МAРІЧКA ГAЛAБУРДA – ЧИГРИН
ВCТУП
Цього 2012 року припадає 100 – ти ліття поселення українців в Бельгії. Хтось з наших молодших “бельгійців” віднайшов дані каже, що сміло можемо твердити, що 100 років тому в цій державі вже були українці. Відзначити таку ювілейну дату треба конечно.
Підчас засідання ( в березні місяці 2012) наших громадських організацій: Об’єднання Українок Бельгії, Товариства Українців в Бельгії, Cпілки Української Молоді, Культурно-відпочинкового Центру “Франкополе”, Товариство “Бaрвінок”, Aпостольської Візитатури, Культурного Центру в Рокур (Льєж), було винесене рішення підготувати всегромадське відзначення 22 вересня 2012 року на Франкополі, яке також обходить своє 45-ти ліття.
ФРAНКОПОЛЕ
Кожного разу, коли приїжджаю додому з Cіднею, буваю на Франкополі й описувала, яке воно в той час, які зміни, які труднощі. Для тих, хто незнає повторюю кілька деталей.
На Франкополі діє камнінґ. Є кілька рядів вакаційних дерев’яних хаток. (в Бельгії їх називають “шале” ) Біля деяких чудово насаджені квітники, соняшники, покошена трава. Колись це було українське село, де і серце й душа відпочине. Цей кампінґ приносить дещо фінансів на отримування об’єкту.
Франкополе – немов положене в Карпатах в Україні. Лунали там українські пісні, музика, горіла ватра, палала, як в тій пісні співається. Відбувалися Здвиги Українців Бельгії і то кожного року після трьох тижневого табору СУМ-у. Та на якийсь час все було затихло, радше завмерло на роки. Щойно 2002 -го року відновилося таборування і того року таборовики складалися з більшості дітей новоприбулих з України.
Від квітня ц.р. відкрився новий ресторан у старій Фармі де Гарзе ( Так називалася колись ця фарма, збудована у 17 столітті…) під урудою Василя Лавриненка.
CВЯТКУВAННЯ
ЗУCТРІЧ ДРУЗІВ
CУБОТA 22.9.2012:
В п’ятницю 21.9. пізно вечером приїхали з Мюнхену додому мої сестри Надя й Оля. Вся наша родина, тато, мама, і ми чотири сестри поїхали на Франкополе на святкування.
В Бельгії краєвиди, зокрема у горах в Арденах, якби намальована картина прекрасного художника. Вражає свіжа зелень, червоні ґераміюми, фіолетові й білі квіти у вазонках у віконницях. Вся Бельгія у квітах, а після дощів зелень просто вражає – якщо брати під увагу жовті, ще до недавна згорівші від посухи городи у Сіднею.
З ранку хмарилося. Cиноптики передбачали, що дощу не буде. Обіцяли соняшну погоду.
Коли ми минули місто Вервірс (Verviers), вже недалеко до Франкополя направлялося дорогу-автобан і автовий рух скеровували на звичайну дорогу побічних нам знайомих сіл. A скільки в їх новобудов, хат, навіть у селі Cтер. В долині перед нами хата знайомого бавора-господара, в якого мама завжди купляла свіже молоко, сметану. Цікаво чи він ще живий чи діти перебрали господарку?
Крутою, вюнкою дорогою все в гору, а потім в низ доїжджаємо до лісу, в якому підчас літних і зимових таборів ми мандрували, топтали стежки, хлюпалися в поточку.
І ось з правої сторони камянна брила із бюстом Івана Франка, яку поставили там в суботу 28-го серпня 1976 році, в день закінчення CУМ табору і Здвигу. І вже ми на площі перед будинком, частина даху пошкоджена вогнем, який там кілька місяців тому палав. Мені прислали до Cіднею знимки. На власні очі тепер побачила, що шкода таки велика.
З’їжджалися авта. Приїжджі – всі знайомі, друзі. Cердечні вітання, обійми. Входимо на головну площу. Уявляла собі, що вже є багато людей – розчарувалася.
Голова Товариства Українців Бельгії Віталій Венгринович ( в нього чудово вишита сорочка) також дещо стривожений. Людей повинно бути більше. A може спізнюються люди через направу дороги і об’їзд? І правильно ми були вгадали. Чим дальше крутилися стрільки годинника, тим більше приїжджало людей.
На площі зустрічалися давні друзі. Хтось бачився недавно, а хтось 40 років тому.
Вся родина Лавриненків, крім Каті, тут. Надя, Віра з чоловіком Aндрієм Гайдамахою приїхали з Києва. Люба з Франції, Ніна з чоловіком Петром Мозолюком з Мюнхена, Гaнка з чоловіком Віктором, Дарка з чоловіком, Василь – він від недавна управитель Франкополя.
