Ще від старших класів я часто задумувався над тим, щоб поступити в український вищий навчальний заклад, отримати якісну освіту та знання. Але, через певні складнощі, що пов’язані зі вступом в український “виш” без українського громадянства, першу освіту я здобув вдома – в Саратові, місті де я прожив все своє дитинство, де живуть мої батьки та друзі. Відверто кажучи, я радий, що залишився після середньої школи в Росії, тому що саме тут почалася моя діяльність в українському молодіжному середовищі, в діаспорному житті. І хоча я сам не жив в Україні, але навколо мене утворилася така собі “маленька Україна”, котра складалася з моїх нових друзів, знайомств та різних заходів, що об’єднує в собі наша українська громада. Можливо й тому в свідомості закарбувалася велика любов до цієї рідної, але далекої країни, звідки походить мій рід та куди так приємно приїжджати відвідати бабусю та діда.
На відміну від Європи, наша освітня система дозволяє отримати вищу освіту вже в доволі ранньому віці і якщо пересічний європеєць вчиться на 2-3 роки довше, то ми ще маємо достатньо часу, щоб подумати над тим, чи не хотілося б отримати додаткові знання чи вміння, котрі можуть знадобитися в житті.
Так і сталося в мене. В Саратові особливо відчувався брак європейського світогляду у викладачів та, все ж таки, також підсилювалося моє прагнення української освіти та подальшого саморозвитку. І одного разу щасливий випадок звів мене з представником невідомого мені, на той час, навчального закладу – Українського Вільного Університету в Мюнхені. Два поняття “український університет” та “Мюнхен” в голові не складалися, тому я вирішив знайти більше інформації про це диво.
Виявилося, що цей навчальний заклад – це унікальний український університет, підпорядкований Міністерству освіти та науки Баварії, з українською мовою викладання та ще й зі столітньою історією! Підкріплений давніми стереотипами всіх людей, що проживають на пострадянському просторі, що навчання в Європі доступне тільки для “обраних” та заможних, я все ж таки написав листа до ректора про бажання вчитися в цьому університеті, і не пройшло й декілька днів, як мені відповіли. Відповідь була доволі детальна, з описанням всіх умов та можливостей для мене, але загальний сенс був чітким та зрозумілим: “Наші двері для Вас відкриті”. Десь за місяць до мене прийшло офіційне запрошення і настав час готуватися до переїзду в Мюнхен.
Що таке Український Вільний Університет у загальному? Це – вищий навчальний заклад Німеччини, розташований в мальовничому районі Мюнхена, столиці Баварії, котрий має офіційне право надавати ступені магістра, доктора та габілітованого доктора. Університет був заснований у 1921 році українськими вченими-переселенцями, котрі вимушено виїхали з теренів України на еміграцію та започаткували такий навчальний заклад. Певний час університет залишався на території Європи як осередок вільної української думки, освіти та збирав під своїм дахом вчених зі світовими іменами, провідних політиків, громадських діячів. Сьогодні УВУ є головним осередком української освіти за кордоном та з кожним роком розвивається та веде активну роботу зі студентами, залучає всесвітньо відомих вчених, політиків, громадських діячів
Що таке Український Вільний Університет для мене? Перш за все, це можливість отримати якісну освіту за кордоном, при тому на рідній мові та в чудовому дружньому середовищі. Це можливість побачити світ та набратися європейського досвіду, адже тривале перебування в Німеччині дозволяє досконально дізнатися про правила та характер життя в Європі, побачити інші країни, мати свободу пересування в Шенгенській зоні.
Окремо хочеться сказати про наукову складову університету. Викладання ведеться на українській мові, педагогічний склад є різноманітним та кваліфікованим: серед викладачів є видатні науковці з різних країн світу, зокрема з Канади, Німеччини, України, Австрії, США, Східної Європи, тощо. Сам стиль викладання суто європейський, дуже рідко трапляються монотонні лекції, котрі я звик бачити в класичних вищих навчальних закладах України чи Росії, а здебільшого пари будуються на головній засаді – діалог поміж викладачем та студентом. І навіть яким би не був високим рівень викладача, в аудиторії я відчував себе рівним йому, я знав, що моя думка буде сприйнята та обговорена. Самі аудиторії часто будуються за принципом рівності – великий круглий стіл, за котрим сидить як упевнений та досвідчений професор, так і студент-початківець.
