтер урочисто проголосив у Львові створення 14-ої Гренадерської (напівмоторизованої) дивізії Ваффен-СС «Галичина». Керівні кола українського громадянства Варшави, Праги і Берліну сприйняли цю акцію позитивно. Організація Українських Націоналістів – негативно, бо вищі німецькі влади не підкріпили формування Дивізії політичними гарантіями незалежності України. Проте до Дивізії вступило багато членів ОУН.
9 травня 1943 року сотник Дмитро Паліїв – ад’ютант полковника Дмитра Вітовського в час Листопадового зриву в Львові, ад’ютант командувача Української Галицької Армії генерала Мирона Тарнавського в 1919-1920 роках і майбутній Ваффен-штурмбаннфюрер (майор) дивізії «Галичина» – вказав у статті «Продовження» в ч. 96 «Краківських Вістей», що «пливуть тисячними лавами українські сини Галицької Волости, щоб взяти активну участь у змагу, якого закінчення можливе тільки одне: фундаментальна перебудова світу, а нашого континенту зокрема… Йде сотня за сотнею у свідомості, що під час війни тільки зорганізована збройна участь рішає, чи хтось є підметом подій».
19 жовтня 1943 року постійним командувачем Дивізії став «класичний прусак», учасник двох світових воєн оберфюрер СС (ранґ оберста Вермахту), пізніше бригаденфюрер СС, Фріц Фрайтаґ. Від 17 квітня до 1 червня 1943 року він командував на Східному фронті 4-ою поліційною танково-гренадерською дивізією СС.
У відділі 1С (штабі) Дивізії. Зліва-направо: губернатор дистрикту «Галичина» группенфюрер СС Отто Вехтер, Кость Панківський, бригаденфюрер СС Фріц Фрайтаг, полковник Альфред Бізанц. 1943-1944 роки
Один із організаторів Дивізії Кость Паньківський після перебування 24-25 квітня 1944 року в Нойгаммері вказував: «Тут ми ближче познайомилися з Фрайтаґом і самі бачили, що вибір командира дивізії був найгірший… Як людина – холодний, непривітний, а як вояк – нуля. Колишній вищий офіцер поліції, на швидку руку пройшов курс дивізійних командирів, видно по нім було недостачу військового виступу… До того приєднувалася повна недостача політичного вироблення й обізнання з проблемами сходу Європи, що мусіло б бути передумовою для командира ненімецької дивізії».
Генерал Павло Шандрук вказував у 1965 році в статті «Правда про 1-шу Українську дивізію і Українську Національну Армію» , що «в деяких органах польської преси появилися атаки на мене за 1) незрозуміле для них вшанування мене польським орденом «Virtuti» Militari» та 2) те, що я ніби командував Дивізією СС «Галичина»… На жаль, деяка частина нашого громадянства ще й досі виявляє повну непоінформованість».
Командувач Української Національної Армії генерал Павло Шандрук. Південна Австрія. Квітень 1945 р.
К. Паньківський підтвердив, що в Галичині на рівні Військової Управи розглядали в 1943 році кандидатуру генерала П. Шандрука на командувача Дивізії. Перед формуванням Дивізії її українські організатори поставили німецькій владі вимоги про «український характер дивізії» – за назвою, відзнаками і командним складом. Командира Дивізії могли дати тільки військові кола Державного Центру УНР і наша увага тоді була скерована, передовсім, на особу підполковника Павла Шандрука. Він був абсольвентом школи Польського ген. [Генерального] штабу, активним старшиною…, учасником Німецько-польської війни 1939 року на пості шефа штабу бриґади». Німці проігнорували цю вимогу українців, як і багато інших.
Треба відзначити, що К. Панківський не мав у 1943 році інформації, що випускника Вищої військової школи у Варшаві (Академії Генштабу) й контрактового підполковника Війська Польського Павла Шандрука 19 березня 1939 року підвищили до рангу полковника. 1 вересня 1939 року полковник П. Шандрук очолював штаб 18-го піхотного полку 26-ої піхотної дивізії на Північно-Західному фронті в районі Познані.
Вже як командувач Української Національної Армії, до якої входила Перша Українська дивізія, генерал Павло Шандрук так оцінював після війни передумови створення Дивізії: «До організації Дивізії «Галичина» в окупованій німцями частині Галичини приступлено в березні 1943 року, коли для кожного не лише вояка, а й мало усвідомленого в міліарних справах цивільного громадянина було цілком ясним, що Німеччина війну програла, бо німецькі війська перебували у безперервнім і безнадійнім дефензивнім відступі…Чи може будь-хто мати сумніви у тім, що члени УЦК і Військової Управи знали про ставлення німецької верхівки та адміністрації щодо майбутнього України на випадок перемоги німців?… Вони бачили й навіть на собі досвідчили майже дворічне панування червоної Москви під час першої окупації москалями Галичини 1939-1941 років».
(За матеріалами книги: Середницький Я. Павло Шандрук. Друга світова війна. – Львів: Каменяр, 2019. – 278 с.)
Дійсний член Наукового Товариства імені Шевченка
Ярослав Середницький, Львів
