Ентоні Албаніз та Стефан Романів у Києві
Світове українство завжди допомагало своїй Вітчизні, проте в переломні моменти її історії подвоювало зусилля, мобілізуючи всі свої ресурси. Так було на початку 1990-х, під час Помаранчевої революції, Революції Гідності, російської агресії в 2014 році та її гострої фази в 2022-му році. Це сила, яка лобіює наші інтереси перед урядами своїх країн, бере активну участь в інформаційній війні, яка розгорнулася за кордоном, збирає величезні суми на потреби ЗСУ та біженців. Без неї дуже важко уявити нашу перемогу. Вона, як і Україна, сьогодні також опинилася в нових реаліях. Як відреагувала на них? Про це розмовляємо з першим заступником Президента Світового Конґресу Українців, головою Проводу ОУН(б) Стефаном Романівим.
– Стефане, знаю, що ви вже кілька разів з початку війни побували в Україні, останнього разу супроводжували австралійського прем’єра Ентоні Албаніза. Якою була ваших візитів? Які залишилися враження?
– Ми хочемо, щоб наші єдинокровні брати і сестри відчули, що діаспора підтримує Україну, а також вивчаємо її потребу в політичній, юридичній та матеріальній допомозі. Ми зібрали інформацію, якою озброїли прем’єра Австралії перед його візитом в Україну. Для цього мали зустрічі з представниками Офісу Президента, міністром оборони Олексієм Рєзніковим, генпрокурором Іриною Венедиктовою, міністром внутрішніх справ Денисом Монастирським, міністром культури Олександром Ткаченком, мерами Києва та Львова Віталієм Кличком та Андрієм Садовим та іншими посадовцями, які дали нам вичерпну інформацію щодо ситуації в країні загалом та на окремих напрямках і скорегували нашу роботу щодо організації підтримки.
Зокрема, Рєзніков сказав: якщо хочете допомагати, то не забувайте, що надходить зима, а тому нам для війська потрібен відповідний одяг, тобто кожен напрямок було конкретизовано. Це стосується і розслідування злочинів окупантів, і інформаційної війни, і допомоги біженцям та переселенцям. Буча, Ірпінь, Гостомель озброїли нас враженнями, які допоможуть нам підтримувати високу напругу інформаційної боротьби за Україну. Адже сьогодні інтерес до української теми, на жаль, почав згасати.
Якщо ще шість тижнів тому війна в Україні була темою номер один для провідних видань, з неї починалися випуски новин, то тепер на першій шпальті можна побачити футболіста, який вживає наркотики, або розповідається про якусь іншу сенсацію. А тому ми просимо наших діячів за кордоном тримати високий рівень української хвилі, використовуючи різні медіа-ресурси, влаштовуючи пікети, аби донести людям правду про війну в Україні та відкрити криваву сутність агресора. Наші головні меседжі: треба підвищити рівень санкцій проти Росії, збільшити обсяги військової та фінансової допомоги Україні. Робимо все, що можемо.
– Як Світовий конгрес України побудував свою роботу під час війни?
– Ми з першого дня скликали нараду керівників всіх наших надбудов і надалі координували нашу роботу щотижня. Перенесли офіс СКУ до польського Перемишля, на кордоні з Україною, бо якщо сидиш в Торонто, то проблеми не розв’яжеш, задля ефективності роботи треба бути ближче до епіцентру подій. Наші представники в цьому офісі Сергій Касьянчук та Андрій Потічний збирають заявки, передають їх далі у волонтерські центри, приймають допомогу, пересилають її далі. Наші представники розкидані по всьому світу, працюємо в режимі 24/7, тобто нас можна застати на посту в будь-який час доби. Є план дій щодо кожного напрямку, про який я вже говорив, і повірте ідей та ініціатив не бракує. За цей час наша діяльність стає все професійнішою, бо ми запрошуємо для консультацій авторитетних військових та юристів.
Ентоні Албаніз та Стефан Романів у Києві
Коли зустрічалися з мером Львова Садовим, обговорили проблему допомоги внутрішньо переміщеним особам та біженцям. А їх, за даними World Health Organization (WHО), близько 18 млн. Перебуваючи в Бучі, ми бачили, що чимало з них продовжують жити в підвалах, або в розбитих будинках, тобто в жахливих умовах. В Європі є також багато українців, котрі втратили своє житло, але хочуть повернутися додому. А тому ми запропонували Садовому виділити земельну ділянку, щоб ми почали збирати кошти на проектування та будівництво містечка для цих людей. В діаспорі є дуже багато архітекторів та будівельників, котрі радо зголосяться допомогти у цій дуже важливій справі.
– Чи багато біженців знайшли прихисток в Австралії?