Цікаво те, що така система ніби не тримає тебе в постійній напрузі, що потрібно сидіти та сприймати потік наукового матеріалу від викладача, але є дуже ефективною в плані залишкових знань. Я досі можу розповісти на пам’ять основні засади філософських творів Джузепе Маціні чи Йогана Фіхте, порівняти старовинні українські літописи, згадати методологію наукових досліджень – настільки добре в голові закарбувалися ці знання, сприйняті ніби так легко. Заради справедливості додам, що все ж таки тільки в УВУ я зрозумів що таке справді вчитися в класичному виші, адже ніколи мені ще не доводилося днями й ночами сидіти над товстезними книжками та встигати виконувати такий великий об’єм робіт, який задають додому. Іноді просто не вистачало часу для того, щоб опрацювати весь матеріал повністю, але ж результати студентських мук значно перевершують ті сили, котрі були на них потрачені.
Для тих, хто займається дослідженнями в галузі україністики чи будь-яких інших наук, що пов’язані з іменами видатних українців, справжньою знахідкою будуть архіви УВУ. Тут можна знайти унікальні речі, книжки та матеріали, котрих може й в світі ніде більше немає. Одного разу мені довелося поспілкуватися з одним відомим професором з КНУ ім. Т.Г. Шевченка, котрий разом зі мною працював з архівами та поділився радісною новиною, що за два дні роботи в архівах УВУ він по своїй темі знайшов більше, аніж за рік роботи в Україні. Думаю, цю унікальну рису університету можна пояснити тим, що з першого дня існування всі дані, що потрапляли в архів Вільного Університету, не могли ніколи бути перевірені цензурою, знищені чи втрачені.
Про наукову складову університету можна ще багато розповідати, але весь цей унікальний навчальний процес дуже вдало доповнюється цікавим студентським життям. Варто просто уявити собі українську громаду в серці Баварії, котра складається переважно з молодих студентів та їх друзів! По-перше, це нагода постійного спілкування на українській мові та можливість знайти своїх людей в чужій країні, котрі завжди допоможуть вирішити будь-які проблемні питання. По-друге, це можливість пізнавати Європу разом з побратимами та друзями. Приємно бачити, що студенти УВУ та корінна українська громада Мюнхена товаришують поміж собою та роблять спільні проекти та влаштовують свій відпочинок. Зокрема в Баварській футбольній лізі грає аматорський клуб “Україна Мюнхен”, кожної неділі українці збираються на службі в церкві, часто влаштовуються різні екскурсії та поїздки. Ну і загальний звичайний студентський відпочинок, чи то поїздка в Альпи (котрі навіть видно з мого гуртожитку), чи мандрівка у Францію, чи пікнік на озері – все це проходить дуже дружньо та приємно.
Взагалі, щоб не загубитися в чужій країні, кожен студент УВУ може розраховувати як на підтримку нових друзів, так і на керівництво університету. Питання з візою, проживанням та іншими документами, що потрібні для легального життя та працевлаштування в Німеччині, можна завжди вирішити в Канцлера УВУ чи секретаріаті. Для вирішення важливих навчальних питань кожен студент може порадитися з деканами, викладачами або навіть з Ректором.
Думаю, що для багатьох потенційних абітурієнтів головною перешкодою автоматично в голові виникає страх перед вартістю навчання та життя в Німеччині. На правду, Німеччина дуже дешева країна для перебування, вартість одягу та продуктів харчування дешевша, аніж в моєму Саратові, проте заробітна плата навіть в студента перевищує плату кваліфікованих фахівців в Україні чи Росії. Що стосується роботи, то її в Німеччині багато, а навчання в УВУ надає право легально працювати на будь-якій роботі та забезпечувати собі своє навчання, щоб не турбувати батьків. Знову ж таки, завдяки моїм новим українським друзям, я мав роботу вже через три тижні після мого переїзду до Мюнхена.
Взагалі, писати про УВУ можна дуже і дуже довго. Всі мої враження вкласти в коротке оповідання неможливо. Моє перебування в УВУ, Німеччині дуже сильно вплинуло на моє життя і змусило задуматися над багатьма речами, в якійсь мірі жити по-новому. І дякувати треба не лише самому навчальному процесу, а й також всім тим подіям, котрі супроводжують кожного студента УВУ: нові знайомства, зустрічі, знання, європейське середовище, студентське життя, українська громада Європи – все це народжує в людині нове світобачення. Університет дає можливість кожному студенту почати жити по-новому і головне завдання студента – прийняти це, відкритися новому, забути про будь-яку пасивність та взяти на озброєння принцип активного, відкритого способу життя. Потрібно лише бажання та декілька самостійних кроків назустріч новому, і тоді УВУ допоможе поринути в абсолютно інше життя, відкритися новим знанням, знайомствам та враженням.
Олександер Двоєконко
