Йосиф Сірка
1 липня – день підписання 1867 р. угоди між британськими колоніями Північної Америки про Конфедерацію під назвою Канада. Таким чином постала нова держава цілковито мирним шляхом. Оскільки США воєнним шляхом здобули незалежність, то канадський шлях до незалежности відбувся без кровопролиття, яким була позначена боротьба США за вихід з колоніяльної залежности.
Канадські ЗМІ широко й детально повідомляли про триденне савяткування знаменитого „дня народження” Канади. Країна пережила вперше високий рівень канадського патріотизму, гордости за свою демократичну країну, яку вважають „найкращою у світі”. Цей патріотизм вартісний і тим, що це, мабуть, одинока країна у світі, де найрізноманітніші національності, представники різних расових та релігійних груп щиро демонстрували та відверто висловлювали свій канадський патріотизм. Святкування ювілею канадцями можна прирівняти до величезного букету найрізноманітніших квітів, краса та міцність яких полягає у єдності різноманіття.
Такої гордості за свою країну можна досягти тільки завдяки повазі законности, перед якою всі почуваються рівними. Звичайно, що не всі мешканці Канади були щасливими з цього ювілею. Дали про себе знати і ті, які визнані канадькою Конституцією як Перша нація – індіяни, ескімоси та інші абориґени. Для них дата 1-ого липня 1867 р. є лише закріпленням влади окупантів, які в декотрих місцях перебрали навіть назви їхніх місцевостей.
Загарбання европейцями, а пізніше й азіятами та африканцями їхніх споконвічних земель позбавило їх не тільки території. Справа в тому, що загарбники принесли з собою і хвороби та звичаї, які й винищували цілі племена. Так воно вже велося в розвитку нашої цивілізації, що перемагали ті, які першими заволоділи залізною зброєю. Потім почали вдосконалювати зброю масового нищення, вершиною якої стали атомні бомби, якими лякають досі беззбройних.
Канадський уряд розуміє, що тубільцям, тобто, членам Першої нації, було завдано багато кривди. Тому й голова уряду Дж.Трюдо постійно закликає до обговорення проблем абориґенів, щоб їм належно віддячитись за те, що вони не зайнялись якимось тероризмом у своєму відчаї, коли опинились у незначній кількості до мільйонів емігрантів з цілого світу.
Лише за останні 20 років у Канаду прибуло 6 мільйонів нових емігрантів, а число їхнє щороку зростає. На фоні різноманіття націй представники індіян, чи ескімосів поступаються своїм числом, оскільки декотрі племена нараховують ледве одну-дві тисячі членів. Багато племен вже забули рідну мову, яку зараз допомагає відновлювати центральна влада фінансовою допомогою. Та все ж є надія, що діалоґ дасть нагоду порозумітися.
Піднесений канадський патріотизм контрастує, в значній мірі, з проявом українського патріотизму в Україні. Зокрема в очі впадає, що за 20 років до Канади прибуло 6 мільйонів чужинців, а в Україні за майже такий період насення зменшилося, певно, на 10 мільйонів. Звичайно, скажете, війна. Це безперечено, що має вплив російська війна проти України, бо ж Росія не тільки провадить війну, але й окупувала територію, цілісніть якої перед цілим світом обцяла захищати.
Але ж, як то кажуть: не одним хлібом людина сита. Незважаючи на те, що Канада має такого потужного сусіда, яким є США, вона ніколи не виявляє навіть в думках бажання про якесь приєднання до сильного сусіда. Зрештою, обидві країни були британськими колоніями, тотбо, мали спільного короля-окупанта. Це могло б нагадувати „спільного” царя, який тримав росіян у кріпацтві, а потім закріпачив і українців.
Розвиток взаємин між США та Канадою є цілковито протилежним розвиткові взаємин між Росією та Україною. Якщо між півночно-амриканцями панувала й панує взаємоповага, то між Україною і Росією ніколи такого не було. В історії цих двох народів були три нагоди розвиватися у дусі доброго сусідства і порозуміння. Перший раз 1654 р., коли Б.Хмельницький шукав союзника у боротбі з ворогами України, але цар не був зацікавленим у союзникові – йому потрібно було кріпаків.
Другий раз була нагода 1917 р. вже без царя, але кровожерливим комуністам йшлося про збереження імперії під комуністичним пануванням. Тому Українська Народна Респібліка проіснувала лише пару років. Третя нагода була 1991 р., коли „імперія зла” розпалася. Російські шовісти, замість будвати власну країну, почали знов кувати плани на захоплення України. Путін підтвердив свою підступність і власну участь у захопленні Криму перед камерою у фільмі, приясвяченому першій річниці окупанції Криму.
Отже, на прикладах взаємин США та Канади, Росії й України ми бачимо, до чого може довести неповага міжнародног права, чи просто меншого сусіда. Можна не сумніватися, що коли б Росія була на місці США, то Путін вже б не раз хвалився перед своїми „співвітчизниками”, як він керував „операцією допомоги” російськомовним! Не дарма німецьке прислів’я каже: Інша країна, інший звичай!
Канадський приклад патріотизму міг би багато в чому допомогти українцям. Насамперед потрібно собі усвідомити, що у своїй хаті кожен має дбати про свій порядок. А щоб цей порядок дотримувався, то й потрібно розподіляти функції в хаті так, щоб кожен відповідав за свої вчинки, дії. Не можна спокійно сприймати щоденні новини про українські втрати на фронті, бо, так виглядає, що хтось добре проінформований – де, коли і хто перебуває з тих людей, які „турбують” ворога. Хіба це не доказ зради, коли вбивають надійних українських офіцерів, патріотів на передовій?!
Відповідальні військові, державні службовці повинні б прислухатися до поради С.Грабовського, який дуже влучно радить, що робити:
„Найперше слід усунути з усіх владних органів у центрі й на місцях (не кажучи вже про силові структури) «п’яту колону» і припинити діяльність пропутінських засобів масової дезінформації. Антитерористичні структури мають бути поповнені стовідсотково надійними фронтовиками, в яких уже «виробився нюх» на терористів та їхніх посібників. Не обійтися й без формування громадського корпусу національної безпеки, здатного виявляти й знешкоджувати терористичні групи. Одне слово, слід зупинити точковий терор і не допустити його переростання в масовий». (Що далі? г. День, 30.6.17 р).
Канадці гордяться 150-річчам, а україська держава може гордитися тим, що її «хреститель» Володимир вже понад 1000 років тому задокументував «день народження» Русі-України. Мов би «Свідоцтвом про народження» України служить її герб – Тризуб – один знайстарших гербів у світі. І саме це зобов’язує українців до відповідальности, щоб захистити понад тисячолітню історію та недозволити щодня вбивати цвіт України.
3.7.17 р.
