Станом на 13 год. ситуація в Іловайську не змінилась. Хлопці надалі перебувають в оточенні. Обіцяне підкріплення так і не надійшло. Хлопці утримують місто. Всі тримаються стійко, паніки нема. Є 200. (скільки 200 і скільки 300 див. тут: https://ukrpohliad.org/news/na-tsej-moment-v-ilovajs-ku-7-vby-ty-h-i-11-poraneny-h.html) Інформацію маю від Володимира.
В них достатньо зброї і є боєприпаси, але біда в тому, що по них весь час працює ворожа артилерія і міномети, а наші не можуть стріляти у відповідь, бо не мають важкого озброєння. Вони не просять їх витягти звідти і не збираються відступати. Просять підтримки АРТИЛЕРІЇ, щоб дати адекватну відповідь ворогу і прорвати оточення.
P.S. Просьба до всіх, хто засипає мене повідомленнями і коментарями про те, що не можна користуватись моб. зв’язком, я передала Вашу інформацю хлопцям. Але коли вони вже четверту добу під постійним вогнем, а обіцянки прислати підкріплення так і залишаються обіцянками, використовуєш будь-які методи, щоб достукатись.
Я цілодобово отримкю дзвінки з питанням, чи є якась інформація. А як я її можу інакше отримати, Божим чудом чи з пальця висмоктати?
P.P.S. Мій брат – людина хоробра і стійка. Можливо помилковим було оприлюднювати нашу особисту переписку і написати все більш виважено, але навідміну від Володимира в мене не такі залізні нерви. Тому прошу вибачення за вчорашні емоції. Це моя відповідь Семену Семенченку в якого склались помилкові враження стосовно настроїв в Іловайську.
А тепер додам від себе. Шановні керівники військових штабів, радники міністрів, політики і всі решта, хто сидить в Києві, Дніпрі чи Львові в комфортних кабінетах і глаголить про те, що не слід сіяти паніку. Ніхто не панікує, але поки вас не копнеш, ви нічого не робите. Вже стало традицією, що ви починаєте приймати якісь міри лише тоді, коли починається шум в соцмережах. Легко зберігати спокій, коли приїжджаєш в зону АТО тільки для того, щоб зробити собі фото для Фейсбуку. А ви поїдьте і посидьте декілька днів в окопах із солдатами, а тоді поговоримо про спокій і паніку.
Складається враження, що в Україні простий народ воює, а влада сидить на іншій планеті і собі спокійно за всім спостерігає. Ви повинні вести народ за собою, а не народ постійно повинен вас штовхати.
Давайте, міністре оборони, генерали-штабісти, та всі їхні численні радники, сідайте на бтри та танки і покажіть своїм прикладом як ви своїх не кидаєте. Чи все на що ви здатні – це вести пусті розмови по телевізору і отримувати ордени за чужі заслуги?
