“Президент объяснял, что у него постоянно “на телефоне” Путин, который дал четко понять – если мы не примем законы – он двинет войска на Мариуполь и не остановится пока не дойдет до Крыма.”(http://www.theinsider.ua/politics/54185cae7a99a/)
Виникають деякі сумні думки, з якими хочеться розібратися.
1) “Порох злив Донбас”. Якби він був з тих, хто зливає Донбас, він злив би його ще влітку ДНР/ЛНР. Насправді Порох почав визвольну війну, пішовши на зважений ризик, знаючи наші сили і з̲р̲о̲б̲и̲в̲ш̲и̲ ̲р̲о̲б̲о̲ч̲е̲ ̲п̲р̲и̲п̲у̲щ̲е̲н̲н̲я̲, що Хуйло не піде на повномасштабне вторгнення. Після 24 серпня Пороху довелося зважувати ще раз. І він вчинив так, як вчинив.
Як я ставлюся до його рішення припинити військові дії і піти на поступки Хуйлові? Я не маю права критикувати його, тому що я в військомат не прийшов і добровольцем на Схід не вирушив. Тож розпоряджатися сотнями чужих життів навіть в ролі диванного коментатора я собі дозволити не можу.
2) “Захід злив Україну”. На швидке рішення проблеми Захід дійсно не пішов. Порахувавши свої ризики і почухавши рєпу, країни ЄС та НАТО натомість зробили ставку на довгостроковий варіант вирішення проблеми: удушення російської економіки протягом декількох років, після якого Хуйлократія паде і Донбас з Кримом повертаються в склад Україні єстєствєнним путьом.
Чому не пішов Захід на швидке мілітарне рішення, зрозуміло всім: в Хуйла ядрьона бомба. Атомна зброя не тільки стратегічна (гарантоване взаємознищення), але й тактична (Нагасакі, або й взагалі пару кілотон по укріпрайону). І тим, хто не вірить в здатність Хуйла застосувати ядрьону зброю, раджу нагадати, скільки разів Хуйло нас дивувало і робило те, в що ніхто перед тим не вірив. В Крим не вірили в лютому, в ДНР не вірили в березні, в москальську армію на теренах України не вірили в травні.
Іншими словами, у мавпи з гранатою вирішили не відбирати гранату силою, а заморити голодом, щоб граната в неї випала з рук сама. Наскільки це зіграє, мені судити важко, тому що в Кацапстані зараз спостерігається “зворотній зв’язок з додатнім коефіцієнтом”: чим гірше москалю, з тим більшим оскаженінням він любить Хуйла і ненавидить пендосів. Ми й на собі цей ефект знаємо, бо готові перетерпіти лішенія, аби лиш Україна. В них теж. Тому стратегія заморення голодом Росії не сподівається на те, що голодні москалі прозріють і задумаються, куди веде їх Хуйло. Ні, вона сподівається на те, що голодні москалі фізично не зможуть робити те, що роблять: бо ненавидіти хахлов вони, без сумніву, будуть до останнього подиху.
Нам же варто вивчати досвід хорватів. Може, чекає ще нас своя операція “Буря”.
P.S. З сумними думками про процедуру голосування і непублічність, що оповиває весь процес, ще розбираюся.
