Професор, доктор політичних наук Тереса Астрамович-Лейк з Вармінско-Мазурського університету в Ольштині, стала першою від двох століть жінкою, почесною професоркою Національного університету «Львівська політехніка». Це звання одноголосно присвоїв їй Сенат політехніки, а 25 жовтня, в актовому залі, у присутності наукової кадри і запрошених гостей вручив їй ректор цього університету проф. Юрій Бобало. Лаудацію у честь нової почесної професорки згаданої львівської альма матер, яка зараховується до чільної першої п’ятірки вищих освітніх закладів України, виголосила проф. Ярина Турчин, директор Інституту гуманітарних і соціальних наук університету. Останньою жінкою, якій до цього часу було надано це почесне звання політехніки була 1912 року Марія Склодовська-Кюрі. Цей титул, з-посеред поляків мав теж колишній президент РП Ігнацій Мосціцький.
– Тереса Астрамович-Лейк – це доктор політичних наук, професор Вармінсько-Мазурського університету в Ольштині, – підкреслила в слові проф. Ярина Турчин. – Як академічний викладач, професор Тереса Астрамович-Лейк передусім пов’язана з закладами вищої освіти міста Ольштина, – продовжила Я. Турчин. – З 1991 року розпочала свою професійну діяльність у Вармінсько-Мазурському університеті (на той час ще Вищій педагогічній школі) з посади асистента і подолала шлях до керівника докторантських студій та професора Інституту політичних наук. У науковій роботі спеціалізується на дослідженнях історії польської політичної думки та прав людини. Вона автор близько ста наукових статей, чотирьох авторських монографій, десяти колективних монографій та одного словника. Здійснює наукове керівництво аспірантами та магістрами. Член редакційних колегій шести наукових видань, у тому числі й тих, які належать до бази даних Scopus. За особливі заслуги в розвитку університету Тересу Астрамович-Лейк нагороджено численними відзнаками: «Медаллю державної комісії з питань освіти» (Міністерство освіти Республіка Польщі), 2012 р.; Нагородою ректора Вармінсько-Мазурського університету ІІ рівня (за наукову роботу), 2014 р.; Нагородою ректора Вармінсько-Мазурського університету І рівня (за наукову роботу), 2015 р.; званням «Золотий Лавр Вармінсько-Мазурського університету», 2017 р.; кілька разів Нагородою ректора Вармінсько-Мазурського університету ІІ рівня (за організаційну роботу) тощо. У своїй діяльності професор Тереса Астрамович-Лейк послідовно демонструє відданість принципам правої держави та ідеалам демократичного поступу. В 1995 році закінчила Школу з прав людини Гельсінської фундації прав людини та була уповноважена до моніторингу дотримання прав людини різними інституціями Вармінсько-Мазурського воєводства. Впродовж 2008–2010 рр. була учасницею відомої програми згаданої фундації «Моніторинг незалежності медіа». 2018 року обрана депутатом Вармінсько-Мазурського сеймику VI скликання від Громадянської коаліції. Нині вона голова комісії з міжнародних відносин, член бюджетної комісії, а також комісії з питань національних меншин, що є єдиною такого роду структурою в Польщі, створеною в 90–х рр. ХХ ст. з ініціативи Мирона Сича та Віктора М. Лейка.
Проф. Я. Турчин підкреслюючи, що Вармінсько-Мазурське воєводство – це край етнічного розмаїття, багатокультурності, який через відомі історичні обставини став бáтьківщиною для представників різних національностей, також і й найчисельнішої нині української, що середовища національних меншин знають Тересу Астрамович-Лейк, як громадську діячку – захисницю їх прав, зокрема і в середовищі української громади, яка внаслідок операції «Вісла» є найчисленнішою у Вармінсько-Мазурському воєводстві.
Багато років поспіль Тереса Астрамович-Лейк має тісні контакти з представниками української національної меншини, всесторонньо підтримуючи українські освітні та культурні осередки, популяризуючи українську культуру, організовуючи заходи на вшанування пам’яти всіх, хто постраждав внаслідок операції «Вісла», – говорила Я. Турчин.
Вона підкреслила, що Тереса Астрамович-Лейк належить до «генерації наукових, культурних і громадських діячів, які всіляко підтримують співпрацю з Україною та сприяють наближенню нашої держави до об’єднаної Європи, використовуючи для цього інструментарій наукової дипломатії». Передовсім ідеться про налагодження комунікації та партнерських взаємин з Національним університетом «Львівська політехніка».
