День проголошення Акту відновлення Української Держави традиційно святкується не лише в Україні, але й за її межами. Українська діаспора по всьому світу відзначає цю дату. Так, традиційно Святковий Комітет Українських Державницьких Органіцій в США влаштовує “Свято Героїв”.
Цього року урочистості відбулись 3 липня на Оселі СУМ в Еленвіллі. Суть святкувань – не лише вшанування пам’ятної дати 30 червня, а й пам’ять про Героїв України, які віддали своє життя у боротьбі за незалежність.
Відбулась Служба Божа та панахида за загиблими, після яких учасники заходу поклали квіти до підніжжя Пам’ятника Героям. Головним організатором заходу стала Організація Оборони Чотирьох Свобід України, зокрема – Степан Качурак, голова Головної Управи ООЧСУ.
Участь в урочистих заходах взяв Сергій Кузан, координатор мережі “Вільні Люди”, четвертий голова Молодіжного Націоналістичного Конгресу.
“Щоб побачити велике, треба відійти від нього на відстань. Нам, українцям, щоб оцінити чин 30 червня 1941 року, знадобились 75 років і кровопролитна війна за Незалежність, що розпочалась на вулиці Інститутській в Києві і триває досі на Сході нашої країни”, – зазначив він у своїй промові.
Окрім цього, Сергій Кузан проаналізував деякі аспекти Акту 30 червня. Публікуємо уривки промови.
Історичний аспект
“Щоб зрозуміти, якою уявляли свою історичну роль політичні діячі Національних Зборів (а по суті – ОУН) 1941-го та українського парламенту 1991-го років, наведу лише один приклад: Актом 41-го року незалежність відновили тільки символічно, вважаючи її продовженням державотворчої традиції як мінімум УНР і ЗУНР, Карпатської України. Натомість, в 1991-му незалежність проголосили, вважаючи, що українська держава постала лише після руйнування СРСР і не має власної історичної традиції. Тому Акт 30 червня не лише позбавив “перефарбованих” депутатів з 1-го складу ВРУ можливості спекулювати на темі “проголошення” Незалежності, але й показав нам короткозорість їх як державних діячів”.
Ідеологічний аспект
“Творці Акту готові були покласти свою свободу, а навіть життя за Українську Самостійну Соборну Державу. Чим готові були пожертвувати законодавці в 1991-му році, коли перечікували буремні події в Москві?”
Мілітарний аспект
“Відновлення Української Держави в 1941-му році було не порожніми словами, але підкріплено мілітарно, батальйонами ДУН, похідними групами ОУН, завданням яких було встановлення української влади на звільнених територіях. Погано озброєні, але ідейні та вмотивовані – чи не схожі вони з сучасними добровольчими батальйонами, що першими підіймали українські стяги над звільненими містами і селами Донбасу?
Водночас, чи готові були парламентарі в 1991-му збройно боронити своє рішення? Чи хизувались тим, що Незалежність “вибороли” мирно, а насправді – через кон’юнктуру, що склалась на той час?
Ніщо не дається задарма. І “мала ціна”, яку заплатили тоді, обертається для нас зараз великою кров’ю Небесної Сотні, всіх загиблих, ранених, вигнаних зі своїх домівок українців російсько-української війни”.
Молодіжний аспект
“Погляньмо, хто саме проголосив Акт 30 червня. Стецькові на той час було 28 років, Бандері – трохи більше 30-ти.
Чи були в той час “розумніші”, “поважніші”, “досвідченіші”? Впевнений, що були. Але коли дійшло до чину, відповідальність за долю Української Державності взяли на себе не ті, хто мав досвід, а в кого був характер. Хто готовий був стати проти двох найпотужніших імперій того світу.
Тому мені особливо приємно бути на таборі молодих провідників. Це не лише історія, а приклад, який вчить. Через 75 років Акт не забули, навпаки, лише зараз приходить усвідомлення його важливості. Так само є праця молоді: інколи потрібно не рік, і не два, щоб та праця стала помітною”.
Аспект діаспори
“За 70 років завдяки діяльності Бандери, Стецька, АБН, діаспора створила в світі потужне лоббі, завдяки якому наявність України в світі ніхто не ставить під сумнів, а Росія не наважується розпочати відкрито війну.
Але сьогодні цього мало. Подальший тиск на свої уряди, членів Парламентів з метою посилення санкцій, надання Україні зброї – ось те, чого сьогодні потребує Україна.
В Росії є сотні мільйонів доларів на різноманітні рупори пропаганди в цілому світі. В Україні немає нікого, хто б боронив її, окрім своєї діаспори”.
“Головне питання: коли закінчиться війна? Будьмо відвертими і не обманюймо себе: як і 75 років тому, ми ведемо нашу боротьбу за Незалежність. Як і тоді, так і зараз ми воюємо з Росією, а не з “ополчєнцами”. Як і кожні наші визвольні змагання, вони закінчаться або нашою перемогою, або поразкою”, – наголосив Сергій Кузан.
Прес-служба мережі “Вільні Люди”
