Вихованці Лохвицької школи на тлі портрета сталініста, автора гімну Москви
Лохвицька міська рада перейменувала комунальний заклад «Лохвицька дитяча музична школа ім. І.О. Дунаєвського». Відтепер заклад матиме назву «Лохвицька дитяча музична школа». Директору закладу Едуарду Чавдару доручено здійснити всі необхідні організаційно-правові кроки для впровадження нового найменування. Рішення про усунення з назви мистецького закладу імені одіозного сталініста, автора гімну столиці держави-окупанта Москви депутати Лохвицької міської ради ухвалили цими днями на недавній черговій 85-ій сесії 8-го скликання. Ухвалі депутатів передувало прийняття фахового висновку Експертної комісії Українського інституту національної пам’яті (УІНП) щодо належності назв юридичних осіб та пам’ятників, присвячених совєтському композитору, уродженцю міста Лохвиця на Полтавщині Ісаку Дунаєвському, до символіки російської імперської політики, а також звернення до керівництва громади представника УІНП у Полтавській області Олега Пустовгара.
Всі потрібні консультації щодо процедур виконання Закону «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії» в частині усунення імені сталініста Дунаєвського Олег Пустовгар зокрема надавав начальнику відділу культури, сім’ї, молоді та спорту виконкому Лохвицької міської ради Ярославу Кабару. Як зазначається на офіційному сайті Лохвицької міської ради: «Рішення прийняте на виконання вимог законодавства та на підставі звернення трудового колективу. Перейменування є частиною заходів зі звільнення українського культурного простору від ідеологічної спадщини країни-агресора»
«Усунення імені сталініста з назви музичного дитячого закладу у Лохвиці – це ще один вагомий крок з ліквідації культу Дунаєвського на Полтавщині. Згідно із розпорядженням Полтавської ОВА усі вулиці в області, у назвах яких глорифікувався Дунаєвський, в тому числі у Лохвицькій громаді, перейменовано. Але, на жаль, Лохвицька влада так і не спромоглася демонтувати інші імперські маркери, пов’язані із Дунаєвським, які досі засмічують публічний простір славного українського козацького містечка Лохвиця. Наявність пам’ятника і меморіальної дошки Дунаєвському в публічному просторі українського міста Лохвиця є проявом нерозуміння з боку Лохвицької міської влади важливості політики національної пам’яті як чинника національної безпеки. Невже влада Лохвиці бере приклад із росії, звідки на Україну, і Лохвицьку громаду, окупанти постійно запускають смертоносні ракети і дрони?», – так відгукнувся на рішення сесії Лохвицької міської ради Олег Пустовгар. На його думку, комунальний заклад «Лохвицька дитяча музична школа» не може довго лишатися безіменним. Пустовгар висловив переконання, що у назві Лохвицької музичної школи доречно увічнити пам’ять славетного, видатного українського музиканта, уродженця Лохвицького краю Нестора Городовенка – одного із засновників Всеукраїнського музичного Товариства імені Миколи Леонтовича, хорового диригента, першого керівника знаменитої капели «Думка» та хору «Україна». «Під орудою Городовенка ці колективи отримали міжнародне визнання. Репертуар охоплював музику народного багатоголосся, українську та світову класику, а також модерну хорову музику. Тріумфальними були виступи у Парижі, Ліоні, Бордо, Марселі та інших містах Франції, також у Німеччині (Баварія), Монреалі (Канада) й Північній Америці. Загалом маестро опрацював майже 500 творів. У 2021 році 100-річчя від часу заснування Всеукраїнського музичного товариства імені Миколи Леонтовича як знакова подія в історії української національної культури з ініціативи УІНП та згідно з Постановою Верховної Ради відзначалося на державному рівні. 21 листопада минає 140 років від дня народження Нестора Городовенка. Ця пам’ятна дата теж увійшла до Постанови «Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2024-2025 роках»», – розповів представник УІНП.
Довідково:
У рішенні Експертної комісії УІНП наголошено: «Дунаєвський є особою, яка публічно, у тому числі в медіа, у літературних та інших мистецьких творах, підтримувала, глорифікувала або виправдовувала російську імперську політику. Об’єкти (назви юридичних осіб та об’єктів права власності, пам’ятники і пам’ятні знаки), присвячені Дунаєвському Ісаку Осиповичу (справжнє ім’я Іцхак-Бер бен Бецалель-Йосеф Дунаєвський), відповідно до частини 1 статті 2 Закону «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії» належать до символіки російської імперської політики, відтак підлягають перейменуванню та відповідно демонтажу».
