Без сумніву, українським солдатам-учасникам АТО довелося набагато складніше, якби не допомога української громади. Більшість спорядження, медикаментів, засобів для захисту було передано не через офіційні структури, які керують АТО, а звичайними українськими громадянами, волонтерами, а також представниками нашої діаспори.
Що дуже приємно, небайдужість проявляють не лише мешканці Києва, Заходу і Центру України. Неоціненну допомогу надають мешканці самих що не є східних регіонів, які перебувають поруч із зоною АТО. Зокрема, величезну активність в цьому плані проявляють мешканці Харкова. Громадські організації, серед яких – Молодіжний Націоналістичний Конгрес, Громадська варта, Євромайдан SOS, харківська Самооборона організували збір та доставку в зону АТО необхідних для українських вояків речей. Звісно ж, далеко не всі їздили в зону АТО, бо в кожного була своя функція: хтось організовував збір ресурсів, хтось доставляв вантажі та добровольців.
Допомога поступає в першу чергу добровольчим загонам. Це 1-й (поки він не відбув у ротацію) та 2-й батальйони Нацгвардії, батальйон «Айдар», а також окремі партизанські добровольчі загони.
Допомога була різною: починаючи від шкарпеток і закінчуючи тепловізорами за 50 000 гривень. Хтось приносив необхідні речі, комусь простіше було передати гроші. Дуже допомогла українська діаспора, зокрема, представники нашої громади в Канаді. Завдяки їй було придбано бус, тепловізори, оптичні приціли, багато військового одягу та спорядження.
За словами координатора волонтерської ініціативи харківян, голови Молодіжного Націоналістичного Конгресу Сергія Кузана, її (ініціативи) першопочатковою метою була підтримка майданівців.
«Але коли ми почали їхати, ми зустрічались з іншими військовими частинами. Звісно, не могли не поділитись. Харків’яни не могли оминути харківських частин; також їздили до прикордонників. Разом з нашими на блок-постах стояли і десантники, і внутрішні війська. Ділились і з ними. Окрім того, в кожного були знайомі, друзі чи родичі в різних частинах. Тож коли ми приїжджали, щоб віддати індивідуальні посилки, не могли оминути й всіх інших, адже не в усіх були друзі, здатні поїхати в зону АТО. Чим далі вглиб Донбасу (території проведення АТО), тим більше ми зустрічали військових частин. В кожного були свої потреби, свої прохання. Ми збирали ці прохання, занотовували, тож назад до Харкова завжди повертались з великим списком потреб. І ці потреби одразу ставали роботою для десятків волонтерів до наступної поїздки», – каже Сергій Кузан.
Голова МНК також зазначив, що допомога харків’ян стала поширюватися не лише на українських солдат та партизанів, але й на цивільне населення, яке постраждало через дії терористів:
«Наші волонтери займались також біженцями та пораненими. Жоден солдат в харківських шпиталях не лишився без уваги – дівчатка-волонтери організували цілодобові чергування», – підкреслив координатор харківських волонтерів.
З автоматом і книгою
Інформація про допомогу громадськості була б неповною, якби ми не згадали про Українську видавничу спілку імені Юрія Липи. УВС необхідно відзначити перш за все за її активну позицію, багатовекторний напрямок діяльності, що спрямований на підняття ідеологічного та освітнього рівня як бійців-учасників АТО, так і мирних мешканців, біженців з зони бойових дій. Зараз пропагандивна діяльність серед жителів Донеччини та Луганщини є не менш важливою, ніж силові заходи. Адже відсутність грамотної проукраїнської пропаганди з боку держави на теренах Донбасу призвела до росту сепаратизму та відповідних наслідків навесні-влітку цього року.
«Книжний фонд УВС за останній час зменшився на 14 тисяч грн. Саме на таку суму було передано патріотичну наукову, ідеологічну, художню літературу УВС на потреби українських вояків, біженців, представників мирного населення», – повідомляє директор УВС ім. Ю.Липи Ярослав Іляш.
«Після того, як було поранено заступника командира з виховної роботи 2-го батальйону Національної гвардії, колишнього голову Сумської організації МНК Олександра Бойка, ми ще більше відчули потребу передати нашому війську ідеологічну літературу. Ми вже передали книги у військовий шпиталь Києва, в якому зараз перебуває Сашко – аби підтримати його, інших бійців, поширювати нашу ідею та укріплювати бойовий дух», – наголосив директор УВС.
Сам Олександр Бойко в свою чергу відзначив, що першою річчю, яку він попросив передати йому в лікарню, були твори Дмитра Донцова.
«Як політрук 2-го батальйону, я, образно кажучи, воював і зброєю, і словом – в одній руці був автомат, а в другій – книга. Інформаційна, пропагандивна, виховна, ідеологічна складова під час війни відіграють не меншу роль, ніж вміння стріляти. Адже там, де є відповідна ідея, є відповідний чин», – підсумував голова сумського осередку МНК.
В свою чергу Ярослав Іляш повідомив, що наразі розглядається питання оперативної передачі примірників газети ОУН(б) «Шлях Перемоги» в розташування українських військових частин, а також для потреб мирного населення з метою ведення інформаційно-просвітницької та ідеологічної роботи.
Сергій Пархоменко
