Полігон біля Урзуфа – дивне місце, де на зубах постійно скрегоче пісок, а випалені нещадним сонцем степи у якийсь момент скочуються просто у солоне море. Тут стабільно немає хіба двох речей: мобільного зв‘язку та паніки щодо останніх подій у Криму. Саме тут і проходять бойове злагодження морські піхотинці.
Різкі, нервові ривки БМП; легкі, мов танок, «каруселі», що крутять сталеві громади танків; грім артилерії, яка прикриває піхотинців ніжною рукою чужої смерті; хаотичний гуркіт кулеметів і гранатометів, що зливається у загальну симфонію перемоги; живі люди, які раз по раз монотонно виконують одні і тіж дії. Кожного разу ця смертоносна карусель розгортається за новим сценарієм, проте навички морпіхів мусять бути відпрацьованими до сліпого автоматизму.
Ось і диригент цього втомленого і закіптюженого оркестру – у загальній метушні де-не-де виринає комбат. Мов бойове знамено, його супроводжує постійне невдоволення. Не так десантувалися. Танк не прикрив БМП, і нещадний вогонь супротивника винищив весь екіпаж. Ланцюг розтягнувся нерівномірно, і бійці розгубилися на полі бою. Здавалося б, суцільний хаос та безладдя, у якому немає й ознак порядку. Та от усього за мить розрізнені загони збираються у єдиний організм, що робить ривок вперед, перебудовується на ходу і валиться на ворога тисячами тон смертельного металу і люті.
Останні репетиції, останні повтори. Цей іспит морпіхи здаватимуть під командуванням Вадима Сухаревського. За його плечами Луганський аеропорт, бив він і коридор Дороги Життя по Луганській області, особисто керував визволенням кількох населених пунктів, був поранений, але вважав за краще повернутися на передову. І от намір здійснився: віднині Вадим керуватиме батальйоном морської піхоти.
– На війні не буде зручних ситуацій. – Лункий голос Сухаревського розноситься перед лавами вояків. – У бою тебе не спитають, з якого плеча ти звик стріляти із автомата. Не можеш стрельнути з правого — стріляй з лівого. Не вмієш – тобі ж гірше. Якщо прикриваєш людей бронею – то не для проформи, а тому що від тебе дійсно залежить життя товаришів. Війна не вибачає тих, хто не вміє реагувати на обставини, тих, хто не знає, що потрібно робити в той чи інший момент. Ворог не дасть вам комфортних умов, варто одразу розраховувати на найскладніше.
Всі вони знають про те, що відбувається нині в Криму, чудово розуміють і інші загрози. Проте на порожні балачки часу немає — ворога морпіхи готуються зустріти власними грудьми. Бійці втомлені, але відчувають себе частиною єдиного смертоносного організму, що стоїть на варті Батьківщини. А от про ситуацію з можливим вторгненням Росії кажуть дуже просто: «Якщо росіяни будуть намагатися сунути далі – живими вони повернуться далеко не всі».
А перед тим, як морпіхи рушать на передову, волонтерські фонди «People’s Project»http://www.
Зовсім скоро ці люди стануть на захист Маріуполя та його берегової лінії. Зовсім скоро всі навички та матеріальне забезпечення можуть знадобитися їм вже в реальному бою.
І головне наше завдання – зробити морпіхів ефективними. Максимально ефективними.
Ми відкрили проект “Захисники Маріуполя” саме для цієї мети.