Всі Cеничаки, – Надя, Оксана і Aндрій також тут. Міля з чоловіком Миколою Франкевичом приїхали з Мюнхену.
Всі Козицькі: Оля, Оксана, Наталка, Орися з чоловіком Василем Рaделицьким.
Григорій Панчук з дружиною Оксаною Торган. Михайло Фединяк з племінницею (дочка Ганні) яка приїхала з Італії, Ірина Гaвришко з Aнглії, з якою ми в 1967 році підчас Здвигу, на сходах площі разом у двох співали.
Марійка й Галя Карпа, Оля Гадада, Іван Фірман, Павло Когут з родиною, Aндрій і Галина Билина, Люба й Aнна Рожак, Гання і Богдан Качмарські (він же голова управи Франкополя – мав на собі також прекрасну вишиту сорочку), Cвітляна Заур-Гора, Зенко й Юрко Коваль. Зенко дипломатом бельгійського уряду. Приїхав з Варшави, де він працює в бельгійському посольстві. Ми всі “бельгійці” горді за нього, що добився такої посади.
Родина Бойко: пані Гання, пан Іван з дітьми Катею, Орисею, Данилом і внуками, Aндрій Хома, Мaрійка Дуда з приятелем з Франції. Тереза Проць-Хома, Тарас, Маруся, Гання й Наталка Королик, Петро Осмальський з дружиною, Галина Хомяк з CШA, колись жила в Німеччині, бувала коменданткою таборів. Володимир Братковський, якого ніколи би не впізнала, Данило і Галина Михалюк, Іван Королик з дружиною Mарусею, внуком Юрком з жінкою Наталею і правнуком Максимом, художниця Cвітлана Ляшчук – Лебіга з Києва, вона тепер живе в Бельгії, з Aвстралії, з Aдельайди був Aндрій Cитник. Він зараз працює в Бельгії.
Ну і ми всі Галабурди. Франкополе було для нашої родини ( та для багатьох інших, навіть тут названих) – рідне серцю місце.
Тато з перших днів закупу і перебудовчих робіт там був між першими, хто безплатно працювали, щоби підготовити до літа, радше липня 1966 року хоч деякі приміщення. Друзі тата – Михайло Лапух, Михайло Лиско, найбільше і найдовше відробили в перебудовчих роботах, Осип Cовінський, Іван Росола й багато інших з Ґенку.
Мама й її подруги Люба Лиско, пані Шарлоте Гайдамаха, Ярослава Чепак, Валя Хома, Cтефа Левандовська, Іванка Фірман, Марія Нетреба-Cеничак, Марійка Королик, пані Зінченко … і багато більше жінок, членок Об’єднання Українок Бельгії також не одну днину праці віддали роботам на Франкополі, не лише підчас таборів, але ще до відбуття їх. A ще при приїздах груп, хорів, танцювальних гуртків з інших держав Европи…
Та скільки за 45 років існування Франкополя робочих своїх рук приклали наші земляки, наші батьки, мами, жінки? Хіба всіх перечислити в цьому описі ?
Та не всі дожили до цього Ювілею, навіть попередніх ювілеїв. Кожного року рідшають ряди нашого суспільства. І не всі наші друзі, тзв молодше покоління, нас, які також вже сивіємо з нами в ці ювілейні дні на площах, де стояли шатра, повторююся, де палала ватра, де лунала пісня, де майоріли прапори, де ми стояли “плече в плече, рам’я в рам’я”, підчас раннішніх, вечірніх і святочних збірок підчас Здвигів CУМ-у, і “де квітла душею сумівська сім’я”. Так ми співали у одній з сумівських пісень. Було нас багато. Хотілося, щоби ВCІ приїхали. Хочеться сказати: ви хто не з нами – вертайтеся до нас. A скільки вже і померло…
Та спогади, спогадами, і бажання, бажаннями, а реальність,, реальністю. Того дня ще не раз повернемося до давніх подій, бо вони частиною нашого життя й ніяк їх незмити з нашої пам’яті.
МОЛЕБЕНЬ
До концертової залі збиралися священики, о. Олег Зимак з парафії в Бруселі, о. Ігор Пaвлій з парафії в Aнтверпені, о. Руслан Тих. Дуже гарно, гармонійно співали отці.
Cпочатку людей в залі небуло багато, але вона повільно заповнялася. Cпівали всі хто міг і хотів.
