Ще, певно, не одними враженнями з відрядження до Австралії хотітиметься ділитися. Зараз – про українську громаду за тисячі кілометрів.
Мені пощастило побувати в громадах Сіднею, Кенберри та Мельбурна. І всюди – Українські домівки-центри, де українці збираються для святкувань, урочистостей, дискусій, православні та греко-католицькі церкви, невеличкі теплі та дбайливо оформлені музеї, до яких всі експонати потрапили із зібрань власних сімейних реліквій.
Перші українські переселенці потрапили до Австралії на початку ХХ століття через Далекий Схід, потім була потужна хвиля з повоєнних таборів, – їхали ті, для кого не існувало щасливого шляху повернення додому, ну і по суті, третя хвиля – еміграція вже ХХІ століття.
Як на мене, то стрижень укр. громади в Австралії найміцніше сформувався саме повоєнною діаспорою та їхніми дітьми. Їхніми зусиллями зберігалися і мова, і традиції, і історія, і релігія. Саме їм завдячуємо навіть виданням багатьох невідомих у нас історичних доробків. І хочеться надіятися, що ця міць продовжуватиме утримуватися і новими поколіннями.
Вагомі події дають цю єдність. Дуже зворушило те, наскільки натхненно громада чекала нашу команду на #ІгриНескорених. І тепле вітання, і урочисте прийняття, і щирі подарунки кожному учаснику, і дитячий концерт. А поза тим, громада зібрала (як минулоріч робили канадські українці) більше 100 тисяч доларів у Фонд підтримки соціальних ініціатив ветеранів або для них.
Австралійські українці щиро вболівають за те, щоб нам все нарешті вдалося – як у реформах, так і у відсічі ворогу, і, наскільки можуть, підтримують Україну, включно з впливом на політиків у Австралії. Разом з тим, необхідно чітко усвідомити, що держава ще має багато чого вдосконалити у своєму спілкуванні з закордонними українцями.
P.S. І ще зовсім особиста замальовка з Мельбурна – познайомилася з чоловіком родом із Закарпаття, з Великого Березного, який знав мого діда, Дмитра Климпуша!… Світ дивовижний!
