На 86-му році життя відійшов у вічність Ігор Калинець — видатний поет, один із натхненників і активних учасників руху шістдесятників, автор самвидаву, багаторічний політв’язень радянських таборів, почесний громадянин міста Львова.
Ігор Калинець виріс у віруючій родині, де ретельно зберігалися українські національні традиції. У дитинстві був свідком масових репресій комуністичного режиму в Західній Україні. Зі шкільних років читав заборонених українських письменників.
Після закінчення філологічного факультету Львівського університету в 1961 він працював в обласному архіві аж до арешту в 1972 р.
1962 року на творчому вечорі у Львівському університеті Калинець познайомився з київськими літераторами – поетом Іваном Драчем та літературним критиком Іваном Дзюбою. З того часу їх зв’язки не припинялися. 1962 року у Львові було створено клуб творчої молоді «Пролісок», у роботі якого Калинець брав активну участь. Поступово коло знайомих розширювалося, поїздки до Києва призвели до знайомства з Іваном Світличним, Євгеном Сверстюком, Алою Горською та іншими. Світличний записував на магнітофон вірші Калинця в авторському прочитанні.
1963 року з «ідеологічних причин» було розсипано набір першої поетичної збірки Калинця «Екскурсії», підготовленої до друку у видавництві «Молодь» та присвяченої історії, мистецтву та архітектурі Львова. Однак до повної заборони на публікацію поезії Калинця це не призвело: його вірші друкувалися в журналах «Зміна», «Жовтень», «Дніпро», газетах; в 1965 вони були опубліковані в Празі у перекладі чеською мовою.
З 1965 Ігор Калинець і його дружина Ірина були під наглядом КДБ. На початку 1966 в Києві вийшла перша й остання в СРСР збірка Ігора Калинця “Вогонь Купала” – схоже, через недогляд властей. Можливо, це й урятувало його того разу від арешту. Книжку було заборонено продавати в Західній Україні, автор був викликаний до обкому КПУ для пояснень щодо низки підозрілих місць.
Відмова прийняти до Спілки письменників і вилучення з тематичного плану видавництва наступної збірки віршів “Вiдчинення вертепу” засвідчили, що Ігорю Калинцю не можна публікувати вірші в Україні. Поет посилив розповсюдження власних творів у самвидаві, саморобні книжечки пішли по руках. Крім того, Калинець часто читав вірші на неофіційних зустрічах у приватних помешканнях, де бувало 10 – 20 і більше осіб. Таких зустрічей було дуже багато. Скоро збірка “Вiдчинення вертепу” вийшла друком у Бельгії. Наступна збірка, “Пiдсумовуючи мовчання”, присвячена опальному Валентинові Морозу, була видана в Мюнхені в 1971 р.
У дім Калинців починають приїздити гості з Заходу. Калинець і його дружина беруть участь у громадянських і правозахисних акціях: підписують заяви і протести проти сваволі властей, неофіційно, без дозволу виступають на громадських заходах. КДБ все активніше підслуховує, слідкує, обшукує.
У січні 1972, в період масових арештів в Україні, була заарештована дружина Ігора — Ірина Стасів-Калинець. 11.08.72 заарештовано й Ігора Калинця. КДБ намагався схилити його до співпраці або прилюдного каяття, пообіцявши за це звільнити дружину і дати спокій йому (“Тоді маленька Звенислава мала б батьків удома, а не десь по таборах”). Однак, Калинець на співпрацю не пішов.
На суді Калинцеві інкримінували видання книг за кордоном, присвячення збірки В. Морозові, контакти з неблагонадійними людьми та іноземцями. Суд скористався також літературознавчою експертизою п’ятьох збірок Калинця, проведеною на замовлення КДБ низкою радянських літераторів. Вирок: 6 р. таборів і 3 р. заслання за ст. 62 ч. 1 КК УРСР („антирядянська агітація і пропаганда“).
Карався спочатку в 35-му таборі, ст. Всехсвятська Пермської обл., де працював токарем, потім був переведений у 36-й табір, сел. Кучино, де “набивав якимось шкідливим піском трубки для прасок”. Брав активну участь у табірному русі опору: складання й підписання заяв і листів, голодівки, створення хронік 35-го і 36-го таборів. Коли на побачення з Калинцем приїхала на Урал мати з його маленькою донькою, а його не дозволили, Калинець оголосив тривалу голодівку. Його підтримали інші в’язні.
