До столиці Уругваю Монтевідео Український Національний Хор прибуває 28 липня 1923 року й одразу ж дає свій прем’єрний концерт в Teatro Artigas. З зали лунають вигуки публіки: «Mejores in mundo!» («Найкращі в світі!»), співаків викликають на біс сім разів поспіль. Уругвайська преса пише після української прем’єри: «Немає сумніву, що український хор поставив нас перед мистецтвом найбільш високим та найбільш оригінальним» («El Sol», 29 липня 1923 р.), «Маестро Кошиць досягнув абсолютно нового, оригінального мистецтва зі своїм колективом співаків» («El Diario», 30 липня 1923 р.).
Серед представлених українських пісень – «Щедрик», «Ой там за горою», «Почаївська Божа Матір» Миколи Леонтовича; «Ой рано» Василя Ступницького; «Ой сивая тая зозуленька», «Ой на гороньці» Кирила Стеценка; «Була вдовойка» Олександра Кошиця, «Колискова» («Ой ходить сон») Кошиця-Барвінського, а також відомі мексиканські, американські та креольські пісні в аранжуванні українського диригента.
Представлена в Монтевідео музична культура України викликає не лише захоплення, але й практичний інтерес: «Ми вбачаємо в концертах українського хору елемент, що сприятиме піднесенню нашої власної музичної культури» («El Bien Publico», 29 липня 1923 р.).
Відгомін політики культурної дипломатії УНР і настанов Симона Петлюри («українська пісня – своя, незалежна, самостійна, є частиною незалежної України») впізнаються у виразних відгуках на кшталт: «Український хор несе у своїх піснях образ душі народу». Українські прем’єри проходять при заповнених залах за присутності політичного бомонду країни. Концерти відвідує Президент Республіки Хосе Серрато (José Serrato), дипломатичні представництва США, Франції, Мексики, Перу, Великобританії тощо.
Окрім промоції суто національного мистецтва Хор Олександра Кошиця особливо цінується за міжкультурний підхід. Обробки національних гімнів та пісень Мексики, США, що звучать поруч з українським репертуаром, розкривають діалоговий характер української культурної місії: «…не менш виразними вони є й тоді, коли підтримують вібрації душі інших народів, шляхом асиміляції й трансмісії висвітлюють емоційний багаж та красу інших фольклорних традицій».
Саме тому українська музична презентація витримує конкуренцію. Адже поруч в іншому театрі Монтевідео паралельно з українськими концертами йдуть прем’єри під управою Ріхарда Штрауса. Водночас відбуваються гастролі російського піаніста Олександра Боровського. В розмові з Кошицем він цікавиться: «Яка тут публіка?» – «Чудова» – відповідає Кошиць. «Питаю, – каже Боровський, – тому, що я її на своєму концерті не бачив». Криза глядача і брак заробітку й у групи російських «балалаєчників» – «у вересні ми жертвували на їх виїзд пези – збір був у їдальні московки, де ми обідали», йдеться у «Щоденнику» Кошиця.
Усього в Аргентині й Уругваю з 2 червня по 9 вересня 1923 року Український національний Хор дав 94 концерти.
Ілюстрація: Український Національний Хор очима уругвайської преси під час виступів в Монтевідео.
Автор малюнку Radaelli: «Панорама великого українського хору, який з перших виступів викликав сенсацію в Монтевідео».
ЦДАВО України. Ф. 3965. Оп. 2. Спр. 73. Арк. 74.
