8-го травня 800 людей зібралися на Шенгаузер алеї 36 – місці, де українські примусові робітники працювали під час Другої світової війни – на пам’ятному марші: Пам’ятати. Хода пам’яті українським жертвам Другої світової війни. Вони були одягнені в чорний одяг, щоб висловити свою жалобу і пам’ять. У багатьох на плечах був пов’язаний український прапор, прикраси з українським тризубом та червоними маками на знак пам’яті та примирення. У цю історичну дату, 78-му річницю визволення від нацизму, учасники меморіального маршу вшанували пам’ять понад 10 мільйонів українських жертв Другої світової війни.
Лише за кілька днів до цього було ще неясно, чи можливо буде провести вшанування пам’яті загиблих українців у Берліні. 5 травня поліція Берліна видала загальне розпорядження про заборону публічної демонстрації українських прапорів і символів на меморіальних місцях у Берліні 8 і 9 травня, поставивши їх в один ряд з російським прапором, георгіївськими стрічками і військовими символами “V” і “Z”, і таким чином применшивши значення російської агресії проти України.
Віче разом з юристом Патріком Хайнеманном подали апеляцію до Берлінського адміністративного суду. В результаті Берлінський адміністративний суд зняв заборону на українські прапори та символіку, але через день вирішив дозволити російські та радянські прапори, а також георгіївські стрічки. Берлінська поліція оскаржила це рішення у Вищому адміністративному суді землі Берлін-Бранденбург. У другій половині дня 8 травня Вищий адміністративний суд ухвалив рішення на користь берлінської поліції.
Це рішення також було прийнято у світлі проросійських протестів у Кельні та Франкфурті-на-Майні минулими вихідними, де українці піддалися агресивному нападу. Крім того, на рішення влади вплинуло посилення і збільшення кількості російських авіаударів в останні дні. Одне має бути зрозумілим: є лише одна сторона, яка діє як агресор – і це росія. Не можна допустити, щоб цей терористичний режим перетворив день пам’яті жертв Другої світової війни на черговий підступний захід російської пропаганди, спрямований не лише на спотворення власної історії, а й на применшення значення власної агресивної війни проти України.
Натомість ми прагнемо надати місце українській історії та пам’яті, а також належним чином визнати страждання та жертви України під час Другої світової війни, про які часто забувають у німецькій культурі пам’яті.
