10 серпня 2012 року, вранці в австралійському місті Мельборні відійшов на Вічну ватру правдивий український патріот, учасник організованого українського національно-визвольного руху, довголітній член ОУН (згодом – ОУН за кордоном) та Закордонного Представництва (пізніше – Середовища) Української Головної Визвольної Ради (УГВР) Мирослав Болюх.
Мирослав Болюх народився 12 січня 1921 року у с.Кутківці (нині – склад міста Тернополя). Мирослав був одним із двох синів Василя Болюха (1889-1955), сотника Української Галицької Армії та одного з керівників Українського Національно-Демократичного Об’єднання (УНДО), який пізніше став членом його повітової ради, а у міжвоєнний час був обраний послом до польського сейму з округи Тернопіль-Збараж-Золочів (1935-1939), захищав перед польською владою переслідуваних членів ОУН, у тому числі і у справі «Охримовича і товаришів». Батько Мирослава, св.пам. посол Василь, в Тернополі був також головою Українбанку та почесним головою Товариства українських купців і промисловців. В роки німецької окупації пан Василь також, які і його син Мирослав, співпрацювали з українським визвольним підпіллям, зокрема, з віце-президентами УГВР отцем Іваном Гриньохом та Василем Мудрим. У 1945 році сім’я Болюхів еміґрувала до Австрії, де Василь Болюх був Головою Українського Центрального Комітету Австрії, потім очолював його Контрольну Комісію і Раду зонального представництва, мав контакти з місією ЗП УГВР та підтримував провідного члена УГВР Василя Охримовича, брав активну часть з рамени УНДО у створенні Української Національної Ради і був членом її контрольного органу. Від 1949 року родина Болюхів на еміґрації в Австралії, де патріотична родина уродженців Тернополя серед інших стала ініціятором створення української громади в Перту. Від 1950 року у Мельборні пан Василь був активний у громадському житті, як перший Голова Об’єднання Українців Австралії, був Головою Управи УГВР (1951-1952) та почесним членом Союзу Українських Комбатантів Вікторії. Обидва сини посла Василя Болюха – Мирослав та Юрій – дуже пишалися своїм татом.
Покійний інж.Мирослав Болюх у 1931-37 роках навчався у Тернопільській гімназії «Рідна школа», був членом ОУН від 1935 року та провідником Юнацтва ОУН в гімназії. 1937 року був арештований, після судового процесу («Справа Василя Охримовича і товаришів»), після чого залишив гімназію та у 1939 році виїхав до Холма.
Св.пам. Мирослав Болюх також був активістом націоналістичного підпілля на Холмщині (1939-1940) та у Відні. Студії, розпочаті у Відні (1940-1944), закінчив у Мюнхені (1945), отримавши диплом у Технічно-Господарському Інституті за фахом інженера-агронома. На початку 1940-их років Мирослав Болюх разом з Ахілем Хрептовським, Євгеном Гарабачем та Яньо Шухевичем та іншими патріотами став учасником Дружин Українських Націоналістів «Ролянд», пройшовши бойовий шлях з цим українським підрозділом до Ново Воронцовки, поблизу Кривого Рогу на Січеславщині. Після розв’язання німцями цього підрозділу українських націоналістів пан Мирослав включився в активну підпільну працю ОУН у Тернополі, а згодом у Відні, Празі та Кракові, в місцевостях поблизу Тернополя входив до складу бойової ланки ОУН під проводом Юліяна Охримовича.
У французькій зоні Німеччини у 1945-1949 роках він виявив себе як референт молоді Зовнішнього Представництва Української Еміґрації. У австрійському Заввердорфі, біля швейцарського кордону, 15 травня 1949 року пан Мирослав побрався з вірною супутницею свого подальшого життя та долі панною Марією, яка походила зі славного полтавського роду Глуховерів.
Св.пам.Мирослав Болюх був близьким товаришем і співробітником члена-засновника УГВР Василя Охримовича, на доручення якого, як організаційного референта ЗП УГВР, виїхав до Австралії для організування мережі та делеґатури ЗП УГВР, яка скоро стала доволі популярною на «зеленому» континенті.
Від 1949 року пан Мирослав замешкав в Австралії, був обраний головою Союзу Українських Організацій Австралії (СУОА) від 1959 по 1971 рік, головою Контрольної Комісії СУОА (1956-1958, 1971-1974 і від 1984), у 1967-1972 р.р. – заступником президента Секретаріяту Світового Конґресу Вільних Українців. У 1972 році М.Болюх очолив Комітет Оборони Національних і Людських Прав в Україні, став організатором і мужем довір’я Фонду Допомоги Україні (від 1989).
Мирослав Болюх також був головою дирекції Української кредитової кооперативи «Дністер» (від 1976) і будівельної кооперативи «Одеса», членом ради Українських Кооператорів Австралії (1976-1980), від 1980 року – був її головою, з того ж року – заступником Голови Української світової Кооперативної Ради, членом Міжнародної кооперативної місії для відродження кооперативного кредитового руху в Україні, членом НТШ.
Це якраз він, Мирослав Болюх, разом з іншими активістами в Австралії вміло організовував Фонди на видання «Енциклопедії українознавства», був довголітнім голова оргкомітету т.зв. «Акції Сорель», меценатом Українського народного Дому.
Пан Мирослав займався журналістичною діяльністю, був автором ряду статей на громадські, кооперативні, політичні та інші теми, редактором місячника «Кооперативне Слово» (1975-1978), редактором тижневика «Церква і Життя» (1988-1994), збірника документів Української Ґельсінської групи «За права народу» (1980), англомовного збірника СУОА «Людська відвага і гідність» (1968), співредактором книги «Українці в Австралії» (1966).
Влітку 1992 року Мирослав Болюх разом з дружиною Марією, приїжджав до України, пізніше став жертводавцем та одним із авторів «Ювілейної книги Української гімназії в Тернополі».
2004 року у видавництві «Гадяч» на Полтавщині побачила світ книга споминів Мирослава Болюха з моєю передмовою під наголовком «Оглянувшись в минуле…», – як своєрідний підсумок його направду жертовного змагу св.пам. Мирослава Болюха за Волю України.
Вічна Пам’ять невтомному борцеві на національне визволення України, щирому українському патріотові інж.Мирославу Болюху!
Олександр Панченко
