Презентація збірки Олени Задорожної “Той, що зумів воскреснути” відбудеться в суботу 6 лютого о 16-00 у приміщенні ЛОУНБ (читальний зал на ІІІ поверсі) за адресою: м. Львів, просп. Шевченка, 13
“Вірші Олени Задорожної – справді нове слово у сучасній українській літературі, як би патетично і «по-спілчанському» це не звучало. Першим на цю стезю став Борис Гуменюк, і його «Вірші з війни» просто з передової привели в поезію сучасного чоловіка – Героя, але не плакатного, не схематичного, а живого, гіркого й болючого, який однаково здатен як бігти в атаку під ворожим артилерійським вогнем, так і зронити скупу сльозу на фото коханої чи дитини.
Олена ж увійшла в літературний храм не слідом за Борисом, а своєю стежиною, чи то пак – колією, витиснутою в чорній землі танком чи БРДМ-ом. Бо Олена – неймовірно мужня Жінка, яка не цурається ні волонтерської роботи, ні зброї в руках ні навіть, потаємних вилазок у ворожий табір. Але поезія Олени Задорожної – не жіноча, у звичному для нас розумінні, це поезія жінки на війні. Жінки, яка пахне війною, живе нею, віддає себе всю, хоча й ненавидить.
«Дівчата зрізають коси, // туго шнурують берці…» – цей гімн сучасним амазонкам вже покладений на музику простою українською школяркою Дариною Яковенко, але, впевнений, що невдовзі стане він народною піснею. «Дівчата» – мабуть найпростіший з формального боку вірш Олени, бо решта – це глибоко філософські тексти, в яких авторка прагне осмислити все сучасне життя: нас у війні, війну в нас, нас до війни, нас після війни і просто нас – як духовних та соціальних істот. Читайте – осмислити Україну, яка живе в нас і яку ми потайки вимріюємо й наближаємо.
Вірші цієї книжки однаково закорінені як в національну традицію висвітлення мілітарної теми, так і в європейську чи, хутчій, світову: тут в одному діапазоні звучить дзвін шабель і тупіт копит із козацьких пісень та дум, і відлунюють фрагменти артилерійських канонад Гемінгвея й Ремарка. Але відчуття й емоції – тут винятково ті, які відчули ми всі, упритул доторкнувшись до великого лиха нації, яке досі наші політики бояться назвати війною…”
Сергій Пантюк,
майже бойовий побратим
Слава Україні та її Героям!
Запрошуємо всіх бажаючих у малий зал на ІІІ поверсі.
Адміністрація