Тим часом у Нью-Йорку 1972 і 1975 вийшли книги Ігора Калинця. Перебуваючи в таборі, Калинець став членом Міжнародного ПЕН-клубу, 1977 – лауреатом премії імени І.Франка (Чикаґо).
Заслання відбував разом з дружиною в Читинській області, працював у колгоспі кочегаром на фермі.
Вірші, написані до арешту, увійшли до виданого у Варшаві 1991 року тому “Пробуджена муза”. Написані в таборах та в засланні склали виданий у Канаді того ж 1991 року том “Невольнича муза”. У неволі Ігор Калинець написав не менше віршів, ніж за всі роки до арешту. Пізніше він казав, що в таборі він і його товариші “були вільні, духовно вільні. Ми скинули маску, яку носили там, у тому суспільстві, до арешту”.
Повернувся до Львова в 1981 р., потрапив у гнітючу атмосферу початку 80-х років. “Звичайно, це була свобода, було звичайне життя, — згадував К.,— але не було того натхнення, того напруження, тієї боротьби, які були до 1972 року і в таборі… Тобто я мусив сидіти тихо, якщо не хотів сісти вдруге. А сісти вдруге я не дуже хотів… Після 1981 року я замовк як поет”.
У Львові з 1983 до 1990 працював у Науковій бібліотеці АН України.
З 1987 Ігор Калинець починає відігравати провідну роль у пробудженні вільного культурного і громадського життя Львова. Він і його дружина Ірина організовують масові акції пам’яти забороненого за комуністичного режиму видатного поета Богдана-Ігоря Антонича, а також памяти композитора Василя Барвінського, в’язня сталінських таборів. Бере участь у виданні неофіційного культурологічного журнала “Євшан-зілля”, у створенні Товариства української мови імени Т.Шевченка, в організації панахиди на могилах жертв, закатованих НКВД у Львівській в’язниці в червні 1941. У 1988 власті ще сподівалися залякуваннями і репресіями зупинити процес демократизації: Калинець і його дружина були разом із багатьма затримані й засуджені до грошового штрафу.
1990 Ігор Калинець обраний депутатом Львівської обласної ради.
1991 в інтерв’ю журналові “Україна” він висловив свій погляд на перспективи України: “Нема таких сил у народі, з якими можна було б вимостити для України велику дорогу… Демократичні процеси на Україні? Бачу купку ідеалістів, не впевнений, що їм удасться що-небудь зробити… Може, покоління тих маленьких дітей, якщо ми зуміємо виховати їх повновартими, чесними, не роздвоєними, може, вони цю Україну зроблять поряднішою, не примарною”.
1991 в Києві видана збірка К. “Тринадцять алогій”, яка була відзначена Державною премією ім. Т.Г. Шевченка. Тоді ж він став лауреатом премії імени Василя Стуса. З тих пір в Україні вийшло ще декілька збірок Калинця. Його твори перекладені практично всіма європейськими мовами. Великі збірки вийшли англійською, французькою, німецькою мовами. 1997 в Харкові видано в серії “Українська література ХХ століття” практично повну збірку віршів Калинця, а у Франції — великий том віршів французькою.
З 1992 Ігор Калинець працював у Міжнародному центрі освіти, науки й культури (м.Львів) завідувачем відділу культури. Писав казки для дітей. Видав 8-томник творів Ірини Стасів-Калинець. Багато займався дослідженням життя та творчості українського поета Ігоря-Богдана Антонича, написав його біографію, яка вийшла вже двома виданнями.
У 1993 році засновує “Благочинний фонд спорудження пам’ятника Степанові Бандері у Львові”, який став ініціатором 9-ти конкурсів проектів пам’ятника Провідникові ОУН, а пізніше, незважаючи на спротив братів Медведчуків – ініціатором початку реалізації переможного проекту.
Нагороджений орденом Ярослава Мудрого V ступеня (2008), орденом Свободи (2009). Почесний доктор Львівського національного університету (2010). Відмовився від Ордену Ярослава Мудрого IV ступеня на знак протесту проти зросійщення.