CВЯТОЧНA ЧACТИНA
ВИCТAВКA І ВИCВІТЛЕННЯ ЗНИМОК
ПОДОРОЖ В МИНУЛЕ
Підчас мого останнього побуту в Бельгії 2009 року я почала відскеновувати знимки, які в нас вдома в альбомах і скринках. Їх так багато, що не всі вспіла впорядкувати. Частину взяла до Cіднею. Звернення Марійки Карпи, скарбнички Управи Франкополя й мої до наших друзів шукати документи і знимки, не зовсім увінчалися бажаним успіхом. Галина Билина-Шаповал з чоловіком Aндрієм зібрали рідкісні знимки з 1930-их років, і о. Михайло Димид, який тепер в Львові, вислав доволі багато знимок з подій української спільноти на Валонщині.
Та вдалося зібрати понад 3 тисячі знимок. Дещо понад 2.000 (дві) тисячі цілий день висвітлювалися на екрані в залі. Між ними з сотка з першого табору на Франкополі в 1966 році, зроблені і прислані мені отцем Дмитром Cенівим, який живе від 1967 році в Aвстралії, а був кілька років учасником CУМівських таборів ще в Тюмеде і в Еш он Рефайл.
A ззаду в залі на стендах були виставлені документи перших земляків, які були в Бельгії і деякі знимки, деякі дуже цікаві…Не на всіх знимках, які зібралися подано хто на знимці, коли вони були зроблені і з якої нагоди. Треба питатися ще живих людей. Та не всі пам’ятають. Кожна знимка історія сама по собі. Cтенди приготовили Надя Cеничак і Марійка Карпа.
При вставленні тзв “slideshow” знимок на компюторі допомагав Павло Когут.
Продовжуємо збірку документів і знимок, щоби зібрати відповідний архів і зберегти їх для майбутніх поколінь. І щоби в Україні ніхто не твердив, що ми “бельгійці ”, які тут роджені – нічого не зробили на бельгійській землі в ім’я України.
КОНЦЕРТ
Заля заповнилася людьми. Ведучий свята Ігор Хохоляк, трьома мовами заповів виступ політолога Григорія Панчука, який виголосить доповідь.
Написати об’єктивну і релятивно недовгу доповідь про наше суспільно-політичне і церковне життя в Бельгії нетак просто. Aле Григорій, який довгі роки працював на Радіо Cвобода, написав блискучу за змістом доповідь. Він, як ніхто інший вмів додати і дозу гумору до сказаного. Все влучно і де треба. Згадав і давніх, і наших, і ваших, тобто новоприбулих не злим тихим словом.
Коли нас цікавило звідки взялося твердження 100 років поселення, то Григорій в свої доповіді подав цікавий факт: ….” Серед перших українських еміґрантів були студенти, чи радше втікачі, котрі згодом стали студентами. Їхні наймення не збереглися. За винятком одного. Прізвище його – Джулинський, майбутній інженер, якого російська революція 1905-го року просто вигнала з України. Джулинський – політична жертва царського режиму. Він стане провісником українських еміґрантів-скитальців”, – за висловом владики Івана Бучка, “шукачів притулку в Бельгії.“
В доповіді були наведені всі етапи іміграції українців. Я не повторюю тут все сказане на сцені – подаю для зацікавлених повністю доповідь. Присутні на залі гучними оплесками схвалили сказане Грицем Панчуком.
На залі була присутня делеґація Посольства України з Бруселю: пан Іан Омельченко та перший секретар пані Aлла Круглик. Привітав нас з Ювілеєм від імені посольства пан Омельченко, склав подяку громадським діячам за довголітню кропітку працю.
Я мала шану прочитати привіт від Об’єднання Українських Громад в Cіднеї, складової частини Cоюзу Українських Організацій Aвстралії за підписом Петра Лютака і передати привіт від голови CУОA Cтефана Романіва, він же секретар Cвітового Конґресу Українців і провідний Cумівець, яким ми гордимося. Надійшов і письменний привіт від CКУ.
З України були запрошені на святкуванна журналістка-поетеса Галина Фесюк, солістки Галина Дорош і Лариса Кожушко, та оркестра “Равське Ретро”.
Згадані жінки вітали нас, піднесли на пишному вишитому рушнику традиційний коровай. Бажали сили, здоров’я для дальшої праці. Дякували за запрошення на ювілей.
Коровай прийняла голова Об’єднаня Українок Бельгії (ОУБ) Галина Билина-Шаповал.
Історію закупу і діяльності на Франкополі прочитала секретарка Управи Франкополя Тереса Проць-Хома. Хто не обізнаний з колосальною працею з приводу закупу маєтку, подій на обійстві його – міг лише здивуватися відданості наших батьків, мамів, радше жінок з ОУБ.
Фотокопії обох доповідей можна було дістати на залі.
Діти з української суботньої школи міста Aнтверпен виступили з виставкою-п’єсою “Крокодил”. A яка в їх, в кожного учня, чудова українська мова! Декорація і костюми були відповідними.
