В Новому Саді, що в Сербії, 13 листопада на 86-році посвятного життя і відданого служіння Богові й Україні віддав душу свою парох УГКЦ
св. пам. хрестоносний протоієрей д-р Роман МИЗЬ
Отець Р. Мизь народився 14 серпня 1932 року в Дрогобичі як єдина дитина в традиційній священицькій родині: батько – о. Богдан, Мати – Марія, з дому Тимчишина. Коли Романові минув один рік, батька направили парохом у Липовляни в Хорватії – до українських переселенців із Галичини. Там Роман закінчив чотири класи початкової школи і поступив у Греко-католицьку семінарію, згодом у Класичну гімназію в Загребі. 1951 р. там же він поступив на Богословський католицький факультет. Після одруження з Іриною Меленюк, 19 грудня 1958 року в Загребі був висвячений Крижевацьким єпископом кир Гавриїлом Букатком на священика і призначений сотрудником хворого батька в Липовляни. З 1960 року він виконував обов’язки декана, а після смерті батька зайняв його місце пароха в Липовляни. В 1968 року о. Романа призначено парохом Церкви св. Петра і Павла в Новому Саді. Цю посаду він займав до дня своєї смерті.
Св.пам.о.Р.Мизь був небуденною особистістю, він ніколи не переставав учитися, володів невичерпною енергією та виявляв постійне прагнення до все нових знань, його можна назвати священиком-ерудитом із богослов’я, східного обряду та екуменізму. Знання з філософії, богослов’я, історії та мистецтва ввн здобував і поглиблював у різних університетах, зокрема – в Загребі й Новому Саді, був докторантом УВУ в Мюнхені, захищався на наукове звання магістра теології у Пряшівському та Краківському університетах, йогоо обрали черном НТШ. Він був не тільки натхненним проповідником Божого слова, а й журналістом, істориком, громадським діячем і навіть очолював громадську структуру «Союзу русинів і українців Югославії». Покійник вільно володів мовами низьких народів Центральної Європи, Бог його нагородив музичним талантом і гарним голосом, він ще й захоплювався футболом і здобув право виступати футбольним суддею в комуністичній Югославії. Св.пам. Р.Мизь уважав своєю малою батьківщиною три транскордонні історичні краї, що охоплювали – крім Хорватії та Сербії – Дрогобичину, Закарпатську Україну і Пряшівщину.
Усі ці дари, які Покійникові подарував Творець та які він генетично успадкував від своїх батьків, св.пам. Р.Мизь щедро використовував у своїй щоденній праці та для служіння спільноті, серед якої через долю йому доводилося жити. Його знали як фахового богослова, як ініціатора екуменічних діялогів між різними християнськими конфесіями, обізнаного історика й авторитетного розмовника, який завжди був відкритий для спілкування з атеїстами, православними і протестантами.
Д-р Р.Мизь є автором понад 50 публікацій, незліченної кількості статей, проповідей. Серед них особливе місце займає збірник релігійних повчань п.н. «Християнство – що це властиво?», до нього увійшли недільні проповіді, які кожного тижня звучали в українській програмі Радіо «Свобода» в Мюнхені: їх передавали в дикторському читанні та за підписом загадкового «отця Івана». Згодом названа книжка за незалежної України вже могла появитися у Львові під правдивим прізвищем автора. За видатні наукові й громадські заслуги отримав цілу низку високих нагород, як у Сербії, так і з Ватикану та з Києва.
Св.пам. д-ра Р.Мизя можна вважати також заслуженим представником покоління т.зв. «шістдесятників» в Україні, до якого належали відомі поети, історики й дисиденти. Домівка Покійника в Новому Саді, через досить ліберальну політику комуністичної Югославії для туристів, стала місцем так бажаних зустрічей поетів, письменників й артистів з України з представниками з української діяспори на Заході. Тому через цей дім багато самвидавних творів з України потрапляли до країн на Заході, де їх публікували відомі видавництва (УВС та ж. «Визвольний Шлях» у Лондоні, «Смолоскип» у Балтиморі, ж. «Сучасність» у Мюнхені). Цей транзитний канал українського Самвидаву не розкрила ані совєтська, ані югославка таємна служба, хоча власник дому в Новому Саді постійно перебував під їхнім наглядом.
Відомий науковець із Пряшівщини Микола Мушинка дав Покійникові таку високу оцінку: « Отець Роман Мизь один, будучи відірваним від батьківщини, виконав більше, ніж цілі установи у далеко сприятливіших умовах.»
З відходом цієї духовної людини і невтомного працівника на національній і міжспільнотній ниві Україна втратила небуденну і вельми заслужену постать. Втратила Українська Церква, втратила українську наука й культура, втратили українська громада й держава. Але великі справи й численні добрі вчинки, що їх зробив і започаткував св.пам. о.Роман Мизь, завжди нагадуватимуть про нього й утвердять на віки його пам’ять для майбутніх поколінь.
Прах Покійника для вічного відпочинку буде переданий землі в Руському Керестурі, найстаршому українському поселенні в Сербії. Нехай Бог прийме його душу у царство небесне і винагородить його сторицею, і нехай земля йому буде пухом.
Вічна йому пам’ять!
Київ, 15 листопада 2017 р. Андронік Кармелюк
