презентуючи нову свою книгу про буковинця Петра Болбочана,
видатного полководця, який за півтора місяця звільнив усю східну Україну від більшовицької наволочі, а потім і весь Крим
У виданні йдеться про переможні походи полковника Петра Болбочана на Київ, Полтаву, Харків, Запоріжжя, Мелітополь, форсування Сиваша, визволення Криму від російських окупантів, тріумфальну зустріч запорожців у Сімферополі, про вигнання російських окупантів з Донбасу. Відчуваєте, яка сучасна і животрепетна тема книги?
Тож і не дивно, що стільки одеситів прийшло на презентацію, організовану молодими рухівцями. Співдоповідачем був Сергій Боган, сам автор унікальної книги про отаманів Одещини.
Роман Коваль, який уже не перший рік приїздить до Одеси, щоразу ворохобить оспалих і зневірених громадян, пробуджує у них козацькі гени, козацьку завзятість і снагу, скеровуючи вогонь з Холодного Яру не лише на Одесу, а й на Киів, і на Львів, і на Донбас, свою батьківщину.
Від Романа Коваля віє Свободою.
Від нього шириться аура на всю величезну залу.
Мій сусіда у залі, п’ятий, певне, ряд, здивовано торкає мого ліктя:
Олексо, ти чуєш його енергетику??
Ти мене питаєш! Я знаю його уже добрий десяток років.
відчуваю цю енергетику за триста-чотириста кілометрів!!
Як це так? – дивується сусіда.
А отак, що переді мною на полиці стоять його книги, які я періодично, або коли підступає печаль і туга від того, що робиться терористами у нашому Донбасі, беру і, як Біблію, відкриваю, де прийдеться, і читаю! Читаю, бо енергетика Романова випромінюється з кожної сторінки… Бо ж він пише про боротьбу, про наші Перемоги, про наші Звитяги. Тому він є Витязем нашої літератури…
Це ми говоримо, поки Роман підписує свої книги… Черга таки величенька вишикувалася до гостя. Нас тішить, що серед них багато молодих одеситів. Хоча ми і не дивуємося, бо ж бачили нещодавно Парад вишиванок, коли пів-Дерибасівської залило море студентів і учнів – радісних, усміхнених, повних молодечої наснаги!
Це все знає і Роман Коваль, радіє, що така молодь наросла у нас. За честь мають сфотографуватися з ним і юнаки, і дівчата, то ж іще одна черга стає.
Бог дав йому натрапити на золоту жилу нашої історії – на період боротьби України за незалежність 1917-25 роки. І він розкопує і розкопує, визбирує усі подробиці, усі спогади про кожного отамана, раритетні, унікальні фото – і все це подає «на-гора»!
Користуюсь цим терміном шахтарським, бо ж Роман родом з Донбасу, як і я, як ще сотні людей, які присвятили себе Україні. Питання про те, хто ж там на Донбасі зараз розбійникує – для нас не стоїть, ми знаємо, що 1933 року на місце виморених голодом селян, у їхні хати з Росії завезли тисячі переселенців. Саме їх і підтримує нині Путін…
За даними херсонського журналіста Олега Зайченка – із РРФСР до Дніпропетровської області привезли – 125 ешелонів. З центрально-чорноземного регіону Росії до Харківської області – 188 ешелонів. З Івановської до Донецької – 147 ешелонів.
Переселяли колгоспами. Переселяли з кіньми, коровами, вівцями, сільськогосподарським інвентарем. Переселяли російських учителів. Переселяли сім’ями, з людьми похилого віку і дітьми. Переселяли в порожні, вимерлі від голоду українські села.
За його словами, зрозуміло, чому нащадки переселенців проводять референдуми про приєднання до історичної батьківщини, будують барикади і стріляють в українських солдатів.
Але ж переважаюча кількість донеччан – все таки наші, українські козаки, тисячі переселених із Західної України уже після другої світової. Я їздив по селах, з радістю чув нашу мову.
Три роки мене було запрошено до Єнакієвого, на ювілей літературної студії. І їдучи туди, я написав короткого вірша, де втілив свою давню мрію – показав якийсь містичний зв’язок Єнакиєва і Києва не тільки в фонетичному ракурсі, а й в істричному, психологічному. Серед тих, кому я присвітив вірша, є і Роман Коваль.
МИ, ДОНЕЦЬКІ…
Василеві Стусу, Олексі Тихому,
Миколі Руденку, Володимиру Сосюрі,
Іванові Дзюбі, Роману Ковалю,
Леоніду Талалаю, Костянтину Ситнику,
Василю Бикову, Василю Чубенку, Юрію Доценку,
Антону Бобирю, Станіславу Жуковському…
Я не київський – єна-київський,
Чи й Ма-київський степовик,
А точніше – я Різни-київський:
З Різниківки мій рід і лик!
Ми, донецькі, неупокорені –
Рід козацький жив-кий, стрім-кий!
Бо куди не крути, а в корені
Проявляється Київ, кий!
Олекса РІЗНИКІВ
19 грудня 2011 р.
Поїзд на Єнакиєве.
*Кий – молот, жезл, посох, палиця, князівська ознака, символ влади
*Село Різниківка у Сіверському (Ямському) районі – батьківщина мого батька Сергія.
Постать Коваля нагадує і коваля, і отамана, і гетьмана – впевнений, спокійний, якось природно переконаний у незборимості нації, у її величі… Він ще й газету видає – «Незборима нація». До речі, статті і нариси з цієї газети про борців за свободу України, саме тих, яких особисто знає Роман Коваль, увійшли до книги «Сто облич», яку теж представляв автор поруч із добрим десятком інших неоціненних книг.
Роман Коваль розповідає, як Болбочан підкрив колись Донбас, як його тріумфально зустрічав Сімферополь, а ми радуємося, що гість наш підкорив Одесу.
Олекса Різників, письменник
