У ці тяжкі для України дні, українська діаспора робить все можливе для підтримки України та її престижу в світі і наближення нашої перемоги у цій тяжкій і запеклій війні. Так і сьогодні, 15 вересня, у справі співдружності України й Німеччини в місті Оранієнбург, що під Берліном, відбулася урочиста церемонія посадження пагона верби Тараса Шевченка, яку поет виростив на засланні у Мангишлаці.
У заході взяли участь: бургомістр Орієнбурга Олександр Лезіке, радник-посланник Посла України в Німеччині Максим Ємельянов, культураташе Аліса Подоляк, Людмила Млош зі супутником свого життя Дітером Фляйшнером, який невтомно допомагає громаді, журналістка Ксенія Ланчак, культуролог Наталія Андрієвська. На захід була запрошена відома українська письменниця, дослідниця долі Тараса Шевченка і авторка популярних романів про поета Антонія Цвід. Організувала захід заступниця бургомістра Ілона Саф’яненко.
Подія відбулася з ініціативи очільниці Центрального товариства українців у Берліні (ЦСУН) пані Людмили Млош. Вона подарувала Шевченкову вербу громаді українців Оранієнбурга до річниці Незалежності України. Бургомістр Олександр Лезіке підтримав ініціативу українців і дав дозвіл на те, щоб посадити вербу в міському парку.
Вперше верба з’явилася в Берліні до 200 річчя Шевченка і була посаджена 9 березня 2014 р. Її привіз Голова УВКР Михайло Ратушний – ініціатор акції “Тарасова верба в діаспорі”.
Пан Ємельянов наголосив на важливості цієї події, на тому, що наші народи мають бути завжди на захисті своїх держав. Україна захищає свою країну і мир в Європі. Бургомістр міста пан Лазіке запевнив, що дерево ростиме на німецькій землі і буде пам’яткою збереження миру та захисту демократії. Пані Млош повідала, що верба – символ сплетення і гнучкості в житті людей з різними культурами, символ витримки і виживання у несприятливих умовах, вона буде збирати і гуртувати людей, які живуть на цій землі. Вона також висловила подяку німецькому керівництву за те, що надало притулок для всіх українців, особливо дітям, і надалі дає можливість вростати і зміцнюватись у цьому суспільстві.
Антонія Цвід коротко презентувала своє трикнижжя: “Возлюбленик муз і грацій. Кохані жінки Тараса Шевченка”, у якій описана праісторія верби, що далеко не всім відома. Працюючи над романами, письменниця натрапила в архівах на спогади близького друга Тараса, польського художника Залеського, з яким він листувався майже до кінця життя і посвячував у свої сердечні таємниці. Той повідомив у спогадах про Шевченка, що в Оренбурзі зустрів Тараса – побитого й окровавленного, коли його етапували до Новопетрівського укріплення. І поет зізнався йому, що в Губерлінських горах його понесли коні і мало не вбили. Ось чому Тарас спирався на палицю, аби дійти до Мангишлака і встромив її в землю, бо він знав, що вона жива. Адже саме те, що «ломака» прийнялася, і дає нам зрозуміти, що він її не знайшов на дорозі, а виламав!
І ось вона – мить істини: пані Млош торкнулася верби й опустила її на призначене місце і – робота закипіла. За лопати взялися бургомістр Оранієнбурга пан Лазіке і радник-посланник Посла України в Німеччині пан Ємельянов. І кожен з присутніх прагнув хоч чимось допомогти, хоч якось долучитися до цього історичного моменту. Праця була дружна й весела. А потім ще довго милувалися на красуню, спілкувалися й відчували, що Тарас Григорович теж поряд і радіє разом з усіма.
Та головне, що відтак і в Оранієнбурзі житиме згадка про Тараса Григоровича, який виламав невмирущу гілку, що прижилася аж у Німеччині.
Гуляй, гілочко, по всьому світу на славу і перемогу України!
Анатолій КРАТ,
Прага – Оранієнбург.