Офіційна співпраця між Інститутом політичних наук ВМУ та Інститутом гуманітарних та соціальних наук НУЛП розпочалася у 2015 році, а першим її проявом стала участь українських науковців у міжнародній конференції з проблематики функціонування органів місцевого самоврядування, організованої з ініціативи професорки в листопаді 2015 року. Згодом, у грудні 2015 року, у Вармінсько-Мазурському університеті відбувся перший Українсько-польський форум, який став успішним науковим проектом. В 2021 році у Львівській політехніці проведено вже шостий такий захід за участі не лише академічних дослідників, а й політиків, дипломатів та представників регіональної влади Вармінсько-Мазурського воєводства та Львівської області.
– Також до проведення форумів долучилося майже 200 студентів з різних університетів України і Польщі, що створює передумови для посилення співпраці між нашими державами,- продовжила Я. Турчин. – Форум – це дуже вагома, але не єдина форма співпраці, позаяк за сприяння Тереси Астрамович-Лейк вдалося організувати близько 20 наукових закордонних стажувань викладачів Інституту гуманітарних і соціальних наук (у тому числі в рамках нагороди імені Івана Виговського Студій Східної Європи Варшавського університету, NAWA), реалізувати два міжнародних наукових ґранти з проблематики національних менших України та Польщі за підтримки міністерств освіти та науки обох держав, а також Вишеградського фонду, проводити двосторонні академічні обміни в рамках європейської програми Еразмус+ чи «Візит-професор». Надзвичайно важливою формою співпраці є реалізація програми «подвійних дипломів» між двома освітянськими інституціями. Студенти Львівської політехніки, які навчаються за освітньою програмою «Міжнародні відносини», мають змогу, навчаючись у партнерському закладі, проходити практичну підготовку в численних закордонних інституціях та здобувати дипломи Вармінсько-Мазурського університету за спеціальністю «Політологія»… Професорка завжди слідує своєму незмінному життєвому кредо «Коли є мета, віра в її досягнення, то завжди відкриється шлях до її реалізації». Вона любить казати: «Живемо тим, що нас єднає. Думаємо про майбутнє, яке маємо розбудовувати спільно з нашою молоддю задля кращої перспективи українського та польського народів, України та Польщі в об’єднаній Європі». Своєю діяльністю, цінностями і любов’ю до людей Тереса Астрамович-Лейк стирає кордони, наближує наші народи та держави в їхньому спільному прагненні до розвитку та процвітання, множить славу та кристалізує нові перспективи наших університетів, які посідають гідне місце в міжнародному освітньому та науковому просторі.
Тереса Ева Астрамович-Лейк народилася 23 червня 1966 року в Орнеті. Її родина походить з Віленщини, з околиць Ошмян, що сьогодні розташовані на теренах Білорусі. Закінчила школу в 1981 році у місті Пєнєнжно, а в 1985 році – Економічний ліцей в Тчеві. З 1986 року навчалася у Вищій педагогічній школі в Ольштині та отримала диплом про вищу освіту за спеціальністю «Суспільні науки» та додатковою спеціальністю «Історія». У 1991 році була обрана за конкурсом на посаду асистента Інституту філософії та суспільних наук Вищої педагогічної школи в Ольштині, де розпочала свій професійний шлях. Сьогодні це Вармінсько-Мазурський університет. З 2000 до 2018 року – ад’юнкт Інституту політичних наук Вармінсько-Мазурського університету в Ольштині. З липня 2018 року – надзвичайний професор Вармінсько-Мазурського університету. З 2015 року виконує функції керівника докторантських студій з політичних наук, а серед її студентів є докторанти з України. Основними напрямами науково-дослідної роботи Проф. Т. Астрамович-Лейк є права людини та національних меншин, а також дослідження польської політичної думки.
Почесна професорка Національного університету «Львівська політехніка» Тереса Астрамович-Лейк, представилася учасникам врочистого заходу українською мовою. У її слові до присутніх було чимало новинок, які представляють регіон Вармії і Мазур, як різнонаціональний з багатьма різними віросповіданнями і культурним розмаїттям, що впливає на особливу толерантність мешканців.
