Достойні Пане Президенте і Пане Голово,
Пишу до Вас з приводу звернення академіків, деяких дійсно загально шанованих в науковому світі та суспільстві, щоб Ви не підписували законопроект про правовий статус і вшанування пам’яті борців за незалежність, а також проти пропаганди комуністичних та націонал-соціалістичних режимів. Щоправда, підписанти самі назвали себе науковцями та експертами довго відданими відродженню та свободі України. Це окреме загадкове окреслення, яке не має відношення до багатьох з підписувачів, але це вже інша тема.
Переглядаючи список, на підставі неблизького, хоча довголітнього знайомства з деякими , не випадковим є те, що у зверненню окремо виділені для очернення, напевно, дві найбільш заслужені формації ХХ століття– ОУН і УПА. До списку включені, крім шанованих постатей, також одіозні псевдо-науковці, котрі велику частину свого дорослого життя присвятили цій темі. Їх мабуть розпирала лють, коли нарешті Україна відповідно вшанувала предмети їхньої глибокої ненависті.
Цю ненависть вони проявили у самому зверненні до Вас, користуючись такими надмірними фразами про УПА, які тяжко докладно перекласти на українську мову, тому дозвольте зацитувати їх оригінальний англомовний варіант: “slaughtered”, “most heinous”, “extreme” і т. д. Правдиві науковці навряд чи користуються такими “ектремними” висловами. Очевидно, що автори не подали жодних доказів для своєї аргументації, що вони повинні були хоча би намагатися зробити у додатку. Можливо вони не зробили цього тому, що багато людей знайомі з їхньою аргументацією у минулому?!
Ця аргументація зводиться до наклепів, переказів, фотографій без відповідної ідентифікації, а також джерел, давно померлих свідків, яких неможливо перепитати, та навіть т. зв. архівних документів, однак без найменшої спроби їх автентифікувати. Я ставлюся до цих питань як юрист для якого немає обвинувачення, а тим більше осудження без відповідних доказів. На жаль, це не критерії у “наукових” працях деяких з підписувачів звернення коли справа стосується ОУН і УПА. Допускається все, що хтось комусь переказав, документи з радянський архівів без перевірки паперу, чорнила, почерку, тощо. Відома історія з радянським судочинством де зовсім невинних людей засуджували на підставі свідчення осіб котрим грозила смерть, або котрі працювали на радянські спецслужби, підроблення документів, протоколів, тощо — це все немов невідомі факти для цих псевдо-науковців.
В додатку обвинувачення виложені у площині метафізичного поняття добра і зла, не включаючи контексту або протилежних аргументів. Ось, наприклад, українсько-польський конфлікт відбувався на українській території, українці були окупованими, а поляки були колонізаторами та пацифікаторами. Щодо ОУН і ставлення його до Гітлера, замовчується майже вся документація . Так ,наприклад, Меморандум ОУН до Гітлера, вручений вже 23 червня 1941 року, після жахіття радянського знущання і терору в західній Україні, та напередодні вторгнення нацистів на українські землі, де ОУН гостро попередила Гітлера, що тільки незалежна держава влаштовує українців та, якщо це не входить до німецьких планів, Німеччина знайде в українцях завзятих противників.
Серед всієї мішанини звернення, одначе, знаходиться одна, відносно, відповідна заувага, хоча і тут самі автори звернення виявляють не повну ознайомленість бодай з самим текстом законопроекту про борців за незалежність. Мій особистий досвід у минулому з деякими підписувачами, котрих я підозрюю в авторстві звернення, вказує на одну погану звичку. Я дуже часто зустрічався з висновками зробленими ними після неповного чи поверхневого ознайомлення з предметом їхнього писання. Ось, наприклад, без цитування самого законопроекту автори вказують, що він криміналізує дискусію навкола тем, які знаходяться у законопроекті. Одначе слова “кримінал”, “криміналізація”, “кримінальний” зовсім відсутні у самому законопроекті. Може буде пристосування у карному кодексі, але наразі немає і не треба.
Все таки, мимо тенденційності, неточності самого звернення, на мою юридичну, скромну думку, краще було би, щоб остаточний закон не включав статті 6, тобто “Відповідальність за порушення законодавства про статус борців за незалежність України у ХХ столітті.” Правда, у деяких, навіть, демократичних державах такі приписи впроваджені на історичні теми. Мені відомі у цьому випадку Франція та Німеччина. Одначе, для України та українців вільне слово та відкрита дискусія– це основні поняття та підстави нашої незалежності, якими ми дорожимо. Нехай люди , між ними і науковці, обговорюють і дискутують. Це корисно не тільки для розвитку демократії, але також вироблення свідомого суспільства. Цього бракує трішки в Україні, суспільного ладу, неурядових організацій, благодійництва як основних підстав влади у нашій державі. Очевидно це і потішить підписантів звернення, деяких по щирості, а інших від нікчемності, бо зовсім не мали би що робити коли б не можна було лаяти героїв нашого народу і таким способом проявляти свій іконокластичний лібералізм, мовляв ” найбільший ліберал це той хто паплюжить власний народ.”
При цій нагоді хотів би Вас запевнити , що більша частина українців, які проживають у діаспорі вважають, що ці законопроекти є не тільки конечні, але довго очікувані та вітають Вас з цією вагомою ініціативою. Правда, при цьому треба ще раз переглянути і викреслити ті параграфи, у даному випадку Статтю.6, що суперечать як найкращому розвитку української демократії. Дякую Вам за Ваші зусилля у цьому напрямі і взагалі за Вашу працю на користь нашого народу і його держави.
21 квітня 2015 Аскольд Лозинський
Президент Світового Конгресу Українців (1998-2008), доктор юридичних наук.