– Небагато, але трохи є – близько 3,5 тис переселенців. Дуже важливо, щоб вони відчули нашу теплоту. Одразу, коли вони почали прибувати, було багато дзвінків від австралійських громадян, які пропонували допомогу, понад 7,5 тис осіб висловили бажання прийняти їх в себе вдома, СОУА через свій фонд “Український кризовий заклик” зібрав на їхні потреби 5,5 млн австралійський доларів. Великі пожертви зробили австралійські бізнесмени.
Ми продовжуємо клопотати перед урядом та іншими організаціями про розв’язання їхніх проблем. Я досить часто маю розмови з міністром з інтеграції, і можемо говорити про певні успіхи: нові українські мігранти вже переходять із туристичних віз на гуманітарні, тому мають право на працю, медичне страхування та безкоштовні курси англійської мови. Повертатися чи лишатися, то їхній вибір, але в будь-якому випадку наша громада зробить все, щоб вони почувалися комфортно.
– Австралійці прислали нам дуже добрі броньовані машини bushmaster. Але ж в українців є така приказка: «Як мед, то й ложкою». Одне слово, чи можна ще?
– Так, звісно, ми працюємо над цим. Перед цим ми переконали австралійський уряд виділити дрони на $10 млн. Я впевнений, що після візиту нашого прем’єра до України обсяги допомоги Україні суттєво збільшаться. Залучили до консультаційної роботи п’ятьох колишніх керівників збройних сил США, Канади, Австралії, Нової Зеландії, і Великої Британії, які допомагають розібратися у військовій ситуації в Україні та дають поради щодо оснащення нашого війська. Так лише для потреб української тероборони ми зібрали $28 млн.
– Я пригадую потужну акцію, яка народилася в українській громаді Австралії у 2008 році – Свічка Пам’яті, завдяки їй кілька парламентів визнали Голодомор-32-33 геноцидом українського народу. Те, що робить сьогодні Росія в Україні – теж геноцид, який потребує визнання усім світом. Чи планує СКУ подібну акцію, аби підштовхнути парламенти до правильного рішення?
– Річ у тім, що сам Президент виступає перед всіма парламентами, закликаючи їх визнати війну проти України геноцидом. А тому маємо для цього робити щось своє з допомогою пікетів, різних хештегів, виступів в медіа, і ми це робимо. До речі, на зустрічі з міністром культури та інформаційної політики Олександром Ткаченком ми узгодили план цієї роботи. Питання покарання військових злочинців для нас серед найважливіших. Залучаємо до цієї роботи досвідчених юристів в різних країнах, які співпрацюватимуть в цьому питанні з генеральною прокуратурою України.
Стефан Романів: Маємо підтримувати високий рівень української хвилі у світі
– Як відреагувала наша громада на позицію Ватикану щодо російської агресії?
– Мало сказати, що здивовані. Ісус Христос також всіх до себе пригортав та вчив любити і прощати. Але якщо ти маєш авторитет і силу, то спробуй зупинити вбивства, а не прощай убивць. А тому настав час для всього світу, для політиків, Ватикану, Православної Церкви визначитися, на якому боці ми стоїмо – на світлому, чи темному, бо не можна сидіти в цій ситуації на плоті. А тому організовуємо світову акцію щодо позиції Ватикану. Вже маємо зразок листа, в якому висловлюємо наш подив і незгоду, будемо просити наші громади вручати його Папським нунціям в кожній країні, і згодом – самому Папі. Акція безпрецедентна, вона має духовний характер, сподіваємося, що нас підтримають католики всього світу.
Роботи попереду дуже багато. Не можна думати, що ми досягли 100% підтримки навіть серед країн союзників. Після дня росії, який походив у Канберрі, наші активісти прислали мені список номерів машин дипломатів, які взяли участь в урочистому прийнятті в російському посольстві. Ми здивувалися, коли побачили там навіть автомобіль американського представництва. Ми теж будемо їм писати. Так, за змістом це буде докір у тому, що вони у такий спосіб опосередковано, а може, й фактично підтримали агресора, хоча на словах всі його засуджують. А якби дипломати провідних країн цивілізованого світу проігнорували свято, то це була б акція протилежного змісту.
Ще одна наша акція – протест проти участі Путіна в саміті G20 в Індонезії. До речі, перед зустріччю «двадцятки» в 2014 році в Брісбені нам вдалося налаштувати проти російського лідера все австралійське суспільство. Навіть стався комічний випадок, коли коала, яку він взяв на руки, його подряпала. Всі це сприйняли це як добрий і пророчий знак: не можна боятися зіпсувати «ліцо» поганій людині, якою могутньою вона не була б. Коли кілька днів тому виступаючи перед австралійськими студентами, пояснював: якщо Україна виграє – виграє весь світ, і навпаки, бо це війна цінностей.
Щиро дякуємо Стефане за те що ви робите для України!