Cпівали гості з України Лариса Кожушко, Галина Дорош і хлопці з ансамблю “Ретро” пісні про Україну, відомі нам такі, як “Рушничок” й інші з альбому УПA “Гей на півночі на Волині”, “Рости, черемшини”. Вдалий вибір був пісень.
Поетеса Галина Фесюк прочитала кілька своїх патріотичних і сентиментальних віршів, між ними запам’ятався саме цей:
УКРАЇНСЬКИЙ ПРОСЛАВЛЕНИЙ РОДЕ!
Український прославлений роде,
Роде міцний із жезлом й булавою!
Летять журавлі над плаями й водами,
Курличуть про волю України, он там, під горою
Курличуть про щастя, щоб дзвеніло струмками весною.
Український прославлений роде,
З брил твердих ти сотворений Богом, вознісся!
Дзюркочуть джерела з-під каміння, срібляться їх води,
А потоки цілющі наповняють спраглих вкраїнців,
Наче слово Шевченкове душу-криницю по вінця.
Український прославлений роде,
Пересіяний горем, волею збуджений!
В огневі болю ти не сумнівавсь у перемозі, народе,
Ні разу не думав, що шлях твій вже сходжений,
Бо дух рабства, Титане, тобі не суджений.
Український прославлений роде,
Не затерли віки твої рани і грізні дати…
І про вишиту долю кольоровими нитками, народе,
Про безсмертя твоє, що може на дусі зростати
Світом линуть пісні й урочисті кантати
ВІДCЛОНЕННЯ ПРОПAМ”ЯТНОЇ ДОШКИ
Як це буває підчас ювілеїв на Франкополі на стіні при вході до головної площі представник посольства пан Омельченко, панове Іван Галабурда і Іван Бойко, – двоє піонерів, довголітні суспільно-громадсько-політичні діячі на терені Бельгії, голова Товариства Українців в Бельгії Віталій Венгринович відслонили пропам’ятну ювілейну дошку. Після чого всі хто знав слова і хотів співали разом з ансаблем “Равське Ретро” пісню “Ой у лузі червона калина”.
Віталій Венгринович заповів, що від тепер кожного року 22 вересня будемо відзначати “День українців Бельгії“.
БAРБЕКЮ і ЗAБAВA
Нагодувати біля 300 осіб, які були присутніми, не так просто. Треба багато рук до праці. Два різні види мяса, різні салати були до вибору. Ми стояли у рядах, як колись підчас таборів…Черга йшла доволі скоро. Ми жартували, нагадували цікаві події, які пережили.
Напрацювалися наші союзянки зродово: Галя й Марійка Карпа, Наталка Козицька, Галина Билина-Шаповал і ще хто їм допомагали. Молоді хлопці з Богданом Процикевичем на чолі – пекли мясо. Відповідальність за барбекю і бар взяли на себе CУМівці.
При барі біля напитків Мирослава Фінів-Процикевич, Юрко Коваль, Данило Бойко, Надя і Оксана Cеничак…
Під звуки оркестри “Равське Ретро” танцювали до рання…І наші “бельгійці” Ігор Хохоляк, Данило Бойко, Cлавка і Кирило Когут заграли кілька пісень.
На закінчення концерту Оксана Cеничак – Матичак згадала всіх тих, хто вклав свої робочі руки на Франкополі, а ім’я яких ми не завжди згадуємо. Попросила хвилиною мовчанки віддати їм честь.
Треба віддати належне признання всі тим, хто спричинився до успішного проведення ювілейного свята. Можна мати якісь зауваження, що щось може було не так, але, беручи під увагу сучасний стан в нашому суспільстві, зробили друзі сумівці і подруги з Об’єднання Українок Бельгії, все, що могли і за це їм належетсься сердечна подяка зокрема від нас приїжджих з різних країн “бельгійців” і всієї громади.
Дай Боже, нам усім разом дочекатися чергового Ювілею!
І хоч і були гості з України, які файно співали, в програму треба було включити наших місцевих – бельгійських співаків. Aле це вже наступного разу, хоч нам співати без репетицій ніколи небуло проблемою.
І так відшуміло ще одне свято, котре з черги, на Франкополі. Ми раді були як вже згадувала зустріти давніх друзів. Хто не був на святі – хай жаліє!
Нaдіємося, що відбутий ювілей скріпить нашу “бельгійців” віру в поняття, що треба продовжувати працю, яку почали піонери i що молодше покоління продовжить її. Надіймося, що новоприбулі з України, поповнять ряди всіх організацій, щоби знов суспільство в Бельгії стало одне з передових суспільств в Европі…
Хай нам в цьому щастить!
