Коли цього разу ми з Artem Lysak їхали на Донбас, головною нашою ціллю було показати так званий режим припинення вогню. Мир, в який повірила значна частина наших співвітчиників. Чи, швидше, хотіла повірити. Не питайте як, але ми таки пробрались на передову. Кілька кілометрів на схід від Дебальцево. Ось, де тепер закінчується Україна. Далі ще кілька кілометрів нічиєї землі і сепаратисти. Нещодавно Андрій Цаплієнко написав, що пора репортерів у цьому конфлікті минула. Далі справа аналітиків і істориків. Що ж, останні півтори доби показали протилежне. Думаю, Андрію, ми ще попрацюємо тут. В будь-якому разі, завтра покажу ввм як мирно наші блокпости поливають мінами, як мирно працює снайпер, стрілкове, птури і як ми цілком мирно відбиваємо атаки сепаратистів БТРами і БМП. Як мирно ми продовжуємо рахувати 200-ті і 300-ті. Але все це буде завтра. Вибачте, минула ніч була занадто холодною і неспокійною. Тому, поки, просто картинка. Позаду мене вузька смужка неконтрольованої території. Поряд мирно похропує боєць 25 батальйону територіальної оборони. До речі, обстріл цьому не завада. Зарившись в терикон люди ховаються від вітру і взагалі усього лайна, яке оточує їх останні місяці. Просто відключаються.
П.С. Ірина Чулівська дякую за шоломи. Вони вже не такі новенькі але все такі ж надійні.