Зазначений документ https://uinp.gov.ua/dekomunizaciya-ta-reabilitaciya/ekspertna-komisiya-uinp/fahovi-vysnovky-ekspertnoyi-komisiyi/isak-dunayevskyy є підставою для безумовного усунення імені Дунаєвського з публічного простору Лохвицької міської громади Миргородського району Полтавської області. Адже йдеться про автора пісень про СРСР, Сталіна та гімну столиці держави-агресора Москви. Необхідно демонтувати меморіальну дошку та споруду звеличення (тобто так званий «пам’ятник-погруддя») Дунаєвському з центрального скверу міста Лохвиця.
За даними Експертної комісії УІНП у державі-агресорі РФ діє низка закладів культури, яким присвоєно ім’я Дунаєвського. В тому числі, це дитяча школа мистецтв імені І. О. Дунаєвського» (м. Санкт-Петербург); дитяча музична школа імені І. О. Дунаєвського (м. Москва); дитяча школа мистецтв імені І. О. Дунаєвського (м. Гуково); дитяча музична школа № 13 імені І. О. Дунаєвського (м. Єкатеринбург); дитяча школа мистецтв № 16 імені І. О. Дунаєвського (м. Самара);дитяча школа мистецтв імені Ісаака та Максима Дунаєвських (селище Нізовьє (до 1946 р. Вальдау) на території Калінінградської області РФ;Дитяча школа мистецтв імені І. О. Дунаєвського (м. Тарко-Сале, Ямало-Ненецький АО РФ).
Ісак Дунаєвський– композитор, диригент, один із фундаторів оперети СРСР. Заслужений діяч мистецтв (1936), лауреат двох Сталінських премій (Сталінська премія першого ступеня, 1941; Сталінська премія другого ступеня, 1950) та Державних премій СРСР (1941, 1951); народний артист РРФСР (1950). Народився в м. Лохвиця на Полтавщині. У 1924 р. був запрошений до Москви музичним керівником естрадного театру «Ермітаж»; з 1926 р. – керівник музичної частини Московського театру сатири. З 1929 р. – музичний керівник Ленінградського театру «Мюзік-холл». Упродовж 1932–1940 років написав музику до 13 кінофільмів. Наприкінці 1937 року очолив правління Ленінградського відділення Спілки радянських композиторів (1937–1941). У 1938 р. обраний депутатом ВР РРФСР від Ленінградської області. З 1943 р. жив у Москві. Обіймав посади керівника секції масових жанрів Спілки композиторів СРСР, заступника керівника музичної секції ВОКСа (абревіатура, Всесоюзное общество культурной связи с заграницей, 1925-1958 – совєтська громадська організація, через яку здійснювалася зовнішня пропаганда та контролювалися зв’язки з іноземцями в СРСР. Офіційно на ВОКС покладалося «ознайомлення громадськості СРСР з досягненнями культури зарубіжних країн та популяризація культури народів СРСР за кордоном, сприяння розвитку та зміцненню дружби та порозуміння між народами СРСР з іншими країнами»; 1958 року перетворено в Спілку радянських товариств дружби та культурних зв’язків із зарубіжними країнами, ССОД) та музичної секції Дому кіно, був членом художньої ради Радіокомітету СРСР, членом правління Спілки композиторів, членом редакційної ради редколегії журналу «Советская музыка» тощо. Автор низки музичних пропагандистських, комуністичних творів на слова російських поетів В. Лебедєва-Кумача, М. Матусовського, Є. Долматовського, Л. Ошаніна та ін. (зокрема «Дорогая моя столица» («Моя Москва») (1942) – з 1995 р. – офіційний гімн Москви); музики до «Песня о Родине» («Широка страна моя родная…») (1936), «Песня о Сталине» (1937), «Песня о сталинском наркоме» (1939). Автор музики до пропагандистських фільмів «Первый взвод» («Западный фронт») (1932) (про діяльність більшовиків у військово-революційному комітеті Західного фронту на фоні переростання Першої світової війни в т. зв. Громадянську війну в Росії); «Золотые огни» (1934) (про «боротьбу зі шкідництвом» на заводі СРСР в перші роки індустріалізації); «Три товарища» (1935) (у фільмі вперше пролунала пісня на музику І. Дунаєвського «Каховка, Каховка, родная винтовка» на слова М. Свєтлова); «Дочь Родины» (1937) (про затримання колгоспниками совєтської Білорусі «фашистських диверсантів», порушників кордонів в середині 1930-х років); «Юность командиров» («Выстрел в горах») (1939) (про виховання майбутніх командирів Красной армії в артилерійській спецшколі); «Светлый путь» (1940) музична кінокомедія СРСР, знята по агітаційній п’єсі В. Ардова «Золушка», присвячена стаханівському руху багатостаночниць в текстильній промисловості, де вперше пролунала відома пісня І. Дунаєвського «Марш энтузиастов» на слова д’Актіля).
