Намагались сьогодні пробитись до 31 блокпосту(32-го вже не існує). Не вдалось. Спершу над нами полетіли міни, потім командир блокпосту сказав, що зйомка відміняється. Йде бій. Не хочу думати, що їх чекає доля товаришів, але ніякі інші думки не йдуть до голови, коли розумієш, що от перед тобою стоять бійці, і розповідають як злизували росу з холодної броні БТРа, бо іншої води просто не було. А їхнє командування, замість того, щоб провести масштабну операцію з деблокування блокпосту, впродовж двох тижнів по два-три екіпажі відсилало на вірну загибель бійців, які не мали жодного шансу прорватись на 32-й. І вже тим паче не йшлось про порятунок 100 оточених там солдатів. І от ці воїни, в їхніх розповідях відчувається більша повага до ворога, який попри війну ховав загиблих і виконував дані обіцянки, аніж до свого ж керівництва. Звісно, це не популярні слова і ми не хочемо вірити, що сепаратисти – це не абсолютне зло. Ми малюємо собі образ кровожерливого бездумного чудовиська. Але реальність вказує, що такі створіння можна знайти і у зовсім іншому місці. І для цього не обов’язково перетинати лінію фронту. Натомість заклятий ворог може “попередити про мінометний обстріл” і “передати сигарети”.
І ще одна важлива річ: бійці говорять про більш як два десятка знищених українських бронемашин, які так і не доїхали до блокпоста. Чи правильно я розумію, що це щонайменше сотня солдатів? В екіпажах же ж по 4 людини і більше?
