Зліва направо: Софійка Зєлик — представниця СФУЖО при ООН/ЕКОСОР та голова Комітету з питань культури СФУЖО; Євгенія Лук’янченко, Посольство України в США; Аня Фаріон — художниця та скульпторка; Ірина Яросевич — головна представниця СФУЖО з питань глобальних комунікацій ООН.
24 вересня Іренa Яросевич, головна представниця СФУЖО (Світової Федерації Українських Жіночих Організацій) при Департаменті глобальних комунікацій ООН, та Софійка Зєлик, представниця СФУЖО при ООН/ЕКОСОР і голова Комітету з питань культури СФУЖО, взяли участь в експертній дискусії «Злочини проти української культури як частина геноцидної війни росії», що відбулася в Українському інституті Америки. Захід об’єднав українських посадовців, науковців та експертів із міжнародного права для аналізу систематичного знищення та придушення росією української культури.
Модераторкою панельної дискусії виступила Тетяна Філевська, заступниця міністра культури України. Серед учасників були: Фіона Роуз Грінленд, доцентка соціології Університету Вірджинії та співдиректорка Лабораторії інформатики та аналізу культурної стійкості (CURIA); Том Данненбаум, професор права Стенфордської школи права та експерт із міжнародного права й права війни; посолка Ерін Е. МакКі, виконавча директорка організації Nova Ukraine; а також Мар’яна Беца, заступниця міністра закордонних справ України та голова Національної комісії України у справах ЮНЕСКО.
Учасники панельної дискусії (зліва направо): Тетяна Філевська, заступниця міністра культури України; Том Данненбаум, професор права Стенфордської школи права та експерт із міжнародного права й права збройних конфліктів; посол Ерін Е. МакКі, виконавча директорка організації Nova Ukraine; Фіона Роуз Грінленд, доцентка соціології Університету Вірджинії та співдиректорка Лабораторії інформатики та аналізу культурної стійкості (CURIA); Мар’яна Беца, заступниця міністра закордонних справ України та голова Національної комісії України у справах ЮНЕСКО.
Дискусія вийшла далеко за межі обговорення руйнування музеїв, церков, бібліотек, шкіл та інших культурних об’єктів. Учасники розглянули ширшу систему, на яку спрямована агресія росії: мову, інституції, людей і традиції, завдяки яким нація зберігає свою ідентичність і передає її від покоління до покоління.
Руйнування будівель є очевидним. Але що відбувається, коли забороняють мову, знищують українські книжки, ліквідують культурні установи, працівники цих установ втрачають роботу, митців убивають або намагаються привласнити їхню спадщину, а дітей вилучають із родин і культурного середовища? У сукупності ці дії становлять систематичну атаку на українську ідентичність, що вимагає ширшого розуміння відповідальності за знищення культурної ідентичності нації.
Як пояснила Фіона Роуз Грінленд: «Війна росії торкнулася кожного аспекту української культури. Це системна атака. Тому недостатньо просто стягнути грошову компенсацію за шкоду, завдану об’єктам культурної спадщини. Така форма відшкодування має бути само собою зрозумілою».
Учасники дискусії також обговорили привласнення росією української культури та використання нею культурних установ і виставок для просування власного наративу. Йшлося, зокрема, про таких українських митців і письменників, як Казимир Малевич та Микола Гоголь, чиє українське коріння надто часто замовчувалося або подавалося крізь російську призму.
Саме тому одних лише фінансових репарацій недостатньо для відшкодування завданої шкоди. Зруйнований музей можна відбудувати, пошкоджену церкву — відреставрувати. Але культура — це також мова, пам’ять, знання, музика й люди, які несуть усе це в майбутнє.
Яскравим прикладом тут слугує музика. Навіть у часи утисків української мови саме пісні допомагали зберігати культурну ідентичність. Можна зруйнувати оперний театр і вбити композитора, але музика продовжує жити завдяки людям, які пам’ятають її, виконують і передають наступним поколінням.
Під час обговорення також порушувалося питання викрадення та примусового переміщення українських дітей як складової цієї масштабної атаки на культуру. Розлучаючи дітей із родинами, мовою, історією та громадами, росія ставить під загрозу їхній зв’язок із власною ідентичністю та здатність нести цю культуру в майбутнє.
Зрештою, саме це надає проблемі значно ширшого значення, ніж просто питання руйнування культурних об’єктів. Без культури нація не може існувати. Знищення мови нації, стирання її історії, привласнення культурних здобутків і перешкоджання наступному поколінню продовжувати культурну традицію є зазіханням на саме існування нації.
Отже, йдеться не лише про те, як Україна відбудовуватиме зруйноване росією. Питання полягає в тому, як міжнародна спільнота притягне росію до відповідальності за використання культури як зброї. Росії слід нагадати: щоб користуватися повагою як носій світової культури й цивілізації, вона й поводитися має відповідним чином. Міжнародна спільнота мусить стримати російську культурну агресію та забезпечити захист і відновлення української культури, а також умови для її процвітання.
