Дня другого листопада в неділю на Старомнєстській площі в самому центрі Праги традиційно пробігав Празький Майдан. Але цьго разу він був іншим. На відміну від кольорів українського та чеського прапорів, котрі майорять на площі щовихідних уже протягом кількох місяців, майдан другого листопада виявися дивовижно барвистим. До Праги завітав Public Artel Maidan.
Це команда молодих людей, що подорожує світом, презентуючи зібрану ними колекцію «артефактів з Майдану». У Празі вони опинилися, власне, аж двічі. На шляху до Франції команді довелось зупинися в столиці Чехії, аби водій мав принаймні кілька годин на якісний відпочинок і сон. Тож перша виставка біля Карлового мосту вийшла абсолютно імпровізованою і тривала, поки водій набирався сил. І я особисто ніколи не пестану дивуватися тому, наскільки цей світ тісний – так і в Празі один із членів команди мав друга. Митців запросили зупинись у Празі знову на зворотному шляху, а їх виставку пообіцяли пригріти в самому центрі міста. Тож майже рік після початку Революції Гідності, зокрема Євромайдану в Києві, ми мали змогу знову відчути той дух. Хто був у епіцентрі подій та знає Майдан зсередини, хто лише спостерігав на екрані телевізора, кому взагалі було все одно, хто ледь не раз в житті чув про Революцію (не будемо замилювати собі очі, і такі були) – усі вони мали змогу вдихнути аромат боротьби, потримати той дух у власних руках.
Більшу частину експозиції складали каски і були вони різними: легенькі каски з написом «строитель» та важкі металеві, цілі й деформовані, прикрашені розписом чи гіпсом, з написами чи без. Юнак із команди Artel Maidan вказав мені на найперші каски, що їх почав розмальовувати будівельник, котрий приїхав на Майдан. Він починав з маркера, а тоді люди стали дарувати фарби, аби носити оберегом таку красу. В експозиції були представлені й два щити: дерев’яний «зімпровізований» та металевий «правоохоронно-óрганного» походження. «Борітеся – поборете, Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава І воля святая!» – саме цими рядками Кобзаря говорив щит, що буквально кілька місяців тому служив захистом у тій самій боротьбі. Колись за другим щитом – дерев‘яним – стояв чийсь син. Тепер же на ньому було вимальовано чоловіка, котрий тримав дитину – як і в обіймах чоловіків Майдану були всі ті, хто хотів нових горизонтів для України. Крім того, Artel Maidan привезли із собою й інші артефакти: гіпсові шахмати з-під українського дому, плавлені від жару пляшки й графіни з мертвого Будинку Профспілок, фільтри від розплавлених протигазів. Була й сувенірна продукція, гроші від продажу якої планували передати бійцям в зону АТО. Але на жаль, за словами гостей, місцеві правоохоронні органи заборонили продаж, аби не виникало провокацій.
Що ж стосується провокативних дій, то сталося все, чого очікували. Почати б з того, що дійство відбувалося в центрі Праги, і далеко не кожному туристу вдалося осягнути ідею виставки. Власне, перший чоловік, чий голос я почула, заштамповано прокоментував розпис одного з щитів: «О! Националист спасет ребёнка! Хо-хо-хо!» Не те, щоб я відзначалась агресивністю, але коли таких людей навчать принаймні «шуткувати» влучно? Чи що ж, націоналісти своїх дітей не люблять? Дозволю собі звернути Вашу увагу й на Антимайдан, що швиденько зорганізувався поряд, як тільки гості почали розпаковувати коробки й готувати виставку. Там у них теж проти фашизму, там у них «Путин-герой», там «Порошенко фашист», там також петиція. Схема, яку я спостерігала, була такою. Крок перший: підійти й сфотографуватися на тлі напису про фашиста Порошенка. Крок другий: «О! Там петиция! Пойду подпишусь против Порошенка, надо подписаться против него!» Крок третій: підійти й поставити свій підпис. Не вистачає лиш одного пункта – прочитати текст петиції, чи принаймні запитатися, в чому її суть. Бо коли я поцікавилась, там чеським по білому було написано, що це петиція проти Празького Майдану, який не мав би бути схвалений Магістратом міста Праги. І все. І ось такі вам підписи «против Порошенка». Звісно, не обійшлося й без усної перепалки, цього разу з претензіями з боку чешки та жінки з Маріуполя. Але якщо вони не розумають, чому у нас душа болить – то вже на їх совісті.
Дай Боже їм ніколи не переживати того страху й співчуттся, що живуть в серцях свідомих українців. Дай Боже ім не втрачати близькиї і рідних. Дай Боже їм ніколи не чути, як насміхаються над їх братами, що прагнули жити.
Саме жагу життся символізує виставка від Artel Maidan. Бо що інакше ховається у тих підручних засобах, якими боронились майданівці? Що інакше символізують візерунки, образи й рядки на них? Ми ніколи не дізнаємося, хто стоїть за кожною конкретною каскою, чому одна з них зім’ята, кому допомагав дихати той чи інший фільтр, чи вижив той, хто стояв за щитом. Щось з представлених в експозиції речей, було підібрано, знайдено, щось подаровано. І ми ніколи вже не дізнаємось історію кожного експонату. Але одне відомо точно – за ними стоять сміливі історії. Було страхіття, були кров і сльози, був біль. Люди рятували душі творчістю. Маскували страх фарбами. Покривали відчай візерунками. Так і сьогодні ми пам’ятаємо, що сталося. Так і сьогодні душа болить уявляти колись живі обличчя за щитами. Але історія є. І хай в історії поряд із квітами на могилах хлопців Небесної Сотні квітнуть візерунки на їх «обладунках». Хай подаровані живими речі нагадують, як прекрасно квітне життя.
Хай Artel Maidan відкриває людям Майдан ідейний, Майдан український.
