19.09.1907 – 25.08.1963
Ми є. Ми були. І будемо Ми ! . І Вітчизна наша з нами !
Делеґація Гайльброннської Громади поїхала в Новий–Ульм, щоб з мандрівними приятелями відзначити Поминальний День (60-ліття) борця за українську демократичну державу.
Іван Багряний виріс на Сумщині в бурхливий час першої світової війни, юнаком був очевидцем створення Української Народної Республіки. В нього запалилося прагнення бути учасником розбудови державності. В ході розвитку, після війни, був молодим комсомольцем, навчався на слюсаря, продовжував навчання у студії Академії Мистецтва, почав писати вірші. Через брак фінансів залишив Академію, почав займатися мистецтвом в дитячих будинках та в сиротинцях, виступив із комсомольської організації. У 1925 вступив до літературного об‘єднання «Майстерня революційних слів» тут запізнав Валер’яна Підмогильного та Євгена Плужника. Іван Багряний публікувався в журналах «Ґлобус», «Всесвіт», «Життя і Революція», «Червоний Шлях»
За контрреволюційну аґітацію в своїх творах, Іван був арештований в Харкові у 1932 році, запроторений до «Зеленого Клину», та через спроби втікати йогопереправили на Байкало–Амурську магістраль (БАМ) до насильної праці.
Після повернення в Україну його повторно арештовано 16 червня 1938 року за націоналістичні та контрреволюційні зв’язки. Але в нових “злочинах” Багряний не признавався, а вся радянська каральна система була заточена на “признання підслідного, як найкращий доказ”, і в квітні 1940 року Іван Багряний був звільнений, бо прокурор не міг ніяку провину доказати. У постанові від 1 квітня 1940 року зазначено, що всі свідчення про контрреволюційну діяльність належать до 1928—1932 років, за що він уже був засуджений, а «…інших даних про антирадянську діяльність Багряного-Лозов’яги слідством не добуто». Під час Другої Світової війни Багряний писав для ОУН пісні та брав участь у створенні Української Головної Визвольної Ради (УГВР), у розробці її програмових документів.
В той самий час він займався літературною справою. У 1944 році написав два романи «Тигролови» та «Гуляй поле». Перед закінченням війни, Багряний емігрував до Німеччини та написав брошуру «Чому я не хочу повертатися до СРСР». Це була політична декларація еміграції з СРСР.
1948 Багряний заснував «Українську революційно–демократичну партію“. Одночасно він видавав газету «Українські Вісті», яку редаґував аж до смерті. Багряний очолював «Екзекутивний Комітет Української Національної Ради» (УНР), так само він був заступником «Президента УНР Степана Вітвітцького.
Філія об’єднання Української Демократичної Молоді в Чікаґо номінувала в 1963 році Івана Багряного на Нобелівську премію, але не змогла довестисвою ініціятиву до логічного завершення. Шкода, що Номінацію не довели до кінця, бо якраз у своїх творах «Тигролови» та «Сад Гетсиманський» автор детально описував свавілля в «Совєтських насильних таборах», про які світ довідався через 20 років через Олександра Солженіцина «Архіпелаг ҐУЛАҐ».
Іван Багряний помер в 25 серпня 1963 був похований на цвинтарі Нового–Ульму.
У 1921–1928 Іван Багряний переважно писав оповідання, такі як «Етюд», «Мадонна», «Заєць», «Петро Каменяр», «Пацан» та «Рука».
У 1926–1930 Іван Багряний здебільше працював над віршами, в яких відбиваєтся його особистий досвід, для цього він виступив з комсомолу: «Монголія», «Собачий Банкет», «Аве Марія», «Батіг», «Ґуттенберґ», «Комета», «Антон Біда – герой труда».
У 1944 написав твори «Генерал», «Морітурі» Збірки поезії «Золотий Бумеранґ», «Пісні».
У 1930, 1944, 1950, 1957, 1963 — романи «Скелька», «Тигролови», «Сад Гетсиманський», «Маруся Богуславка», «Людина біжить над прірвою».
1944, 1946, — Есей «Україна біля Тихого Океану», «На новий Шлях», «Чому я не хочу повертатися до СССР», «Народження книги»,
У 1943–56 роках творив також дитячу літературу: «Казка про лелек», «Колискова», «Телефон».
Поїздка Делеґації Гайльброннської Громади включала потребу привезти бандуру для оперного співака Сергія Іванчука, який готує нову композицію на День Незалежності. Пан Сергій, як волонтер, врятував біля 100 людей під обстрілами, сам отримав пят куль, три попали в легені та дві в ноги. Українські лікарні переслали пораненого до Німеччини, де «Мілітарна лікарня» Нового-Ульму рятувала смертельно пораненого оперного співака Сергія Іванчука. Велика подяка Німеччині.
Анастасія Козак (Українська Громада Гайльбронн)
