Діти Голодомору
Кожного року в листопаді українці по цілому світу вшановують пам’ять жертв одного з найчисленніших геноцидів в історії людства.
Голодомор українців 1932-33 років начисляв поверх 7 мільйонів жертв, невинних осіб українськоі національності на території Української Радянської Соціалістичної Республіки та поза її територією в Союзі Радянських Соціалістичних Республік, зокрема на таких густо українцями заселених теренах, як Кубань.
Сьогодні доволі багато доказів існують, що ця трагедія українського народу була влаштована свідомо Кремлем для того, щоби придушити серце українського народу – українське селянство. Про це писав ще у 1950-их роках відомий юрист і автор Конвенції запобігання і покарання геноциду при Організації Обєднаних Націй Рафаїл Лемкін. Пізніше радянські документи підтвердили цей склад злочину недвозначно. Загально прийнято і навіть на міжнародному рівні, що це був геноцид українського народу.
Уточнення кількості жертв ще і нині встановлюється, понад 80 років пізніше, на підставі радянських архівів, але з впевністю можна ствердити що було не менше, як сім мільйонів, між ними напевно три мільйони дітей. Дана підтема, зокрема, наголошення на число смертності українських дітей у 1932-33 роках, важливе не тільки для доказу жаху цього геноцидного процесу, але також щоби освідомитм собі страшні наслідки для украінського генофонду навіть сьогодні
Останніми часами в Украіні дослідники – історики, демографи, юристи – проводять активну та інтенсивну працю обчислення дітей жертв Голодомору. Статистику обчислюється по записах народження у періоді перед роками Голодомору та реєстрів вступу дітей до перших класів початкової школи уже після 1933 року. При цьому треба розуміти, що навіть такий аналіз не повний, бо в роки Голодомору далеко не завжди фіксувалися смерті дітей.
Провідним серед цих дослідників – професор Володимир Сергійчук з Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Сергійчук давно відомий своєю працею в радянських архівах від першого дня, коли вони стали доступними для об’єктивних вільних науковців.
Заключення, а особливо щодо дітей треба розуміти для того, щоби збагнути трагедію нашоі нації протягом останнього сторіччя, тим паче, що наш народ зазнав величезні втрати в наслідку двох світових війн, які відбувалися не тільки на нашій землі, але хіба здебільшого на нашій територіі, а також між воєнний та пост воєнний періоди репресій.
До речі, коли говорити про великі за чисельністю геноциди у ХХ століття тільки Голодомор відбувся у час миру, до речі коли західні демократичні держави мінялися дипломатами з тими, котрі чинили цей геноцид. І це яскраво представлене у Конвенції ООН, де мова про час війни і час миру.
До речі, відомий британський науковець-історик Норман Дейвіс встановив що український народ втратив у ХХ столітті 20 мільйон осіб через переслідування й війни.
Особлива тема “Діти Голодомору” – це фактично недосліджена досконало тема досі. Вона дуже болюча, емоційна, а також показова.
Тобто не було б Голодомору 1932-33, то Україна була б інакшою державою, бо українські діти, котрі померли голодною смертю, і їхні діти і внуки мали б вплив на дальші процеси історії, жили б на територіях сьогоднішнього Донбасу та інших регіонів, де штучно населені москалі становлять сьогодні небезпеку суверенітету тої держави.
Ось для прикладу обсягу цього явища, тобто смертності дітей під час Голодомору подає Сергійчук:«Голодомор-геноцид української нації, який забрав від 7 до 10 мільйонів життів, завдав особливо страшного удару по українських дітях. Наприклад, тільки з одного сільського кутка Джулаївки, що в селі Хацьки Смілянського району Черкаської області, загинули тоді голодною смертю 12 з 17 уродженців 1926 року…
1 вересня 1932 року до четвертих класів Генічеського району прийшло 1446 дітей, до них додалося ще 125, але до літа 1933 рахувалося вже тільки 986. Тобто, втрати – 585 четвертокласників, що в масштабах України могло сягати до трьохсот тисяч жертв. Усього початкова щкола втратила до півтора мільйона учнів, а в цілому дитячі втрати становили не менше трьох з половиною мільйонів.»
Дійсно ця тема не може не викликати емоцій. Вона дуже тяжка, але її потрібно вивчати. Самі загиблі діти цього просять. А знання історії нашого народу та зрозуміння сьогодення цього вимагає.
23 жовтня 2019 року Аскольд С. Лозинський
