18 квітня 2014
КОМЕНТАР
БФ Майдан закордонних справ стосовно результатів чотирьохсторонньої зустрічі Україна-ЄС-США-Росія на рівні міністрів закордонних справ у Женеві
У зв’язку з проведенням 17 квітня 2014 року у Женеві зустрічі Україна-ЄС-США-Росія на рівні міністрів закордонних справ та оприлюдненням за її результатами відповідної «Женевської заяви» БФ Майдан закордонних справ вважає за необхідне зазначити таке.
Зміст підсумкового документу, заяви сторін та деякі нюанси проведення зустрічі не додають оптимізму.
Напередодні консультацій не відбулося тристоронньої українсько-американсько-європейської зустрічі для узгодження спільної позиції на переговорах з представником країни-агресора. Коротку зустріч міністра закордонних справ України з верховним представником ЄС із закордонних справ і політики безпеки не можна вважати серйозною підготовчою роботою, адже «глибоко стурбований» ЄС лише слідує у фарватері американської зовнішньої політики і не готовий стати рушійною силою у вирішенні українсько-російського конфлікту.
Факт зустрічі Дж.Керрі та С.Лаврова у форматі тет-а-тет з одного боку свідчить про «відвертий характер розмови», з іншого – ставить під сумнів суб’єктність нашої держави на міжнародній арені, відновленню якої сприяв Майдан.
Хоча в цілому США та ЄС виступають на боці нашої держави в українсько-російському конфлікті, цілком очевидно, що їх інтересам відповідає якомога скоріша деескалація (замороження) ситуації, навіть за рахунок важливих інтересів української держави. Саме у цьому контексті слід розглядати положення спільного документу, разом із відсутністю в ньому принципових положень.
Так, здивування викликає відсутність у заяві навіть згадки про необхідність забезпечення територіальної цілісності України, виведення з території України, включаючи її територіальне море, російських військових кораблів, техніки і особового складу, негайного відведення російських військ від кордону та скасування Постанови Ради Федерації Федеральних Зборів Російської Федерації від 1 березня 2014 року.
Тобто, виходячи з логіки згаданого документу, Росія залишає за собою право на повномасштабне військове вторгнення в Україну, окупацію Криму, а також можливість подальшої дестабілізації безпекової та соціально-політичної ситуації у південно-східних регіонах. Враховуючи згадане, виглядає вельми проблематичним проведення заходів по деескалації, а тим більше – президентських виборів у травні цього року та згаданого у заяві конституційного процесу.
У Женевській заяві не йдеться про російську агресію проти нашої держави в цілому, а лише «ситуацію в Україні», тобто Росію de jure не визнано стороною конфлікту. Документ не містить жодних зобов’язань Росії, водночас він регламентує дії виключно української сторони.
Дивним чином у документі не визначається, що саме незаконні озброєні формування, які діють за підтримки російських «консультантів» на Сході України, і фактично дестабілізують ситуацію в нашій державі, мають бути роззброєнні. Відсутні й конкретні часові рамки такого роззброєння, що не може не слугувати приводом для серйозного занепокоєння з точки зору загрози для мирних громадян.
Ефективність роботи місії спостерігачів ОБСЄ (за активною участю представників Росії) вже виглядає сумнівною, адже спостереження відбуватиметься виключно на території України, очевидно без включення до неї окупованого Криму. Враховуючи те, що моніторинг не розповсюджуватиметься території РФ, прилеглій до українського кордону та придністровську ділянку кордону з Республікою Молдова, де не лише зосереджені ударні сили ЗС РФ, а й, як відомо, базуються диверсійні групи та «цивільні» провокатори.
Зобов’язання стосовно того, що конституційний процес буде всеохоплюючим, прозорим і відповідальним та включатиме негайне започаткування широкого національного діалогу, який враховуватиме інтереси всіх регіонів і політичних кіл України, розглядаємо як інструмент подальшого втручання у внутрішні справи України та постійного і небезпечного шантажу з боку Кремля. Кінцевою метою такого курсу Москви, вочевидь, є така форма устрою («федералізація»), яка забезпечуватиме їй повний контроль над суб’єктами переформатованого утворення.
Загальновідомо, що Росія може дуже довільно ставитися до тлумачення положень міжнародних документів на свою користь, а у даному випадку – на користь сепаратистських сил в Україні.
Підсумовуючи, не можемо не зазначити, що у «Женевській заяві» у тій, чи іншій мірі знайшли відображення майже усі раніше озвучені Росією вимоги, натомість, як вбачається, інші учасники зустрічі не виявили належної наполегливості.
До всього цього, слід також додати, що сам формат заяви свідчить про незмінну позицію Росії щодо невизнання легітимності української влади.
Наголошуємо, що українська влада має продовжувати постійно наполягати на тому, що російська сторона повинна відмовитись навіть від потенційної можливості використання Збройних Сил РФ на території України і скасувати Постанову Ради Федерації Федеральних Зборів Російської Федерації від 1 березня 2014 року.
Також зазначаємо, що пріоритетом української дипломатії повинно залишатися подальше залучення зусиль міжнародного співтовариства на підтримку територіальної цілісності України, рішучого засудження агресивних дій Москви, що мають на меті дестабілізацію ситуації в нашій державі.
