Що далі?
Мої міркування стосуються переважно українського читача або людини яка уболіває Україною хоча б сьогодні, бо бачить що зробив Захід своєю політикою невдалого, беспринципного та просто аморального умиротворення.
Пройшов тиждень від, на мою думку, ганебної зустрічі на вершинах держав НАТО у Вільнюсі. У вівторок 11 липня Президент Зеленський висловився з певним обуренням користуючись навіть різкими словами. У середу після зустрічі з Президентом США Байденом він проголосив себе задоволеним. Що змінилося, хіба що запевнення Великої Сімки, але найголовніше зовнішнє розуміння Зеленським, бо він політик, а його держава знаходиться у брутальній боротьбі за своє існування.
Велика Сімка це не оборонний союз чи структура, більше самопроголошена “великою”, але економічна структура, а для того щоби перемогти у війні потрібно зброю або гроші, бо за гроші купиш зброю.
Запевнення трохи нагадує Будапештський меморандум. Я не подивляю, але розумію ставлення, і то різне, Президента України, одного і другого дня. Що я не сприймаю – це українську діаспору і дешево оцінюю її допомогу у цьому процесі досі.
Перед Самітом видавали заяви але дуже поверхові і літеплі. Делегація діаспори поїхала навіть до Вільнюса і у кулуарах “робила” роботу. Але серед кого? Речників Польщі, Литви які сильно стояли по стороні України. Ну також зустрічали шведів хіба для згадки про Мазепу та Карла, бо Швеція поки що не є членом НАТО і не мала голосу у Вільнюсі. Вирішальні голоси у НАТО мають США, Німеччина та Франція, хоча усі рівні.
Хоча це вже не Німеччина Меркель. Дякувати Богові! Але українська діаспора у Німеччині і Франції ніколи не була і досі не є дуже політичною, мимо того, що у різні часи там жили і працювали важні особистості нашої історії. Остаточно діло вирішує США.
Я зроблю заяву, таку, і не дуже то дипломатичну.
Якщо до листопада 2024 року, тобто до дня виборів американського президента, Україна не отримає запрошення вступу до НАТО я просиджу ці вибори не голосуючи за Президентом Байденом. Я буду переконувати других нормальних (очевидно не трамплінчиків) американських громадян робити подібно. Це матиме не менший вплив чим кулуарна політика української діаспори у Вільнюсі.
Велике і термінове завдання стоїть перед американськими українцями, які багато разів здавали подібні іспити, але хіба не такої вагомості. Українці в США повинні розпочати процес негайно, вимагаючи зустріч з Президентом у Білому Домі. Якщо зустріч буде відмовлено, це не можна промовчати, про це треба наголошувати і вимагати знову. А якщо відбудеться така зустріч то вона повинна бути пристойною але щирою і відкритою.
Україна захищає цілу Європу а мабуть і ввесь світ від найгіршого що існує серед тварин світу, це не тільки Путін, це Пригожин, Кирилл, Лавров і хіба кожен москаль. Робить це Україна своє кров’ю, пролитою на своїй чорній землі. Ми, українці в Америці, уважаємо, що у Вільнюсі Президент Байден плюнув українцям в очі. Очевидно при такій зустрічі не минеться без емоцій але сильні аргументи світової безпеки повинні переважити.
Аргумент Джейк Салливана радника національної безпеки США чому Україну не запрошено у НАТО, бо мовляв це було б вторгнення НАТО у теперішню війну є зовсім не витриманим. До речі Салливан служить при адміністрації Байдена для балансу. Він представник дуже обережного підходу.
Є такий графік: НАТО запрошує Україну у члени без зобов’язання всіх членів тобто 5 параграфу, активно включитися у теперішню війну. Одначе держави НАТО які бажають ще більше допомогти України можуть включитись своїми збройними силами. На не дуже довгий термін така реалія здійснюватиметься. Запрошення України до НАТО не робить війну більше загрозливою бо Москва уже використала передостанню зброю. Запрошення тільки прискорює перемогу України.
Тоді Москва мусить зайнятися власними внутрішніми справами, включно з деколонізацією, змаганням за владу між клептократами. Ядерна можливість є власне найменш можливою при вступі України до НАТО. Московські клептократи не настільки гонорові, щоби наложити на себе руки, а ядерна війна означає точно це. Кожний клептократ бажає нажитися своїми здобутками, а не вмирати за імперію.
Українська діаспора у США протягом десятиріччя мала тільки одну зустріч у Білому Домі, і то, не з Президентом США Бараком Обамою, а його заступником Джо Байденом. Дискусія була щира а трохи безплідна, бо Президентом був Обама, а не Байден. Врешті прийшов час, щоби відбулася ще одна зустріч, цим разом з Президентом Байденом з кульмінацією запрошення України у члени НАТО. Таку зустріч підтримають Демократичні сенатори Шумер і Дурбін а також Республіканські сенатори Макконнелл і Грехем. І це не шкодить Байдену у виборах.
20 липня 2023 року Аскольд С. Лозинський