– У час, коли видатний астроном Микола Коперник (був учнем видатного українського вченого Юрія Дрогобича – С. М.) працював на теренах Вармії, в сусідніх Мазурах у 1525 році утворилася перша протестантська держава під впливом лютеранського перевороту в Церкві під назвою Реформація, що спричинило розвиток національних мов та популяризацію друкарства, – наводила вона приклад. Народження цієї держави зобразив у своїй картині «Прусська присяга» Ян Матейко, дух якого витає в цій залі… Водночас у тодішній столиці Вармії – Лідзбарку майже тридцять років жив і працював єпископ Ігнацій Красіцький, відомий як принц поетів. Народившись у Руському воєводстві, він закінчив єзуїтський колегіум у Львові; перед тим як стати єпископом, був каноніком київським та куратором катедри у Львові. У своїх сатиричних творах він критикував розбещеність польської шляхти та духовенства, що незабаром призвело до занепаду Річпосполитої. Як влучно він написав: «коли всі засоби порятунку не спрацювали, серед добрих друзів собаки зайця з’їли»…
– Нарешті, у Ґіжицьку на Мазурах у 1838 році народився Войцех Кентшинський – історик і письменник, який сприяв розвиткові Інституту Оссолінських у Львові, будучи його директором упродовж сорока двох років (сьогодні Національна бібліотека імені Василя Стефаника), і був похований на Личаківському кладовищі. Я маю велику честь належати до Наукового товариства імені Войцеха Кентшинського в Ольштині, яке об’єднує видатних дослідників історії регіону Вармії та Мазурів, – продовжила вона. – Вищезгадані видатні діячі, які відзначилися в історії мого регіону, формували й розвивали європейську науку та культуру. Їхні праці також сьогодні варті інтелектуальної рефлексії. Ці люди мають різне походження, для них характерні національні й релігійні відмінності, але саме завдяки своїй різноманітності всі вони творили багатство нашої культури.
– Національна, релігійна та культурна розмаїтість також і сьогодні притаманна нашому регіонові в Польщі, – підкреслила Тереса Астрамович-Лейк. – На Вармії та Мазурах поруч із поляками проживають німці, українці, білоруси, литовці, росіяни та роми. Вармінсько-Мазурське воєводство межує з Калінінградською областю, яка належить територіально до Російської Федерації, а також з Литвою. Недалеко проходить кордон з Білоруссю. Все це робить нас більш толерантними та відкритими до співпраці, але передовсім до іншої людини… Це своєрідне genius loci, це моє ДНК. Найкращим прикладом цього є Вармінсько-Мазурський університет. Хоча він існує лише з 1999 року, проте свої університетські традиції формує вже понад сімдесят років. Наша alma mater поєднує в собі класичну форму університету та сучасні тенденції. Поряд з юридичним, медичним, економічним, гуманітарним факультетами та факультетом соціальних наук, а навіть богословським, ми маємо машинобудування, будівництво, геодезію, ветеринарію, охорону навколишнього середовища та науку про харчування. Інститут політичних наук, де я працюю, вже тридцять років проводить дослідження щодо процесів ухвалення рішень у політиці, міжнародних відносинах, національній безпеці та державному управлінні в Польщі та європейських країнах. Мої наукові інтереси зосереджені на історії політичної думки та правах людини, включаючи національні й етнічні меншини. Порушення прав людини завжди рано чи пізно призводить до злочинів, які випускник юридичного факультету Львівського університету Рафал Лемкін, виходячи з досвіду Другої світової війни, кваліфікував як геноцид, включаючи радянські злочини Голодомору в тисяча дев’ятсот тридцять другому і тридцять третьому роках… Як сказала в Стокгольмі Ольга Токарчук, польська лауреатка Нобелівської премії українського походження, «щось не так із сучасним світом». Далі вона додала, що ліком для його відновлення може бути ніжність, яка, цитую, «зауважує між нами зв’язок, подібність та ідентичність…, показує живий світ, взаємопов’язаний, співпрацюючий і взаємозалежний»…
Завершуючи свій виступ почесна професорка сказала: Коли я починала співпрацю з Львівською політехнікою, та й тепер мене часто запитують, чи маю я українське коріння. До цієї пори я відповідала, що не маю. Однак від сьогодні я маю українське коріння – це Львівська політехніка.
Степан Мігус
Фотографії з архіву проф. Тереси Астрамович-Лейк.
