Цьогорічна премія імені символу демократичного та правозахисного руху ХХ ст. Василя Стуса вручена правозахиснику Євгену Захарову, який бореться проти політичних переслідувань, історику Володимиру В’ятровичу, який відкрив і всупереч тиску публікує архіви КГБ, та поетесі Ірині Жиленко, котра повертає історії сучасників Стуса — шістдесятників.
14 січня у столичному Будинку вчителя було вручено премію імені Василя Стуса. Почесну нагороду вручав відомий дисидент Євген СВЕРСТЮК, який був одним із ініціаторів її заснування. Після обговорення та затвердження кандидатур у колі попередніх лауреатів премію у 2012 році вручено:
Євгену ЗАХАРОВУ — за багаторічну системну роботу у сфері захисту прав людини та видавничу діяльність, зокрема за третю частину «Міжнародного біографічного словника дисидентів. Україна».
Володимиру В’ЯТРОВИЧУ — за розкриття таємниць архівів радянської спецслужби від ЧК до КГБ, та актуальну публіцистичну працю «Історія з грифом “Секретно”».
Ірині ЖИЛЕНКО — за поетичну творчість та книгу спогадів «Homo Feriens», унікального літопису шістдесятників.
Наразі лауреатів премії Василя Стуса близько 60 осіб, серед яких літератори, митці, вчені, громадські діячі. За критерії відбору кандидатів слугують активна присутність в українському культурному просторі, мистецький рівень та виразна громадська позиція — дух Василя Стуса.
«Для мене це велика честь та велика відповідальність, — прокоментував Євген Захаров. — Честь тому, що Стус мій найулюбленіший поет і отримати премію його імені дуже багато важить. Велика відповідальність, тому що сьогодні, коли повернулися політичні переслідування, знову актуальні його слова — “за мною стояла Україна, мій пригноблений народ, за честь котрого я мушу обставати до загину”. Це відповідальність кожного з нас, коли знову під загрозою основні цінності свободи і прав людини, цінності, яких був позбавлений Стус, і які ми повинні відстояти».
Поетеса Ірина Жиленко сказала, що зараз абсолютно в такому віці і має такий характер, що жодні премії її мало торкаються. «Але премія Стуса — це дуже почесно і дуже важливо в моєму житті. Замолоду ми — як зернятка, і тільки Сіяч знає, що з нас виросте. Треба було пройти життєве горнило, щоб видно було, з кого посиплеться попіл, а з кого — алмази. Таким алмазом першої величини я бачу Стуса. Не можна бути песимістом, якщо на світі були такі люди. Якщо вони є — значить ще будуть, значить людство має перспективи на майбутнє».
Історик Володимир В’ятрович сказав: «Відзнаку, яку я маю честь отримувати сьогодні, не зачепила моральна інфляція. Запорукою цього є саме ім’я Василя Стуса, людини яка ніколи не йшла на компроміси із власною совістю, яка здатна була протистояти несправедливості у форматі сам проти злочинної і, здавалося, нездоланної системи. Високу планку нагороди не дозволяють понизити його побратими-дисиденти, які опікуються нею сьогодні».
«Сьогоднішня влада намагається наслідувати ганебні радянські зразки. Це проявляється в наступі на громадянські права і свободу слова, — додав В’ятрович. — Але можновладці знають, що українська історія має безліч прикладів ефективного протистояння цьому свавіллю. Моя книга “Історія з грифом «Секретно»” є спробою повернути українцям інформацію про тих, хто навіть у найстрашніші часи ставав на боротьбу з неправдою».
Премія імені Василя Стуса заснована 1989 року Українською асоціацією незалежної творчої інтелігенції. Вперше вручалася у Львові, а 1990 року набула столичного статусу. Премія присуджується авторам, які мають видатні успіхи у своїй галузі, займають виразну громадянську позицію, активно присутні в українському культурному просторі.
Премія традиційно вручається на Святі Різдвяних Василів, на якому згадують не тільки Василя Стуса, який народився на саме Різдво 1938 року, а й в Василя Чумака, народженого 7 січня 1901 року, Василя Симоненка (8 січня 1935 року), Василя Еллана-Блакитного (12 січня 1894 року).
Довідкова інформація про лауреатів Премії імені Василя Стуса у 2012 році:
Євген Захаров (нар. 1952 року) — співголова Харківської правозахисної групи, член правління Української Гельсінської спілки з прав людини. Учасник дисидентського руху 70—80-х років. Зусиллям Євгена Захарова Харківською правозахисною групою було налагоджено системну роботу в трьох напрямках: допомога особам, чиї права порушені, громадські розслідування фактів порушення прав людини; правове просвітництво, пропаганда правозахисних ідей через публічні заходи і видавничу діяльність; аналіз стану з правами людини в Україні (насамперед політичними правами і громадянськими свободами). У 1998 році ХПГ стала лауреатом премії ЕС/США «За демократію і громадянське суспільство». Автор великої кількості наукових та публіцистичних праць на правозахисні та супутні теми в Україні, Росії, Литві, Німеччині, Франції, США, Данії, Польщі.
Володимир В’ятрович (нар. 1977 року) — науковець-історик, публіцист, дослідник історії визвольного руху. Голова вченої ради Центру досліджень визвольного руху. У 2008—2010 роках на посаді директора Архіву Служби безпеки України провів розсекречення раніше таємних архівів КГБ. У 2010—2011 роках працював в Українському науковому інституті Гарвардського університету. Автор книг «Сотенний «Бурлака» (2000), «Рейди УПА теренами Чехословаччини» (2001), «Ставлення ОУН до євреїв. Формування позиції на тлі катастрофи» (2006), «Українська Повстанська Армія. Історія нескорених» (2007); «Друга польсько-українська війна. 1942—1947» (2011), «Історія з грифом “Секретно”» (2011), редактор наукового журналу «Український визвольний рух» (2003—2008), упорядник книги «Армія безсмертних. Повстанські світлини» (2002), відповідальний редактор та упорядник двотомника «Польсько-українські стосунки в 1942—1947 роках у документах ОУН та УПА» (2011), десятків статей. Один із творців та член наглядової ради Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького».
Ірина Жиленко (нар. 1941 року) — українська поетеса, автор близько двадцяти книг: «Соло на сольфі», «Автопортрет у червоному», «Вікно у сад», «Концерт для скрипки, дощу і цвіркуна», «Дім під каштаном», «Ярмарок чудес», «Останній вуличний шарманщик», «Вечірка у старій винарні», «Пори року», «Євангеліє від ластівки: Вибрані твори»; для дітей — «Достигають колосочки», «Вуличка мого дитинства», «Двічі по два дорівнює кульбабці», «Казки про буфетного гнома», «Новорічна історія про двері, яких нема, і про те, як корисно іноді помилятися номером».
Лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка та премії імені Володимира Сосюри.
